Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Боровою, за 6 км від найстарішого гірницького міста і залізничної станції Лисичанськ. Відстань до Луганська - 191 км залізницею і 80 км шосейним шляхом. Сєверодонецьк має пряме автобусне сполучення з Луганськом, Донецьком, Харковом, Лисичанськом, Рубіжним, Кадіївкою, Комунарськом, Старобільськом та іншими. Повітряні лінії зв'язують місто з Москвою, Києвом, Луганськом, Донецьком, Харковом, Сімферополем та багатьма іншими містами країни. Населення - 82 тис. чоловік.
В околицях міста виявлено залишки кількох неолітичних стоянок (VI-IV тисячоліття до н. е.). В більш пізній час - епоху міді-бронзи (III - початок І тисячоліття до н. е.) тут мешкали скотарсько-землеробські племена, які залишили після себе численні кургани.
Сєверодонецьк - найбільший центр хімічної промисловості України. Виникнення і становлення міста нерозривно пов'язане з будівництвом його провідного підприємства - хімічного комбінату. Лише 40 років тому тут був пустир, де вітер ганяв піщані хмари. XI з'їзд Комуністичної партії України, що відбувся у червні 1930 року, ухвалив рішення про швидке розгортання в Донбасі азотноту- кового виробництва на базі коксівного вугілля. Тоді ж у піщаний степ, поблизу Лисичанська, прийшли геологи, вчені, інженери. А у 1932 році Наркомат важкої промисловості СРСР створив у Лисичанську управління будівництва азотнотукового заводу. «Штаб будови» - виконробська конторка - розташувався в сусідньому
селі Новосиротиному, в одному з трьох бараків, тут же обладнали і теслярсько-столярну майстерню, в двох інших жили будівельники. Недалеко від бараків були їдальня, кузня, стайня, воловник і гараж на 2 вантажні автомашини, які мала тоді будова. Все це було споруджене з хмизу й очерету, добутого на берегах Борової.
У 1934 році обсяг робіт на будівництві зріс, колектив робітників та інженерно-технічних працівників збільшився. Переважну більшість робітників становили жителі навколишніх сіл. Водночас прибували сюди з різних кінців країни добровольці.
Як тільки зійшли весняні води, і Сіверський Донець та Борова ввійшли в береги, будівельники почали прокладати шосейну дорогу до Лисичанська і залізничну вітку до станції Рубіжне, щоб доставляти устаткування і матеріали на будівельний майданчик. Робити все доводилось вручну. Тоді ще жила професія грабаря-землекопа. На озброєнні робітників були лопата, кайло, тачка. Вантажі перевозили кіньми і волами. Люди працювали з раннього ранку до пізнього вечора, залишаючись часто тут же й ночувати.
У ще важчих умовах доводилося працювати тим, хто навесні 1934 року почав будівництво робітничого селища. У вітряну погоду пісок засипав котловани, під'їзні шляхи, сліпив очі. Початок робітничому селищу поклали два бараки, споруджені із хмизу й очерету. Напередодні першотравневого свята відбулося перше новосілля.
Зразки самовідданої праці показували комуністи. З перших днів будівництва, ще в 1932 році, тут створюється партійна організація. Спочатку комуністів було небагато-лише 7 чоловік: муляр 1.1. Іванов, штукатури П.Ф. Сенічкін, Т. І. Пендюра та інші. В наступні роки до рядів партії вступило багато будівельників. У 1933 році парторганізація «Лисхімбуду» налічувала 13 комуністів. Очолював її П. І. Таранов, якого направив на будову Лисичанський райком партії.
У 1934 році Донецький обласний комітет партії послав сюди з різних міст Донбасу 35 комуністів, які мали будівельні спеціальності. Більшість з них очолили будівельні бригади. Особливо відзначилися бригада мулярів, яку очолював І. І. Іванов, що прибув сюди з Горлівки, та бригада штукатурів, яку очолив П. Ф. Сенічкін, який приїхав на будову з Комунарська. У 1934 році партійна організація будови об'єднувала 54 комуністи, а в 1935 році - 122.
Пліч-о-пліч з комуністами з молодим запалом працювали комсомольці. Комсомольська організація «Лисхімбуду», що виникла в 1933 році, спочатку
Северодонецьк
Сторінка 1 з 14
Сєверодонецьк - місто обласного підпорядкування. Сєвєродонецькій міській Раді підпорядковані робітничі селища Лісна Дача, Павлоград, Синецький, а також Сиротинська селищна Рада, що об'єднує селища міського типу Сиротине, Метелкіне і Воронове. Розташоване місто на піщаній горбистій рівнині між річкою Сіверським Дінцем і його лівою притокою річкою В околицях міста виявлено залишки кількох неолітичних стоянок (VI-IV тисячоліття до н. е.). В більш пізній час - епоху міді-бронзи (III - початок І тисячоліття до н. е.) тут мешкали скотарсько-землеробські племена, які залишили після себе численні кургани.
Сєверодонецьк - найбільший центр хімічної промисловості України. Виникнення і становлення міста нерозривно пов'язане з будівництвом його провідного підприємства - хімічного комбінату. Лише 40 років тому тут був пустир, де вітер ганяв піщані хмари. XI з'їзд Комуністичної партії України, що відбувся у червні 1930 року, ухвалив рішення про швидке розгортання в Донбасі азотноту- кового виробництва на базі коксівного вугілля. Тоді ж у піщаний степ, поблизу Лисичанська, прийшли геологи, вчені, інженери. А у 1932 році Наркомат важкої промисловості СРСР створив у Лисичанську управління будівництва азотнотукового заводу. «Штаб будови» - виконробська конторка - розташувався в сусідньому
селі Новосиротиному, в одному з трьох бараків, тут же обладнали і теслярсько-столярну майстерню, в двох інших жили будівельники. Недалеко від бараків були їдальня, кузня, стайня, воловник і гараж на 2 вантажні автомашини, які мала тоді будова. Все це було споруджене з хмизу й очерету, добутого на берегах Борової.
У 1934 році обсяг робіт на будівництві зріс, колектив робітників та інженерно-технічних працівників збільшився. Переважну більшість робітників становили жителі навколишніх сіл. Водночас прибували сюди з різних кінців країни добровольці.
Як тільки зійшли весняні води, і Сіверський Донець та Борова ввійшли в береги, будівельники почали прокладати шосейну дорогу до Лисичанська і залізничну вітку до станції Рубіжне, щоб доставляти устаткування і матеріали на будівельний майданчик. Робити все доводилось вручну. Тоді ще жила професія грабаря-землекопа. На озброєнні робітників були лопата, кайло, тачка. Вантажі перевозили кіньми і волами. Люди працювали з раннього ранку до пізнього вечора, залишаючись часто тут же й ночувати.
У ще важчих умовах доводилося працювати тим, хто навесні 1934 року почав будівництво робітничого селища. У вітряну погоду пісок засипав котловани, під'їзні шляхи, сліпив очі. Початок робітничому селищу поклали два бараки, споруджені із хмизу й очерету. Напередодні першотравневого свята відбулося перше новосілля.
Зразки самовідданої праці показували комуністи. З перших днів будівництва, ще в 1932 році, тут створюється партійна організація. Спочатку комуністів було небагато-лише 7 чоловік: муляр 1.1. Іванов, штукатури П.Ф. Сенічкін, Т. І. Пендюра та інші. В наступні роки до рядів партії вступило багато будівельників. У 1933 році парторганізація «Лисхімбуду» налічувала 13 комуністів. Очолював її П. І. Таранов, якого направив на будову Лисичанський райком партії.
У 1934 році Донецький обласний комітет партії послав сюди з різних міст Донбасу 35 комуністів, які мали будівельні спеціальності. Більшість з них очолили будівельні бригади. Особливо відзначилися бригада мулярів, яку очолював І. І. Іванов, що прибув сюди з Горлівки, та бригада штукатурів, яку очолив П. Ф. Сенічкін, який приїхав на будову з Комунарська. У 1934 році партійна організація будови об'єднувала 54 комуністи, а в 1935 році - 122.
Пліч-о-пліч з комуністами з молодим запалом працювали комсомольці. Комсомольська організація «Лисхімбуду», що виникла в 1933 році, спочатку