Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Нещеретове

Сторінка 1 з 7
Нещеретове - село, центр сільської Ради. Розташоване в нижній течії річки Білої, притоки Айдара, за 16 кілометрів від районного центру Білокуракиного і за три кілометри від залізничної станції Чумбур на лінії Валуйки - Кондрашівська. Через село проходить шосейна дорога Старобільськ-Білокуракине. Населення - 1400 чоловік. До складу сільської Ради входять села Паньківка і Цілуйкове.
В околицях села досліджено пам'ятки кількох епох: кургани епохи міді-бронзи (III - початок І тисячоліття дон. е.), сарматські курганні поховання (III століття до н. е.- III століття н. е.), кочовницькі кургани та могильник салтівської культури (VIII - X століття н. е.).
Слобода Нещеретове виникла на початку XVIII століття. Першими її жителями були українські й російські селяни з Правобережної України та центра Росії, що втекли з кріпацької неволі. Оселившись на берегах річки Білої, вони будували свої житла в густих зарослях очерету. Нерідко покрівлі ледве виднілись з цих зарослів. Звідси й назва слободи - Нещеретове (нижче очерету). Від нього, очевидно, походить і поширене в селі прізвище Нещерет.
Вільне життя кріпаків, що втекли, тривало недовго. Влітку 1707 року за настійною вимогою поміщиків-кріпосників Петро І послав на Дон каральну експедицію під командуванням князя Ю. Долгорукого. Вона мала виловити всіх селян-утікачів.
Жителі Нещеретового, як і інших сіл на Айдарі/не захотіли розстатися з волею. Вони взяли участь у повстанні під керівництвом Кіндрата Булавіна. Під час жорстокого придушення Булавінського повстання селище було спалене.
Друге народження Нещеретового відноситься до середини 30-х років XVIII століття, коли літом 1732 року в ці місця переселилися служилі люди Острогозького слобідського полку. В 1793 році в слободі проживало 655 душ чоловічої статі. Основним заняттям населення з давніх-давен було землеробство. Крім хліборобства, окремі сім'ї займалися бджільництвом і садівництвом.
Під час реформи 1861 року нещеретівці, як державні селяни, одержали по 6 десятин на ревізьку душу. На 1869 рік в Неіцеретовому було 264 двори і 1484 жителі. Село належало до Олексіївської волості Старобільського повіту.
Після реформи відбувається інтенсивний розклад нещеретівської земельної общини. Все чіткіше виділяються три основні угруповання: бідняки, середняки і куркулі. За даними перепису 1905 року, 24 проц. селянських господарств зовсім не мали посівів, 64 проц. обробляли від 5 до 7 десятин кожне. Збіднілі селяни, не маючи робочої худоби (таких було 23 проц.), здавали землю в оренду, а самі йшли в найми до сільських багатіїв і заможних господарів. Відомо, що в селі понад З0 проц. господарів користувалося найманою працею. Значна кількість селян не могла обробляти свої наділи власними силами, бо мала всього одну коняку. Вихід з цього становища селяни бачили в обробці землі супрягою. У 1905 році 100 господарів об'єднувалися в супряги. Примітивний рівень ведення господарства: обробіток землі ралами, дерев'яними боронами, сівба вручну, відсутність сівозмін та удобрення полів - призводили до низьких урожаїв. Так, у 1905 році в Нещеретовому було зібрано з кожної десятини в середньому по 2,5 цнт жита та 5,5 цнт ярої пшениці. Багато селян, не маючи змоги проіснувати з сім'єю від свого злиденного господарства, змушені були йти на далекі заробітки або займатися кустарними промислами. Кількість таких селян щорік зростала. Якщо в 1872 році 43 чол. одержали 3-місячні паспорти на відхід з села, то в 1892 році їх було 735.
За даними 1905 року в Нещеретовому налічувалось 24 сім'ї, для яких ремісничий і кустарний промисли були постійним заняттям. Найбільш поширеними професіями були колісники, бондарі, ковалі, кравці та шевці. В цей час у селі було 5 млинів і невеличка цегельня.
Економічне становище більшості нещеретівських селян було тяжким. Вони були приречені на виснажливу працю від зорі до зорі, голодування і часті хвороби. Селянин-бідняк вважав себе щасливим, якщо раз у рік, на свято, колов кабана. У звичайні дні його їжею були картопля та капуста, м'ясо в хаті бувало рідко. Житла будували з мергелю, покривали їх очеретом, освітлювали гасом. Повсякденний одяг більшість селян мала з домотканого полотна, пофарбованого домашнім способом. Жінки носили запаски з