Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Старобільськ

Сторінка 1 з 13
Старобільськ - місто, центр Старобільського району, розташоване на лівому березі річки Айдар, за 100 км від Луганська; з обласним центром сполучене асфальтованою дорогою, а також залізницею Москва-Донецьк. Населення - 20,6 тис. чоловік.
Перші поселення на території сучасного міста, як підтверджують матеріали археологічних розкопок, що проводились у 1939 році, з'явилися ще під час неоліту (VI- IV тисячоліття до н. е.). Знайдені також рештки поселень, які належать до епохи міді-бронзи (III-І тисячоліття до н. е.) та скарб, що його залишили сарматські племенa. Відомості про слов'ян відносяться до другої половини І тисячоліття н. е. В VIII-XI століттях вони були відтіснені печенігами та половцями на північ та північний захід. На початку XIII століття ці землі були спустошені під час татаромонгольської навали. Згодом тут, в майже безлюдній місцевості, зрідка появлялися кримські татари, що проходили Кальміуським шляхом до кордонів Московської держави. З періодичними набігами татар пов'язані найменування річок й населених пунктів. Так, назва річки Айдар походить від татарських слів «ай» - біла і «дар» - річка.
В середині XVI століття вздовж річки Айдару почали встановлюватися російські сторожові пости. У 70-х роках XVI століття, коли напади татар відбувалися не так часто, сторожові пости були зняті. Після цього до берегів Айдару, Сіверського Дінця і до Бахмута лише періодично навідувалися загони з Путивля.
Заселення території теперішнього Старобільська почалося в кінці XVI - на початку XVII століття. Воно проходило одночасно з будівництвом у 1598-1600 роках на Сіверському Дінці міста Цареборисова, здійснюваним під наглядом окольничого Богдана Яковича Бєльського. Як зазначається в літописах, Бельський «мав велике багатство, взяв з собою всього з надлишком, прийшов на зазначене місце і почав буду
вати місто своїми людьми». Дбаючи про свій авторитет в окрузі під час будівництва міста, він «всіх ратних людей годував і напував своїми припасами, а іншим давав гроші і дарував одяг». В цей час в район так званого «Дикого поля» прибувало немало крі- паків-утікачів з російських земель та Правобережної України. Поряд з Цареборисовим на Сіверському Дінці і його притоках виникали інші поселення, в т. ч. слобода Бєльська, заселення якої приписується самому Богдану Бєльському. Всі ці надто активні дії воєводи викликали побоювання і підозру в царя Бориса Годунова. Він наказав схопити Бєльського, як злочинця, маєток відібрати, а хірургові-шотландцю Габріелю звелів вищипати у нього густу бороду. Після цього Бєльська слобода поступово запустілa.
Вдруге, починаючи з 1686 року, ця територія заселялася вихідцями з Полтавщини і Чернігівщини - служилими людьми Острогозького слобідського козацького полку. Переважна більшість з них за своїм соціальним походженням були кріпосні селяни, що тікали з Правобережної України. Царський уряд дозволяв їм селитися в «окраїнних містах від Кримської сторони». Поселенці несли сторожову службу, займалися землеробством, рибальством і бортництвом. Тут також переховувалися кріпаки, ремісники і городяни (посадські люди) з центральних районів Росії, які тікали від кріпосної неволі, непомірних податків, грабежу і насильств.
Царський уряд вживав заходів для розшуку і повернення втікачів. Так, у 1701 році посольський приказ вирішив провести перепис населення в нових містечках по Айдару і Сіверському Дінцю. Більшість населення уникала перепису. За даними стольника М. Ф. Пушкіна, який провів у 1703 році перепис населення в 34 містечках, у Бєлянському (Бєльському) було зареєстровано тільки 41 жителя, хоч насправді їх було значно більше.
Ідучи назустріч російським поміщикам, які не раз зверталися до царя з скаргами і просьбами повернути втікачів, Петро І 6 липня 1707 року видав указ про розшук «новоприбулих з Русі всяких чинів людей». На Дон був посланий каральний загін під командуванням полковника князя Ю. В. Долгорукого. Йому було доручено розшукувати втікачів і «відвозити їх до тих поміщиків і вотчинників, звідки хто втік».
Розділившись на кілька частин, загін Ю. Долгорукого у вересні 1707 року рушив на Дон. Розшуки збіглих кріпаків часто супроводжувалися розправою над населенням. Особливою жорстокістю відзначалась та частина загону, яка під командуванням самого князя діяла в козацьких містечках вздовж річок Деркула, Євсуга і Айдару. Карателі били батогами «домовитих і