Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Старобільськ

сторожилих козаків», примушували до покори государеві, знущалися над жінками, старими, дітьми.
Чутка про таке свавілля швидко розійшлася по всій окрузі. На таємному сході в Орєховому буєраці, біля Новоайдарського містечка, місцеві козаки-старожили і селяни-втікачі вирішили спільно виступити проти карателів. Утікачі твердо вирішили не повертатися до колишніх власників, а козаки - боротися за свої вольності. Повстання очолив отаман К. О. Булавін.
У ніч на 9 жовтня 1707 року царський загін, що заночував у Шульгин-городку, був розбитий повстанцями. Звістку про це з радістю зустріли жителі всіх козацьких поселень по Айдару. Коли булавінці вступили в Бєльське, його жителі «живності їм давали» і на чолі з своїм отаманом К. Я. Табунщиковим влилися в ряди повстанців. Однак, переважаючі сили царських карателів жорстоко розправилися з повсталими. Запалали містечка по Айдару. Край, охоплений повстанням, був спалений і перетворений в пустиню.
Влітку 1732 року, уже втретє, сюди переселяються селяни з Урива, Єндовищ, Гвоздівки та інших сіл, що входили до складу південної частини Воронезької губернії. Так, на місці колишнього містечка Бєльського (Бєлянського) виникла слобода Старо-Біла. Першими її поселенцями були служилі люди сотника Острогозького полку І. X. Сенельниковa.
У 1765 році на Старобільщині, як і на всій території Слобідської України, набрало чинності насадження кріпосного права. У 1782 році Старо-Біла була приписана до Деркульського казенного кінного заводу Біловодської округи Воронезької губернії. Царським указом від 1 травня 1797 року слобода Старо-Біла перейменовується в Старобільськ і стає повітовим містом, яке ввійшло до складу Слобідсько-Української губернії.
У 1804 році царським указом місту було дано герб у вигляді щита із зображеннями двоголового орла, як символа Російської імперії, чорного коня, що підтверджувало його належність до кінних заводів і витока з чаші води, що символізувало річку Айдар, на березі якої було розташоване місто.
Насадження кріпацтва лягало важким тягарем на плечі селян. Справжньою старобільською салтичихою була поміщиця Шрамкова, яка жорстоко знущалася над кріпаками. За її наказами кріпаків часто закатовували до смерті. Так, за спогадами сучасників, в присутності поміщиці над кріпачкою Холошановою знущалися до тих пір, поки не виступила кров, а потім, закувавши в кайдани, били до смерті.
В першій половині XIX століття міщанське населення займалося ремеслом і торгівлею. Серед нього виділялася заможна верхівка, якій належали 2 салотопні заводи і пивоварня, 37 вітряків і водяний млин. Торговці, що мали 17 лавок, продавали вино, посуд, залізо, сіль та інші товари широкого вжитку. їм також належало 5 винних лавок.
Помітне місце в житті міста відігравали щорічні ярмарки, що проводилися 1 січня, 1 травня, 29 червня і 10 жовтня. Сюди приїжджали купці з Москви, Тули, Харкова, Воронежа, Ізюма, Куп'янська, Валуйок та з інших міст. На ярмарках велася торгівля великою рогатою худобою, кіньми та продуктами сільського господарства. Щорічно на ярмарках міста продавалося до 2 тис. голів великої рогатої худоби, 25 тис. овець, 1 тис. коней та 15 тис. четвертей пшениці.
У 1834 році в Старобільську проживало 795 чоловіків і 590 жінок, в т. ч. 45 дворян, 160 обер-офіцерів, 20 служителів церкви, 108 купців, 348 міщан, 534 казенних поселенців та 170 дворових людей. Тут було 4 кам'яних і 266 дерев'яних будинків.
У 1816 році в місті, як повітовому центрі, було відкрито повітове училище і церковнопарафіальну школу, в 1817 році - пошту і лікарню. В повітовому училищі, розрахованому на 60-80 учнів, у 1834 році навчалося 15 дітей дворян, 14 - купців, 15 - міщан, в той час як переважна більшість дітей бідних сімей і кріпаків лишалася поза школою.
Не полегшила економічного становища селян і реформа 1861 року. Селяни Старобільського повіту звільнилися від кріпосної залежності з середнім наділом, що не перевищував 3,1 десятини на ревізьку душу. Найкращі землі лишалися в руках поміщиків. Так, Суханову належало 45 тис. десятин, Муханову - до 20 тис. і Дякову -12 тис. десятин землі.
Великим тягарем лягли на плечі селян викупні платежі. Якщо в 1854-1859 рр. середня ціна 1 десятини землі в Старобільському повіті становила 14