Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Антрацит

Сторінка 1 з 13
Антрацит - місто обласного підпорядкування, центр Антрацитівського району, розташоване в південній частині області, за 60 км від Луганська. Через місто проходить автотраса Харків-Ростов-на-Дону. Зручні шосейні шляхи сполучають Антрацит з більшістю населених пунктів району. На території міста розташовані три залізничні станції - Антрацит, Карахаш і Щотове Донецької залізниці. Населення - 54,5 тис. чоловік.
В адміністративно-територіальному підпорядкуванні міста знаходяться селища Боково-Платове, Верхній Нагольчик, Дубівський, Кам'яне, Крепінський і Щотове. Назва міста походить від багатих покладів антрациту на його території.
Територія теперішнього Антрацитівського району до Великої Жовтневої революції входила до складу Міуського округу Області Війська Донського.
Як населений пункт Антрацит виник наприкінці XIX століття. На одній з вулиць сучасного міста і досі зберігся невеликий кам'яний будинок. Ось він та ще чотири давно знесених дерев'яних бараки і були, за свідченням старожилів, першими будовами на території Антрациту. Забудова їх відноситься до 1895 року. Вони були розташовані навколо невеликої шахти. Однак її власник Гаєвський, не витримавши конкуренції сусідніх підприємців, насамперед поміщика Шарапова, який у компанії з штейгером Красильщиковим заснував у 1896 році акціонерне «Товариство Боковських Антрацитових рудників Красильщикова і Шарапова», припинив розробку вугілля. В 1904 році акціонери збудували тут шахту, назвавши її «Рудник Боковський Антрацит».
Як вороння, почали налітати на багату вугіллям антрацитівську землю й інші підприємці - Кольберг, Кочергин, Христофоров, Вагнер, Штеріч, Мордін. Усіх їх об'єднувало прагнення до наживи, до збагачення за рахунок експлуатації шахтарської праці.
Наспіх споруджені шахточки розробляли лише найбільш доступні пласти вугілля, що лежали близько до поверхні. Потім вони закидалися, а поруч тут же виникали інші. Всі довколишні шахти називалися Боковськими рудниками.
Поблизу розкиданих шахт будували по 2-3 бараки для робітників, а згодом поруч них виникали й окремі будиночки. Але ці поселення були невеликі і довгий час не мали своїх назв. Основною робочою силою шахт були жителі Боково-Платового, Верхнього Нагольчика, Нижнього Нагольчика, Фоминівки та інших навколишніх сіл.
З часом почали з'являтися капітальні шахти: рудник № 3 Кольберга, відкритий у 1912 році, шахти № 1 і № 3 «Товариства Красильщикова і Шарапова», збудовані в 1911-1915 рр.
Видобуток вугілля з кожним роком зростав. Якщо в 1900 році шахти теперішнього Антрациту давали 1,8 млн. пудів, то в 1916 році - 21,6 млн. пудів вугілля. Кількість робітників за цей час відповідно збільшилася з 264 до 1563 чоловік.
Злиденне становище гірників посилювалося вкрай тяжкими умовами праці. Доставка вугілля із забою до відкаточного штрека здійснювалась санками. Робітник-тягальник ліз рачки по вузькому й низькому проходу, що сполучав забій із штреком, і ланцюгом тяг навантажені антрацитом санки.
Не легше було забійникам і прохідникам. Першим доводилося відбивати вугілля навпочіпки, а другим нерідко працювати по пояс у воді. Грілок і сушарок на шахтах не було, і робітники змушені були взимку в мокрому одязі бігти до своїх жител, щоб погрітися і обсушитися.
Щоденна 12-14-годинна робота в умовах повсякчасної вологості, бруду, вугільного пилу призводила до поширення багатьох захворювань. Сухоти, ревматизм, ушкодження дихальних органів були професійними хворобами гірників. Не випадково на початку XX століття середня тривалість життя шахтарів Міуського округу Області Війська Донського становила всього 34,8 року.
В умовах неймовірно тяжкої праці зарплата шахтарів була дуже низькою. «Розпис поденних заробітних плат Товариства Боковських Антрацитових рудників Красильщикова і Шарапова» за 1910 рік, який зберігся до наших днів, свідчить, що забійник, наприклад, одержував за день 1 крб. 20 коп., плитовий - 90 коп., чорнороб на поверхні - 70 коп. Жінкам і підліткам платили значно менше - 25-50 коп. До того ж, як правило, інструментом і освітлювальними матеріалами робітники не забезпечувалися, їх доводилося купувати за власний рахунок.