Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Червона Поляна

Сторінка 1 з 8
Червона Поляна - село, центр Червонополянської сільської Ради, до складу якої входять також селище Ковпакове і село Щотове. До районного центру - 18 км, до обласного - 45 км. З Антрацитом зв'язане шосейною дорогою. Населення - 4,1 тис. чоловік. Село оточене балками і має мальовничий вигляд.
В околицях села є поклади бурого залізняку. Наприкінці XVIII століття розпочалася їх промислова розробка. Проте ці спроби не дали економічного ефекту, на початку XIX століття роботи тут припинилися.
Село засноване в 1772 році. Першими його жителями були селяни, вислані царським урядом з села Петропавлівки Севського повіту Орловської губернії за виступи проти поміщиків. На пам'ять про рідне село вони і нове своє поселення назвали Пет- ропавлівкою.
На землях Петропавлівки жили державні селяни, які платили казні грошовий оброк - по 5 крб. на рік з ревізької душі, відбували на її користь всілякі натуральні повинності. В 1795 році у зв'язку з заснуванням Луганського чавуноливарного заводу Петропавлівка була приписана до цього підприємства для відбування жителями заводської повинності.
Основним обов'язком приписних селян була доставка на завод кам'яного вугілля. Адміністрація підприємства платила за селян подушні податі в казну, а жителі Петропавлівки повинні були їх відробити заводу. Це була дуже тяжка повинність. На кожну ревізьку душу вимагалося доставити по 120 пудів вугілля з Лисичанських розробок до Луганська за 85 верст. А від самого Лисичанська селяни проживали за 110 верст, тому для виконання обов'язкових робіт вони витрачали дуже багато робочих днів.
Після ряду неврожаїв, що часто бували на степових землях, падежів худоби від епідемії та нестачі кормів матеріальне становище селян ще дужче погіршало. І виконання заводської повинності стало для них зовсім нестерпним. Селяни обурювались, а потім вирішили припинити підвезення вугілля на завод. Протягом десяти років
вони відмовлялись виконувати обов'язкові роботи. Водночас селяни зверталися з проханням до царя, щоб їх звільнили від заводської повинності. Але на їхні скарги довго ніхто не реагував. І тільки 10 січня 1821 року царським указом селяни, приписані до Луганського заводу, були звільнені від виконання повинностей.
Багаторічне виконання тяжких повинностей довело село до злиднів. Селяни жили в саманних хатах, вкритих очеретом або соломою, освітлювали їх каганцями. Одяг шили з саморобного полотна, взуттям були личаки.
Після реформи 1861 року селяни змушені були викупляти свої земельні наділи, середній розмір яких становив 6,2 десятини. На 1259 ревізьких душ у селі було відведено 7833,6 десятини землі.
У другій половині XIX століття населення Петропавлівки значно збільшилося за рахунок переселенців-українців з села Макарів Яр, розташованого на Сіверському Дінці. Сюди їх привабили родючі петропавлівські землі. В 1897 році село мало 599 дворів та 5031 жителя.
Хоч населення Петропавлівки швидко зростало, але медичне і культурне обслуговування його тут було на низькому рівні. Для лікування державних селян на весь повіт було 2 фельдшери, один з яких жив у Петропавлівці. Район його діяльності був такий великий, що він встигав обслужити лише небагато жителів. До того, за медичні послуги слід було платити. Недуже поліпшилось становище і в пореформений період. У зв'язку з ліквідацією в Петропавлівці фельдшерського пункту за медичною допомогою доводилось звертатися до Оріхівської медичної дільниці, яка обслуговувала населення чотирьох волостей.
Дуже повільно розвивалася і народна освіта. З 1867 року в Петропавлівці існувала церковнопарафіальна школа, в якій навчалося 56 учнів - менше п'ятої частини дітей віком 9-11 років. Школа утримувалась на кошти селян. Оскільки гроші надходили нерегулярно, вона час від часу закривалася. В 1878 році було відкрита земську початкову школу в пристосованому для неї приміщенні. Шкільний будинок в селі заклали лише в 1903 році.
Для освіти селян багато зробили вчителі Петро Федорович і Єфросина Михайлівна Шереметьєви. Будучи єдиними представниками інтелігенції на селі, вони не тільки вчили грамоти селянських дітей, але й подавали жителям медичну допомогу, за свої гроші купували бідним учням підручники, а найубогішим - одяг і взуття, щоб вони могли ходити до школи.