Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На околиці Кабаннього досліджено кургани епохи бронзи та середньовіччя.
Історія виникнення селища тісно пов'язана з укріпленням південних кордонів Російської держави наприкінці XVII - на початку XVIII століття. Саме в цей час на території т. зв. Дикого поля створюються сторожові пости з поселеннями довкола них. Одним із таких поселень було й Кабаннє, засноване в 1701 році на землі, приписаній до Сватової Лучки, сотенного містечка Ізюмського слобідського козацького полку. Основну частину його жителів становили вихідці з Дону.
Про походження назви селища є чимало легенд. Одна з них розповідає, що перше поселення біля річки Красної заснував козак Кабанський. В іншій розповідається, що на берегах річки Красної водилося багато диких кабанів - звідси й назва слободи - Кабаннє.
Населення займалося переважно хліборобством і винокурінням, торгували дьогтем, свічками, чобітьми, рибою, ікрою, милом, овочами. Жінки ткали як для власних потреб, так і для продажу.
В своїх хатах селяни Кабаннього охоче давали притулок кріпакам, що тікали з Правобережної України чи з центральної Росії. Про це свідчить скарга цареборисівських поміщиків Петру І. У своєму листі вони повідомляли, що «по річці Красній біля Кабанячого броду донські козаки селять російських людей. І ті люди - втікачі з Бєлгородського повіту, з приписаних до Воронежа різних міст. Утекли вони від служби, від «рубльових» грошей і від корабельного будівництва». Слідчий, якого в 1704 році послав Петро І, побувавши на місці, додав до цього, що «в тому новозбудованому Кабанньому юрті живуть куренями російські люди 50 чи більше. А хто саме там живе, тих людей донські козаки переписувати не дали».
На відміну від Сватової Лучки, населення якої не платило податків, жителі Кабаннього починаючи з 1707 року були на казенному оброці. В 1732 році в слободі налічувалось 76 дворів і 365 мешканців чоловічої статі.
Після того, як у 1765 році царський уряд ліквідував слобідські козацькі полки і створив замість них регулярні кірасирські, Кабаннє стало адміністративним центром Преображенського полку. В 1773 році в слободі було 1754 військові обивателі, 12 військовослужбовців і 24 духовні особи.
Наприкінці XVIII століття значна частина земель у районі Кабаннього належала поміщикам Сошальському, Ляшенку і Капустянському, які переселили сюди своїх кріпаків з інших місць. Так виник на другому березі річки Красної новий район слободи, т. зв. Новокабаннє, де в 1790 році налічувалося 100 дворів. У 1823 році число жителів у Кабанньому перевищило 3,5 тис. чоловік.
У середині 20-х років XIX століття військові обивателі Кабаннього були приписані до аракчеєвського поселення у Сватовій Лучці. Відтоді все їхнє життя йшло за встановленим регламентом. За найменше відхилення від нього селян суворо карали. Багато часу у військових поселенців, фактично довічних солдатів, забирали громадські роботи і військова муштра, не даючи змоги займатися власним господарством, яке дедалі більше занепадало. Голод, злидні весь час переслідували селян. Частими були епідемії різних хвороб. Так, від холери в 1848 році в слободі померло 420 чоловік, від кору - 100 дітей. Близько 200 чоловік померло в 1849 році від цинги.
У 1857 році, після ліквідації військових поселень, жителі Кабаннього були переведені на становище державних селян.
Земельна реформа 1861 року не внесла корінних змін у життя села. Державні селяни, що проживали в Кабанньому, одержали на ревізьку душу 5,3 десятини землі, поміщицькі - в середньому по 4 десятини. Крім внесення плати за наділ, вони мали відробити на поміщика по 40 чоловічих і 30 жіночих днів на рік. Але все- таки селяни мали вже право займатися промислами, торгівлею тощо. Це сприяло розвитку села. В 1879 році в Кабанньому, яке входило тоді як волосний центр до складу Куп'янського повіту Харківської губернії, налічувалось 785 дворів, де проживали 2587 чоловіків і 2460 жінок. У селі було 40 вітряків, торгувало 5 крамниць.
Щороку відбувалися 3 невеликі ярмарки. Розвинулися ремесла. Близько 100 сімей займалися бондарством, гончарством, теслярством, ковальством тощо.
Кабаннє
Сторінка 1 з 7
Кабаннє - селище міського типу, розташоване на обох берегах річки Красної - лівої притоки Сіверського Дінця, за 18 км від районного центру. Через Кабаннє проходить залізниця Харків-Луганськ. За 6 км від селища пролягає автомагістраль Сватове-Луганськ. Населення - 8,9 тис. чоловік. Історія виникнення селища тісно пов'язана з укріпленням південних кордонів Російської держави наприкінці XVII - на початку XVIII століття. Саме в цей час на території т. зв. Дикого поля створюються сторожові пости з поселеннями довкола них. Одним із таких поселень було й Кабаннє, засноване в 1701 році на землі, приписаній до Сватової Лучки, сотенного містечка Ізюмського слобідського козацького полку. Основну частину його жителів становили вихідці з Дону.
Про походження назви селища є чимало легенд. Одна з них розповідає, що перше поселення біля річки Красної заснував козак Кабанський. В іншій розповідається, що на берегах річки Красної водилося багато диких кабанів - звідси й назва слободи - Кабаннє.
Населення займалося переважно хліборобством і винокурінням, торгували дьогтем, свічками, чобітьми, рибою, ікрою, милом, овочами. Жінки ткали як для власних потреб, так і для продажу.
В своїх хатах селяни Кабаннього охоче давали притулок кріпакам, що тікали з Правобережної України чи з центральної Росії. Про це свідчить скарга цареборисівських поміщиків Петру І. У своєму листі вони повідомляли, що «по річці Красній біля Кабанячого броду донські козаки селять російських людей. І ті люди - втікачі з Бєлгородського повіту, з приписаних до Воронежа різних міст. Утекли вони від служби, від «рубльових» грошей і від корабельного будівництва». Слідчий, якого в 1704 році послав Петро І, побувавши на місці, додав до цього, що «в тому новозбудованому Кабанньому юрті живуть куренями російські люди 50 чи більше. А хто саме там живе, тих людей донські козаки переписувати не дали».
На відміну від Сватової Лучки, населення якої не платило податків, жителі Кабаннього починаючи з 1707 року були на казенному оброці. В 1732 році в слободі налічувалось 76 дворів і 365 мешканців чоловічої статі.
Після того, як у 1765 році царський уряд ліквідував слобідські козацькі полки і створив замість них регулярні кірасирські, Кабаннє стало адміністративним центром Преображенського полку. В 1773 році в слободі було 1754 військові обивателі, 12 військовослужбовців і 24 духовні особи.
Наприкінці XVIII століття значна частина земель у районі Кабаннього належала поміщикам Сошальському, Ляшенку і Капустянському, які переселили сюди своїх кріпаків з інших місць. Так виник на другому березі річки Красної новий район слободи, т. зв. Новокабаннє, де в 1790 році налічувалося 100 дворів. У 1823 році число жителів у Кабанньому перевищило 3,5 тис. чоловік.
У середині 20-х років XIX століття військові обивателі Кабаннього були приписані до аракчеєвського поселення у Сватовій Лучці. Відтоді все їхнє життя йшло за встановленим регламентом. За найменше відхилення від нього селян суворо карали. Багато часу у військових поселенців, фактично довічних солдатів, забирали громадські роботи і військова муштра, не даючи змоги займатися власним господарством, яке дедалі більше занепадало. Голод, злидні весь час переслідували селян. Частими були епідемії різних хвороб. Так, від холери в 1848 році в слободі померло 420 чоловік, від кору - 100 дітей. Близько 200 чоловік померло в 1849 році від цинги.
У 1857 році, після ліквідації військових поселень, жителі Кабаннього були переведені на становище державних селян.
Земельна реформа 1861 року не внесла корінних змін у життя села. Державні селяни, що проживали в Кабанньому, одержали на ревізьку душу 5,3 десятини землі, поміщицькі - в середньому по 4 десятини. Крім внесення плати за наділ, вони мали відробити на поміщика по 40 чоловічих і 30 жіночих днів на рік. Але все- таки селяни мали вже право займатися промислами, торгівлею тощо. Це сприяло розвитку села. В 1879 році в Кабанньому, яке входило тоді як волосний центр до складу Куп'янського повіту Харківської губернії, налічувалось 785 дворів, де проживали 2587 чоловіків і 2460 жінок. У селі було 40 вітряків, торгувало 5 крамниць.
Щороку відбувалися 3 невеликі ярмарки. Розвинулися ремесла. Близько 100 сімей займалися бондарством, гончарством, теслярством, ковальством тощо.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Червонопопівка
- Новомикільське
- Новокраснянка
- Невське
- Михайлівка
- Макіївка
- Кудряшівка
- Єпіфанівка
- Голубівка
- Варварівка
- Булгаківка
- Боровеньки
- Нова Астрахань