Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Нижня Дуванка

Сторінка 1 з 7
Нижня Дуванка - селище міського типу, центр Нижньодуванської селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Водяне, Куликівка, Новониканорівка, Олександрівна, Петрівське та Свердловка. Розташована на річці Красній - притоці Сіверського Дінця, там, де впадають у неї річки Дуванна та Гнила. Відстань до районного центру та найближчої залізничної станції Сватове - 25 км, до Луганська - 180 км. Населення - 4,4 тис. чоловік.
У найдавніші часи на території нинішньої Луганської області кочували
численні племена. В околицях Нижньої Дуванки розкопано 13 курганів, залишених племенами епохи міді-бронзи (III-І тисячоліття до н. е.), сарматами (II століття н е.) і кочовиками раннього середньовіччя (XII століття н. е.)1. Ця територія зазнавала частих нападів татарських орд. Про це свідчить назва річки Дуванної, яка походить від татарського слова «дуван» - дільба. Тут грабіжники ділили свою здобич.
Перші жителі оселилися в долинах річок Дуванної і Красної наприкінці XVII - на початку XVIII століття. В грамоті Петра І від 14 жовтня 1704 року ізюмському полковнику вказувалося, що багато козаків і селян слобідських полків, а також росіяни - «всяких чинів служилі люди і утікачі від поміщиків» самовільно прийшли на річки Красну і Дуванну, захопивши там поля та угіддя. В іншій грамоті - бєлгородському воєводі І. Кольцову-Мосальському наказувалося надіслати в ті місця своїх людей і всіх нових жителів переписати. Пропонувалось також взяти від переселенців «поручні розписки», що вони з своїх поселень без дозволу нікуди не підуть, а також накласти на них певні службові і податні обов'язки.
Поселення Нижня Дуванка виникло в 30-х рр. XVIII століття. Його мешканці складалися з військових обивателів і підданих ізюмського сотника Краснокутського. До категорії військових обивателів належали полкові козаки, їх родичі і підпомічники. Полкові козаки виконували військову службу. Підпомічники допомагали їм у веденні господарства, забезпечували кіньми, возами, продовольством, зброєю та іншим спорядженням, супроводили у воєнних походах. Становище військових обивателів було значно кращим, ніж селян, яких Краснокутський обклав численними повинностями. Вони мали працювати у його господарстві 2 дні на тиждень - вирощувати хліб, споруджувати господарські будівлі, заготовляти паливо тощо.
Володільницькі піддані обкладалися ще і військовою даниною. Згідно з царським маніфестом 1732 року, вони були поділені на двори (по 50 душ). Кожний двір мав платити на рік по 9 крб. 43 коп., або по 19 коп. з душі. Крім того, з кожної душі чоловічої статі стягувалось у казну ще по 21 копійці.
Численні повинності на користь поміщика, великі побори в казну призводили до зубожіння селян. їхній протест проти феодального гноблення виявлявся у формі втеч. Цілими сім'ями, групами і поодинці кріпаки Краснокутського тікали на незаймані землі Дону, Поволжя та в Новоросійські степи. Змучені тягарем військової служби, кидали свої оселі і козаки. Особливо частими стали втечі в середині XVIII століття.
У 60-х рр. XVIII століття Краснокутський потрапив в опалу. Імператор Петро III розжалував його і вислав до Казані, а маєток забрав у казну. Кріпаків було переведено до розряду казенних селян і обкладено оброком. Крім своєї землі, вони мали обробляти і казенні землі, врожай з яких надходив державі.
У 1785 році в Нижній Дуванці було 178 дворів і 1170 жителів. Займались вони головним чином хліборобством та скотарством. Крім того, чимало селян виготовляли на продаж дьоготь, мило, чоботи, свічки, гнали горілку. Життя у нижньодуванців і до того було тяжким, але зовсім нестерпним воно стало після заснування Олександром І у Слобідсько-Українській губернії військових поселень. У 1825 році в Нижній Дуванці і навколишніх хуторах було розташовано ескадрон Катеринославського кірасирського полку. Нижня Дуванка почала називатися першою слободою (тобто центром) 2-ї поселенської волості Куп'янського округу Українського військового поселення. Всі її жителі чоловічої статі були перетворені на довічних солдатів. Так, у 1830 році в Нижній Дуванці налічувалося 2374 мешканці, з них 1115 - військових поселенців різного звання (господарів, помічників господарів, кантоністів, відставних) і 1259 жінок.