Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Марківка належить до найстаріших поселень Слобідської України. Ще у 1703 роді біженцями з Чернігівської і Полтавської губерній тут було засноване безіменне поселення, назване згодом Марківкою. Значну частину жителів Марківки становили втікачі-кріпаки та ремісники з центральних районів Росії. На прохання поміщиків цар Петро І наказав розшукати всіх втікачів і повернути поміщикам. З таким завданням на Дон прибув каральний загін князя В. Долгорукого. Жителі поселень по ріках Деркул, Євсуг, Айдар, у т. ч. і Марківки, більшість яких становили втікачі, зазнавали жорстоких репресій. Тому, щоб захистити свою свободу, жителі Марківки приєдналися до козацько-селянського повстання на чолі з Булавіним. Царські війська жорстоко розправилися з повсталими селянами. В. Дол- горукий знищив станиці і містечка по Дінцю, Айдару, обох Калитвах та Іловлі. Частина жителів була розстріляна або повішена. Небагатьом пощастило врятуватись. У 1708 році була знищена і Марківка. Лише через 25 років зруйновані поселення почали відроджуватись.
Основним заняттям населення Марківки було хліборобство. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, горох. У заплаві річки Деркулу місцеві жителі вирощували цибулю, капусту, моркву та інші овочі. В другій половині XVIII століття почали культивувати картоплю.
Інтенсивно розвивалося тут вівчарство. Місцеві породи овець, розведенням яких займалися селяни Старобільського повіту, у т. ч. й Марківки, були відомі під назвою «айдарських». Із зернових мала великий попит і вивозилася для збуту в порти Азовського моря, а також у Воронезьку і Курську губернії місцева пшениця «Арнаутка».
З 1765 року жителі села були приписані до державного кінного заводу, де вони мусили відбувати повинності натурою і працею. Виснажлива робота на державних стайнях відбирала у них весь робочий час, а для роботи у своєму господарстві часу не залишалося. Разом з тим селяни дуже терпіли ще й від нестачі землі та худоби, особливо робочої. Це було приводом до неодноразових селянських заворушень проти поміщиків та самовільного захвату поміщицьких і казенних земель. У 1797 році жителі Марківки та інших сіл повіту самовільно заорали близько 55 тис. десятин та взяли під сінокіс ще близько 3500 десятин, пояснюючи свої дії великою нуждою. Власті тяжко покарали селян, а за користування захопленою землею протягом року стягали з них подвійний грошовий податок.
Трудівники села часто страждали і від спустошливих стихійних лих. У 1748- 1749 рр. сарана знищила всі посіви. У 1771 році спалахнула епідемія чуми, під час якої загинуло багато людей. У 1779, 1780, 1822 роках знову налетіла сарана. Страшний голод був у 1833 році. В борошно додавали жолуді, лободу, кору дерев, коріння тощо.
У 1847-1848 рр. на Марківку обрушилося нове горе - спалахнула епідемія холери і цинги. Епідемія забрала життя сотень людей. Жахливі наслідки її ускладнювались тим, що населення не одержувало ніякої медичної допомоги.
Царизм був глухий до злиденного становища народу. Не вживалось ніяких заходів для боротьби з сараною, чумою, холерою і цингою. Зате витрачалися величезні кошти на будівництво «божих храмів». У 1769 році в Марківці споруджується кам'яна церква, в 1819 році - друга, в 1827 році кам'яна дзвіниця з золотим хрестом, вкритим перлами вартістю в 5 тис. крб. Але жодної школи, лікарні, жодної бібліотеки не створено за цей час.
Не покращав майновий стан більшості селян і після скасування кріпацтва. Жителі Марківки втратили третину землі, якою раніше користувалися. Відсутність у більшості селян тягла, часті посухи, різні податки призводили до того, що значна частина селян, не маючи свого хліба, змушена була йти на сезонні заробітки. Так, у 1888-1892 рр. на заробітки з Марківки йшло до 1100 селян щороку.
На кінець XIX століття Марківка перетворилась на чималий населений пункт. В ній налічувалось 1000 селянських дворів, проживало 8,5 тис. чоловік, тут було більше десятка крамниць, відбувались базари і 4 щорічні ярмарки.
Марківка
Сторінка 1 з 7
Марківка - селище міського типу. Розташоване у верхів'ї річки Деркулу - притоки Сіверського Дінця, за 120 км на північний схід від Луганська і за 34 км від залізничної станції Кантемирівка. Населення - 5,9 тис. чоловік. З обласним центром селище зв'язане шосейною дорогою (через Новопсков, Старобільськ, Новоайдар), а також повітряним сполученням. Основним заняттям населення Марківки було хліборобство. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, горох. У заплаві річки Деркулу місцеві жителі вирощували цибулю, капусту, моркву та інші овочі. В другій половині XVIII століття почали культивувати картоплю.
Інтенсивно розвивалося тут вівчарство. Місцеві породи овець, розведенням яких займалися селяни Старобільського повіту, у т. ч. й Марківки, були відомі під назвою «айдарських». Із зернових мала великий попит і вивозилася для збуту в порти Азовського моря, а також у Воронезьку і Курську губернії місцева пшениця «Арнаутка».
З 1765 року жителі села були приписані до державного кінного заводу, де вони мусили відбувати повинності натурою і працею. Виснажлива робота на державних стайнях відбирала у них весь робочий час, а для роботи у своєму господарстві часу не залишалося. Разом з тим селяни дуже терпіли ще й від нестачі землі та худоби, особливо робочої. Це було приводом до неодноразових селянських заворушень проти поміщиків та самовільного захвату поміщицьких і казенних земель. У 1797 році жителі Марківки та інших сіл повіту самовільно заорали близько 55 тис. десятин та взяли під сінокіс ще близько 3500 десятин, пояснюючи свої дії великою нуждою. Власті тяжко покарали селян, а за користування захопленою землею протягом року стягали з них подвійний грошовий податок.
Трудівники села часто страждали і від спустошливих стихійних лих. У 1748- 1749 рр. сарана знищила всі посіви. У 1771 році спалахнула епідемія чуми, під час якої загинуло багато людей. У 1779, 1780, 1822 роках знову налетіла сарана. Страшний голод був у 1833 році. В борошно додавали жолуді, лободу, кору дерев, коріння тощо.
У 1847-1848 рр. на Марківку обрушилося нове горе - спалахнула епідемія холери і цинги. Епідемія забрала життя сотень людей. Жахливі наслідки її ускладнювались тим, що населення не одержувало ніякої медичної допомоги.
Царизм був глухий до злиденного становища народу. Не вживалось ніяких заходів для боротьби з сараною, чумою, холерою і цингою. Зате витрачалися величезні кошти на будівництво «божих храмів». У 1769 році в Марківці споруджується кам'яна церква, в 1819 році - друга, в 1827 році кам'яна дзвіниця з золотим хрестом, вкритим перлами вартістю в 5 тис. крб. Але жодної школи, лікарні, жодної бібліотеки не створено за цей час.
Не покращав майновий стан більшості селян і після скасування кріпацтва. Жителі Марківки втратили третину землі, якою раніше користувалися. Відсутність у більшості селян тягла, часті посухи, різні податки призводили до того, що значна частина селян, не маючи свого хліба, змушена була йти на сезонні заробітки. Так, у 1888-1892 рр. на заробітки з Марківки йшло до 1100 селян щороку.
На кінець XIX століття Марківка перетворилась на чималий населений пункт. В ній налічувалось 1000 селянських дворів, проживало 8,5 тис. чоловік, тут було більше десятка крамниць, відбувались базари і 4 щорічні ярмарки.
Дивиться також інші населені пункти району: