Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Селище розташоване у долині мілководної річки Деркулу, лівої притоки Сіверського Дінця. До правого берега Деркулу підходять відроги Середньоруської височини. їх схили порізані ярами, які заглиблюються у крейдяні відклади. Грунтові джерела, що стікають тут у Деркул, надають воді білого кольору, звідси і походить назва селища.
В околицях селища виявлено залишки неолітичної стоянки.
Біловодськ виник у 1686 році. Першими його жителями були козаки Острогозького полку, які переселилися сюди на вільні землі, а також селяни, що тікали від кріпосницької неволі і знущань поміщиків. Однак через те, що перші жителі Біловодська поселилися на Деркулі без дозволу царя і брали участь у Булавінському повстанні, каральний загін князя В. В. Долгорукого за царським указом у 1708 році спалив і зруйнував селище.
У 1717 році Петро І наказав острогозькому полковникові І. Тевяшову поселити на Деркулі людей свого полку з Лівен, Старого Осколу, Корочі, Землянська та інших міст. Головною метою переселення було заснування кінних заводів.
Згодом, у 1765 році, за 7 верст від Біловодська було засновано імператорський кінний завод - Деркульський.
22 квітня 1765 року за указом Катерини II Біловодська слобода з землею та всіма угіддями була передана відомству конюшенної канцелярії, а всі селяни були приписані до Деркульського кінного заводу. їх зобов'язали заготовляти сіно й солому, вирощувати овес для потреб заводу, сплачувати грошовий оброк за користування землею.
Спочатку селяни не підкорилися царському урядові і навіть підняли бунт проти закріпачення. Однак Катерина II надіслала військо, і воно жорстоко придушило заколот: кожного десятого було відшмагано різками.
В цей же час у Біловодську утворюється Деркульський кінний заказ, якому були підпорядковані слободи, розташовані вздовж річок Деркулу, Комишної, Євсугу та Ковсугу. Біловодськ зводиться до ступеня повітового міста.
При запровадженні нового адміністративного поділу Російської імперії у 1779 році Біловодськ, а з ним і весь повіт, був віднесений до Воронезького намісництва. У 1797 році він знову був приєднаний до Слобідсько-Української губернії як заштатне місто Старобільського повіту.
У фондах Центрального державного архіву давніх актів зберігся опис Біловодська 1777-1781 рр: «В тому місті укріплень немає ніяких, дві церкви, «присутствені» місця, нижній земський суд, нижня земська розправа, повітове казначейство, міське правління, соляний амбар і льохи для казенного вина, два млини. Торгівля харчовими продуктами провадиться у плетених з хмизу наметах. Кожного тижня тут відбуваються базари, на які прибувають жителі з навколишніх сіл і привозять хліб, конопляну олію та ін. харчові продукти, а також влітку колеса, взимку сани, голоблі, дуги, мотузки. Крім того, у місті відбувалися щорічно по 4 ярмарки, на які приїжджали купці з Валуйок, Харкова, Воронежа з сукнами, шовковими і бавовняними тканинами, галантереєю, дьогтем тощо».
У першій чверті XIX століття поблизу Біловодська засновуються нові імператорські військово-кінні заводи: Стрілецький (1803 р.), Ново-Олександрівський (1823 р.) та Лимарівський (1818 р.). Усі вони з приписаними до них селянами були об'єднані в окремий військово-кіннозаводський округ, управління яким було у Біловодську.
Приписані до кінних заводів селяни мали наділи в середньому по 9,3 десятини на ревізьку душу, в той час як поміщик Ф. Бутков у Біловодському повіті володів 6639 десятинами. Селянські господарства, маючи примітивні знаряддя обробітку грунту, збирали низькі врожаї. Земля приносила селянинові половину, а може й третину того, що могла дати. Урожай основної зернової культури ярої пшениці в кращі роки становив З0-35 пудів зерна з десятини, а в неурожайні -6-12 пудів.
Неврожай приносив неймовірні страждання селянам, особливо біднякам. Надовго залишився в пам'яті біловодчан 1833 рік, коли через посуху поля залишилися голими. Бідні люди харчувалися чим тільки могли: до невеликої
Біловодськ
Сторінка 1 з 13
Біловодськ - селище міського типу, адміністративний центр Біловодського району, розташоване у північно-східній частині області, за 92 кілометри від м. Луганська. Біловодській селищній Раді підпорядковані населені пункти Семикозівка, Новоспасівка, Плугатар, Веселе, Узлісся. Залізнична станція - Старобільськ за 56 км на залізниці Валуйки-Кондрашівська. Населення 7562 чоловіки. В околицях селища виявлено залишки неолітичної стоянки.
Біловодськ виник у 1686 році. Першими його жителями були козаки Острогозького полку, які переселилися сюди на вільні землі, а також селяни, що тікали від кріпосницької неволі і знущань поміщиків. Однак через те, що перші жителі Біловодська поселилися на Деркулі без дозволу царя і брали участь у Булавінському повстанні, каральний загін князя В. В. Долгорукого за царським указом у 1708 році спалив і зруйнував селище.
У 1717 році Петро І наказав острогозькому полковникові І. Тевяшову поселити на Деркулі людей свого полку з Лівен, Старого Осколу, Корочі, Землянська та інших міст. Головною метою переселення було заснування кінних заводів.
Згодом, у 1765 році, за 7 верст від Біловодська було засновано імператорський кінний завод - Деркульський.
22 квітня 1765 року за указом Катерини II Біловодська слобода з землею та всіма угіддями була передана відомству конюшенної канцелярії, а всі селяни були приписані до Деркульського кінного заводу. їх зобов'язали заготовляти сіно й солому, вирощувати овес для потреб заводу, сплачувати грошовий оброк за користування землею.
Спочатку селяни не підкорилися царському урядові і навіть підняли бунт проти закріпачення. Однак Катерина II надіслала військо, і воно жорстоко придушило заколот: кожного десятого було відшмагано різками.
В цей же час у Біловодську утворюється Деркульський кінний заказ, якому були підпорядковані слободи, розташовані вздовж річок Деркулу, Комишної, Євсугу та Ковсугу. Біловодськ зводиться до ступеня повітового міста.
При запровадженні нового адміністративного поділу Російської імперії у 1779 році Біловодськ, а з ним і весь повіт, був віднесений до Воронезького намісництва. У 1797 році він знову був приєднаний до Слобідсько-Української губернії як заштатне місто Старобільського повіту.
У фондах Центрального державного архіву давніх актів зберігся опис Біловодська 1777-1781 рр: «В тому місті укріплень немає ніяких, дві церкви, «присутствені» місця, нижній земський суд, нижня земська розправа, повітове казначейство, міське правління, соляний амбар і льохи для казенного вина, два млини. Торгівля харчовими продуктами провадиться у плетених з хмизу наметах. Кожного тижня тут відбуваються базари, на які прибувають жителі з навколишніх сіл і привозять хліб, конопляну олію та ін. харчові продукти, а також влітку колеса, взимку сани, голоблі, дуги, мотузки. Крім того, у місті відбувалися щорічно по 4 ярмарки, на які приїжджали купці з Валуйок, Харкова, Воронежа з сукнами, шовковими і бавовняними тканинами, галантереєю, дьогтем тощо».
У першій чверті XIX століття поблизу Біловодська засновуються нові імператорські військово-кінні заводи: Стрілецький (1803 р.), Ново-Олександрівський (1823 р.) та Лимарівський (1818 р.). Усі вони з приписаними до них селянами були об'єднані в окремий військово-кіннозаводський округ, управління яким було у Біловодську.
Приписані до кінних заводів селяни мали наділи в середньому по 9,3 десятини на ревізьку душу, в той час як поміщик Ф. Бутков у Біловодському повіті володів 6639 десятинами. Селянські господарства, маючи примітивні знаряддя обробітку грунту, збирали низькі врожаї. Земля приносила селянинові половину, а може й третину того, що могла дати. Урожай основної зернової культури ярої пшениці в кращі роки становив З0-35 пудів зерна з десятини, а в неурожайні -6-12 пудів.
Неврожай приносив неймовірні страждання селянам, особливо біднякам. Надовго залишився в пам'яті біловодчан 1833 рік, коли через посуху поля залишилися голими. Бідні люди харчувалися чим тільки могли: до невеликої
Дивиться також інші населені пункти району: