Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Містки

Сторінка 1 з 9
Містки - село, центр Містківської сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Анцифирівка, Барикине, Іванівна, Сухий Баглай, Чепигівка. Розташовані Містки на берегах річки Борової (лівої притоки Сіверського Дінця), за 27 км на південний схід від районного центру і за 130 км від Луганська. Найближча залізнична станція - Сватове. Населення - 3,5 тис. чоловік.
Виникли Містки у 1-й половині XVIII століття, коли почалося заселення південних окраїн Російської держави. Сюди тікали козаки і селяни, що шукали порятунку від панського гніту, кріпосницького ярма і переслідувань царських властей. Місцевість, де було засноване село, являла собою степову рівнину з родючими чорноземними грунтами, численними вибалками і ярами. В заболоченій долині річки Борової були великі густі зарослі очерету. У весняну та осінню повінь поселенцям доводилося будувати греблі, загати та довгі вузькі містки. Тому і село дістало назву Містки. Незабаром Свято горський монастир захопив землі містківських селян і приписав їх до своїх володінь. На жителів було накладено великий оброк.
У 1764 році уряд Катерини II з метою поповнення державного земельного фонду конфіскував монастирські землі. Містківчани були передані у відання царської колегії економій. Їм виділили землі з найгіршими, крейдяними грунтами. Відтоді місцевість, де були селянські наділи, називається Крейдянкою.
Містківські селяни платили оброк в казну. За царювання Катерини II він зріс у кілька разів і лягав непосильним тягарем на селянські господарства. Якщо в 60-х рр. XVIII століття оброк з однієї душі чоловічої статі становив 1-2 крб. на рік, то на кінець XVIII століття він досяг 5 крб. Щоб виплатити його, селяни, крім основного заняття - землеробства, мусили займатися ще й кустарними промислами. Вони виготовляли бондарні вироби, свічки і мило. Жінки ткали полотно та сукна для себе і на продаж.
Життя містківчан ще погіршилось, коли у 20-х рр. XIX століття їх було перетворено на військових поселенців. У 1830 році в Містках налічувалося 378 дворів і близько 3 тис. населення. Загальна кількість військових поселенців становила
1356 чол., у т. ч. господарів - 138, а їх помічників - 141і. Два дні на тиждень селяни мусили займатися військовою муштрою. Щоб упоратись з господарськими роботами, працювали з ранку до ночі. Більшу частину зібраного врожаю вони здавали до т. зв. «магазейнів», кожен з яких вміщував 40 тис. пудів зерна.
Поселенці в усьому були підвладні військовому правлінню. Військові начальники жорстоко карали селян за найменшу провину, били їх канчуками, віддавали до військового суду. Неможливість вільно господарювати призвела до зубожіння селян. Серед них зростало невдоволення. Але позбулися вони цієї неволі тільки в 1857 році, коли царський уряд ліквідував військові поселення. Містківчани були переведені до розряду державних селян. Слобода Містки стала центром новоутвореної Містківської волості Старобільського повіту Харківської губернії.
Переведення військових поселенців у державні селяни супроводилося зменшенням земельних наділів. Містківчани одержали по 6,6 десятини (замість 8,5 десятини) на душу чоловічої статі, а решта землі відійшла до казни. До того ж у 1866 році царський уряд видав указ про обов'язковий викуп державними селянами своїх земельних наділів, і містківчани мали щороку сплачувати по 75 коп. за десятину. Це викликало заворушення серед селян. Вони відмовлялися брати володільницькі грамоти на землю. Царські власті надіслали в Містки загін драгунів, який жорстоко розправився з непокірними.
У наступні роки кількість землі у селян дедалі зменшувалася. У 1879 році в Містках було 689 дворів і 4208 жителів, з них чоловіків 2112 і жінок - 2096. Селянській громаді належали 9528 десятин придатної землі, з неї орної - 8908 десятин. Отже, на душу чоловічої статі припадало 4,5 десятини, а орної - ще менше. Царські власті обкладали селян великими податками: подушними, поземельними, земськими та ін. Щороку селянська громада мала виплачувати понад 15 800 крб. На кожен двір припадало 22 крб. 92 коп. різних платежів.
В останній чверті XIX століття через Містки проліг поштовий тракт - верстова дорога від Сватової Лучки до Старобільська і далі, до Біловодська. У 1895 році через повіт прокладено залізницю Куп'янськ-Лисичанськ. Потік товарів до Містків, розташованих на півдорозі між Старобільськом і Сватовою Лучкою, набагато зріс. На ярмарки, яких щороку було 3, харківські, сватівські, бахмутські, старобільські та інші купці привозили велику кількість товарів, а тут купували зерно, худобу, вироби місцевих ремісників.