Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кадіївка розташована в західній частині області за 53 км від Луганська, на березі невеликої річки Комишувахи, правої притоки Лугані. За 7 км від центра міста - станція Алмазна, залізничний вузол на лінії Дебальцеве-Попасна. На такій же відстані розташована і друга залізнична станція - Ірміне. Станція Алмазна сполучена з містом трамваєм. Кадіївка зв'язана автобусною лінією з Харковом, Ростовом, Донецьком, Ждановом, Луганськом та іншими містами.
Площа міста - 95,9 кв. км. Населення - 139 тис. чоловік. Надра, що прилягають до території міста, багаті на коксівне вугілля.
Територія, на якій тепер розташоване місто, була заселена з давніх часів. Про це свідчать розкопки курганів епохи міді-бронзи, що належать до III - початку І тисячоліття до н. е.1 Першим населеним пунктом, що в майбутньому разом з іншими склав один з найбільших промислових центрів Донбасу - Кадіївку, було село Андріївка. У 1859 році Андріївку придбав поміщик Борисівський,- і село стало називатись Борисівною. Жителі займалися сільським господарством.
На початку XIX століття на півдні Росії посилено розвідували корисні копалини. Так, у районі теперішньої Кадіївки і прилеглих поселень були виявлені багатющі поклади кам'яного вугілля. У 50-х роках XIX століття тут уже існувала група дрібних шахт. Ці шахти являли собою звичайні ями завглибшки до 15 м, в яких без вентиляції та кріплення кріпаки місцевих поміщиків кайлом і обушком довбали вугілля. Піднімали його на поверхню баддями за допомогою дерев'яного коловорота. Через відсутність шляхів сполучення видобуте вугілля мало лише місцеве
значення: його використовували на винокурних, салотопних та інших дрібних приватних підприємствах, а також для домашнього опалення.
Розвиткові капіталістичної промисловості в Донбасі, як і в усій країні, сприяло залізничне будівництво, що найінтенсивніше розгорнулося в 70-90 рр. XIX століття. Катеринінська залізниця зв'язала рудники з промисловими районами всієї країни. В 80-х рр. XIX століття недалеко від станції Алмазна виникли рудники Семенівський, Варваро-Борисівський, Надежденський, Максимівський.
У 1879 році поблизу села Орловки Олексіївське гірничо-промислове товариство заклало Кам'янську кам'яновугільну копальню (тепер дільниця шахти ім. Ілліча). Через кілька років було закладено шахту в селищі Максимівці (тепер шахта № 8/8- біс). У 90-х роках у селі Петрівці з'явився перший дерев'яний копер. Тут також заклали шахту, на базі якої в 1905 році відкрилася шахта «Центральна-Ірміне» (тепер -ім. XXII з'їзду КПРС).
Варваро-Борисівський рудник, розташований недалеко від центру теперішньої Кадіївки, в 1890 році перейшов у володіння московського цукрозаводчика Шубінa. За його ім'ям і селище почали називати Шубінкою. В 1896 році Шубін і гірничий інженер Завадський заклали шахту № 1 (тепер шахта ім. Ілліча), яка стала згодом однією з найбільших у Донбасі.
Багатющі поклади коксівного вугілля Донецького басейну привертали зажерливі погляди іноземних капіталістів. У 90-х рр. рудники переходять до рук акціонерних товариств. Шубінською шахтою № 1 заволоділо Алмазне акціонерне кам'яновугільне товариство, яке очолював беіїьгієдьонселе. Річний видобуток вугілля цієї шахти в 1900 році становив 340 тис. тонн. Ірмінський рудник потрапив у володіння Ірмінського акціонерного кам'яновугільного товариства, заснованого французьким капіталістом Делл шесті. Максимівський рудник у 1899 році купив англієць Крафт.
З розвитком промисловості збільшується чисельність рудникового пролетаріату. Це відбувається за рахунок навколишнього селянства, що розорялося, і прийшлих робітників з центральних губерній Росії. У 1909 роді на Шубінському руднику працювало до 3500 чоловік.
Умови праці шахтарів були дуже тяжкі. Незважаючи на те, що місцеві кам'яновугільні товариства одержували величезні прибутки, воно не турбувалося про технічне устаткування своїх підприємств, прагнучи здобувати максимальні прибутки за рахунок експлуатації дешевої ручної
Долинівське
Сторінка 1 з 16
Кадіївка - місто обласного підпорядкування, одне з великих промислових центрів Луганської області. В сучасні межі його входять колишні шахтарські селища: Борисівна, Бугаївка, Ірміне, Кам'янка, Максимівка, Семенівка, Шубінка та заводське селище з станцією Алмазна. Площа міста - 95,9 кв. км. Населення - 139 тис. чоловік. Надра, що прилягають до території міста, багаті на коксівне вугілля.
Територія, на якій тепер розташоване місто, була заселена з давніх часів. Про це свідчать розкопки курганів епохи міді-бронзи, що належать до III - початку І тисячоліття до н. е.1 Першим населеним пунктом, що в майбутньому разом з іншими склав один з найбільших промислових центрів Донбасу - Кадіївку, було село Андріївка. У 1859 році Андріївку придбав поміщик Борисівський,- і село стало називатись Борисівною. Жителі займалися сільським господарством.
На початку XIX століття на півдні Росії посилено розвідували корисні копалини. Так, у районі теперішньої Кадіївки і прилеглих поселень були виявлені багатющі поклади кам'яного вугілля. У 50-х роках XIX століття тут уже існувала група дрібних шахт. Ці шахти являли собою звичайні ями завглибшки до 15 м, в яких без вентиляції та кріплення кріпаки місцевих поміщиків кайлом і обушком довбали вугілля. Піднімали його на поверхню баддями за допомогою дерев'яного коловорота. Через відсутність шляхів сполучення видобуте вугілля мало лише місцеве
значення: його використовували на винокурних, салотопних та інших дрібних приватних підприємствах, а також для домашнього опалення.
Розвиткові капіталістичної промисловості в Донбасі, як і в усій країні, сприяло залізничне будівництво, що найінтенсивніше розгорнулося в 70-90 рр. XIX століття. Катеринінська залізниця зв'язала рудники з промисловими районами всієї країни. В 80-х рр. XIX століття недалеко від станції Алмазна виникли рудники Семенівський, Варваро-Борисівський, Надежденський, Максимівський.
У 1879 році поблизу села Орловки Олексіївське гірничо-промислове товариство заклало Кам'янську кам'яновугільну копальню (тепер дільниця шахти ім. Ілліча). Через кілька років було закладено шахту в селищі Максимівці (тепер шахта № 8/8- біс). У 90-х роках у селі Петрівці з'явився перший дерев'яний копер. Тут також заклали шахту, на базі якої в 1905 році відкрилася шахта «Центральна-Ірміне» (тепер -ім. XXII з'їзду КПРС).
Варваро-Борисівський рудник, розташований недалеко від центру теперішньої Кадіївки, в 1890 році перейшов у володіння московського цукрозаводчика Шубінa. За його ім'ям і селище почали називати Шубінкою. В 1896 році Шубін і гірничий інженер Завадський заклали шахту № 1 (тепер шахта ім. Ілліча), яка стала згодом однією з найбільших у Донбасі.
Багатющі поклади коксівного вугілля Донецького басейну привертали зажерливі погляди іноземних капіталістів. У 90-х рр. рудники переходять до рук акціонерних товариств. Шубінською шахтою № 1 заволоділо Алмазне акціонерне кам'яновугільне товариство, яке очолював беіїьгієдьонселе. Річний видобуток вугілля цієї шахти в 1900 році становив 340 тис. тонн. Ірмінський рудник потрапив у володіння Ірмінського акціонерного кам'яновугільного товариства, заснованого французьким капіталістом Делл шесті. Максимівський рудник у 1899 році купив англієць Крафт.
З розвитком промисловості збільшується чисельність рудникового пролетаріату. Це відбувається за рахунок навколишнього селянства, що розорялося, і прийшлих робітників з центральних губерній Росії. У 1909 роді на Шубінському руднику працювало до 3500 чоловік.
Умови праці шахтарів були дуже тяжкі. Незважаючи на те, що місцеві кам'яновугільні товариства одержували величезні прибутки, воно не турбувалося про технічне устаткування своїх підприємств, прагнучи здобувати максимальні прибутки за рахунок експлуатації дешевої ручної