Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша згадка про Ровеньки зустрічається в документах початку XVIII століття. Прагнучи до централізації і зміцнення своєї влади, Петро І обмежив вольності донського козацтва, заборонив козакам самочинно займати землі по Дінцю. У травні 1705 року цар наказав ліквідувати всі поселення, які незаконно заснували козаки після 1695 року, а жителів їх перевести на лівий бік Дінця; біглих людей, які перебували в цих поселеннях, вислати в Росію і надалі до виходу спеціального наказу не заселяти згадані місця. Козаки не поспішали виконувати цей наказ, просили государя не чіпати поселення. Але їм було відмовлено в проханні. Для найшвидшого виконання царської волі в липні 1707 року на Дон було послано стольника Леонтія Шеншина. В його донесенні і називається «городок Ровенек», що також входив до числа самочинно заселених місць.
Назва міста походить від річки Ровенька і балки, в районі яких воно розташоване.
У 30-х рр. XVIII століття поселення було одним з опорних пунктів укріпленої української лінії, збудованої для захисту південних кордонів Російської держави від султанської Туреччини і Кримського ханства. З метою колонізації і найшвидшого заселення Донецького степу уряд охоче роздавав великі ділянки землі дворянам. Особливо щедро, у великій кількості він дарував їх своїм прихильникам після знищення Запорізької Січі (1775 р.). На Донеччині діставали землю найчастіше офіцери Бахмутського полку. Слобода Ровенецька стала центром величезного маєтку
бригадир-майора графа Василя Орлова і почала називатися Орлово-Ровенецькою. Вона заселялася переважно селянами-втікачами з Правобережної України і центральних губерній Росії. Поміщицькі прикажчики переманювали втікачів, переконуючи їх залишатися в новій слободі. Новоприбулим дозволялося вирубувати ліс, будувати хати, сіяти хліб, косити сіно. На три роки вони звільнялися від податків і панщини.
Люди, що оселилися в слободі, спочатку були вільними. Але в 1796 році спеціальним царським указом вони були покріпачені, як і всі селяни степової частини України. Звичайним явищем стали продаж і обмін кріпаків.
Як свідчать документи, що збереглися, на початку XIX століття поміщиця Орлова заселила цілу вулицю Ровеньок російськими майстровими з села Нікольського Саратовської губернії, яких вона купила у поміщика Сердобського повіту князя Голі- цинa.
Кріпаки зазнавали жорстокої експлуатації - до шести днів на тиждень працювали на панщині. І коли в 1820 році в Міуському округу області Війська Донського, куди входила слобода, і в частині Катеринославської губернії вибухнуло селянське повстання, ровенецькі кріпаки також приєдналися до нього.
Тяжке становище селян, які належали поміщикам Орловим, мало в чому поліпшилося і після реформи 1861 року. Відповідно до положення про викуп жителі Ровенецької слободи одержали 4460 десятин землі, що становило по 3,1 десятини на ревізьку душу. Селянам, як правило, виділялися гірші ділянки, порізані балками або вкриті горбами чи могилами. Пасовища, ліс, вигін для худоби, ярмарковий і базарний майдани лишалися панськими. За користування ними селяни відробляли поміщикові.
В умовах натурального господарства і відсутності поблизу промислових підприємств малоземельний ровенецький селянин змушений був наймитувати, йти на сезонні роботи. Невеликого заробітку часто не вистачало на утримання сім'ї. Рове- нецька біднота продавала свої хати в центрі слободи і відходила на гірші, але дешевші садиби. Так заселялися Крейдянка, Кабарда, Кривий Ярок та інші околиці. В центрі слободи лишалися заможні сім'ї.
Ровеньки
Сторінка 1 з 15
Ровеньки - місто обласного підпорядкування. Розташоване за 60 км на південний схід від Луганська. Через місто проходить залізнична лінія Дебальцеве-Звєреве, за 10 км - автомагістраль союзного значення Харків-Ростов. Асфальтованими шосейними шляхами Ровеньки зв'язані з Луганськом, Краснодоном, Антрацитом. Адміністративно місту підпорядковані селища: Кленовий, Михайлівна, Нагольно-Тарасівка, Новодар'ївка, Ясинівський. Населення - 60 тис. чоловік. Назва міста походить від річки Ровенька і балки, в районі яких воно розташоване.
У 30-х рр. XVIII століття поселення було одним з опорних пунктів укріпленої української лінії, збудованої для захисту південних кордонів Російської держави від султанської Туреччини і Кримського ханства. З метою колонізації і найшвидшого заселення Донецького степу уряд охоче роздавав великі ділянки землі дворянам. Особливо щедро, у великій кількості він дарував їх своїм прихильникам після знищення Запорізької Січі (1775 р.). На Донеччині діставали землю найчастіше офіцери Бахмутського полку. Слобода Ровенецька стала центром величезного маєтку
бригадир-майора графа Василя Орлова і почала називатися Орлово-Ровенецькою. Вона заселялася переважно селянами-втікачами з Правобережної України і центральних губерній Росії. Поміщицькі прикажчики переманювали втікачів, переконуючи їх залишатися в новій слободі. Новоприбулим дозволялося вирубувати ліс, будувати хати, сіяти хліб, косити сіно. На три роки вони звільнялися від податків і панщини.
Люди, що оселилися в слободі, спочатку були вільними. Але в 1796 році спеціальним царським указом вони були покріпачені, як і всі селяни степової частини України. Звичайним явищем стали продаж і обмін кріпаків.
Як свідчать документи, що збереглися, на початку XIX століття поміщиця Орлова заселила цілу вулицю Ровеньок російськими майстровими з села Нікольського Саратовської губернії, яких вона купила у поміщика Сердобського повіту князя Голі- цинa.
Кріпаки зазнавали жорстокої експлуатації - до шести днів на тиждень працювали на панщині. І коли в 1820 році в Міуському округу області Війська Донського, куди входила слобода, і в частині Катеринославської губернії вибухнуло селянське повстання, ровенецькі кріпаки також приєдналися до нього.
Тяжке становище селян, які належали поміщикам Орловим, мало в чому поліпшилося і після реформи 1861 року. Відповідно до положення про викуп жителі Ровенецької слободи одержали 4460 десятин землі, що становило по 3,1 десятини на ревізьку душу. Селянам, як правило, виділялися гірші ділянки, порізані балками або вкриті горбами чи могилами. Пасовища, ліс, вигін для худоби, ярмарковий і базарний майдани лишалися панськими. За користування ними селяни відробляли поміщикові.
В умовах натурального господарства і відсутності поблизу промислових підприємств малоземельний ровенецький селянин змушений був наймитувати, йти на сезонні роботи. Невеликого заробітку часто не вистачало на утримання сім'ї. Рове- нецька біднота продавала свої хати в центрі слободи і відходила на гірші, але дешевші садиби. Так заселялися Крейдянка, Кабарда, Кривий Ярок та інші околиці. В центрі слободи лишалися заможні сім'ї.
Дивиться також інші населені пункти району: