Луганська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний сайт

Кремінна - місто районного підпорядкування, центр Кремінського району. Розташована на обох берегах річки Красної (при впаданні її в Сіверський Донець), на відстані 150 км від Луганська. У міській смузі залізнична станція на лінії Куп'янськ-Лисичанськ. Кремінна зв'язана з обласним центром і шосейним шляхом. Населення-29,6 тис. чоловік. Першими поселенцями на території теперішньої Кремінної були донські козаки, яких царський уряд заслав на береги рік Красної і Сіверського Дінця у другій половині XVII століття за участь у повстанні під керівництвом Степана Разінa. Близько 1680 року вони заснували при впадінні річки Бахмутової у Сіверський Донець Сухарів Городок, який став центром козачих поселень. Майже одночасно з козаками у цьому районі почали селитися і селяни-кріпаки, що тікали від поміщиків з Правобережної України. їх приваблювали просторі ліси і велика кількість земель, яких ще не торкався плуг хлібороба. Так у 1680 році поряд з козачим містечком виросла на берегах річки Кремінної, притоки річки Красної, селянська слобода Кремінна, де в 1688 році розмістилась одна із сотень Ізюмського слобідського полку.
Жителі слободи несли варту і, крім того, займалися хліборобством, скотарством і бджільництвом. Соха, дерев'яна борона, серп і т. зв. гарматний камінь, яким вимолочували зерно, були основними знаряддями хлібороба. Робочої худоби не вистачало. Нерідко селянин мусив сам впрягатися в плуга. Були розвинені й деякі ремесла: плели рогожі, виготовляли сани, колеса, кліщі для хомутів та інше гужове спорядження.
На початку XVIII століття вільних земель на річці Красній стає все менше й менше. Саме через це починають загострюватися відносини між нащадками донських козаків, що жили в Сухаревому Городку, та ізюмцями з Кремінної. У скарзі в Москву в Посольський приказ козаки писали, що ізюмці «їх утискують і луки, і сінні покоси,
і різні угіддя у них відбирають». У свою чергу бригадир Харківського та Ізюмського полків Ф. В. Шидловський доповідав Петру І, що сухарівці, які раніше оселилися в цих краях, зганяють з земель поселенців Ізюмського полку.
Петро І підтримав ізюмців, які були опорою уряду в цьому районі. В 1707 році, відправляючи в район колишнього «Дикого поля» загін під командуванням князя Ю. Долгорукого, щоб повернути кріпаків-утікачів, цар наказав провести суворе слідство у зв'язку із скаргою Ізюмського полку і описати промисли й угіддя козаків.
Перемога ізюмців у цьому позові сприяла розвитку слободи Кремінної. Її населення збільшилось, у т. ч. і за рахунок жителів Сухаревого Городка, який поступово втратив своє значення (у 1836 році у Кремінну переселились останні 20 дворів).
У 40-х роках XVIII століття район казенної слободи Кремінної приваблює російських заводчиків. У 1742 році спеціальна експедиція, очолювана бєлгородським купцем І. Гінкіним, знайшла поклади свинцевих і залізних руд на річці Сіверському Дінці, недалеко від Кремінної. Рік по тому в цьому ж районі експедиція бєлгородського купця Морозова теж знайшла залізну руду. Проте якість її виявилась низькою, а поклади недостатніми для організації великого виробництва. І хоч, засвідченням дослідника Гольденштадта, бєлгородським купцям уряд надав привілей на спорудження залізоробного заводу, діло було невдовзі припинено. Таким чином, перша спроба розвитку гірничозаводської промисловості в цьому районі зазнала невдачі.
У першій чверті XIX століття Кремінна стала військовим поселенням. У 1825 році в ній розмістився штаб Псковського, а через 4 роки - Глухівського кирасирського полків. З цього часу і до початку XX століття село називалося Новоглуховим.
Життя військових поселенців було нелегким. Вони перебували на становищі державних кріпосних селян і, крім того, несли сторожову службу і навчалися військової справи. Все це негативно впливало на ведення господарства, призводило до неврожаїв і голоду. В 1825 році в Кремінній налічувалося 349 дворів і 2380 жителів обох статей. На кожен двір припадало в середньому близько 2-х голів великої рогатої худоби, стільки ж овець, 5 штук птиці, колода бджіл. У селі діяли 4 винокурні, пивоварня і млин.