Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дякове

Сторінка 1 з 8
Дякове - село, центр сільради Антрацитівського району. Розташоване в долині річки Нагольної (притоки р. Міуса) на місці злиття її з річкою Йоскин. Поблизу села перетинаються автомобільні шляхи, що ведуть з Луганська до Ростова-на-Дону та з Ровеньків до Таганрога. До районного центру - 33 км, до найближчої залізничної станції Ровеньки - 25 км. Населення - 3,4 тис. чоловік. До складу Дяківської сільради входять ще села Первомайське та Червоний Жовтень.
Місцевість тут дуже мальовнича. На півдні до села прилягає степ, а з півночі воно оточене пагорбками та балками. Тихо протікає ріка Нагольна, даючи влітку прохолоду. Навесні, коли цвітуть дерева, будинки колгоспників потопають у пишному вбранні, і тоді село - наче великий сад, що виріс серед безкраїх степів.
Дякове засноване «прем'єр-майором і військовим дяком Іваном Ісаєвим, за [визначенням військової канцелярії, що відбулося 20 січня 1777 року». Першими жителями тут були українські селяни. Вони прийшли сюди з різних кінців України, рятуючись від поміщицького гніту, але були закріпачені військовими чинами. Свою назву поселення дістало, очевидно, за посадою її власника - військового дяка.
Дякове входило до складу Міуської округи Області Війська Донського. В 1778 році у поселенні було 67 дворів з 284 жителями.
Наприкінці XVIII - початку XIX століття родючі землі навколо Дякового були роздані царем за вірну службу відставним військовим чинам - Леонову, Номикосову, Слюсареву. Вони жили здебільшого в Петербурзі, а в їхніх маєтках господарювали управителі, які нещадно експлуатували кріпаків, за найменшу провину жорстоко розправлялися з ними.
Хліб, вирощений кріпаками, дяківські поміщики збували на закордонний ринок і добре наживалися. А селяни тимчасом бідніли, коротаючи в тяжкій праці своє безрадісне життя.
Реформа 1861 року формально визволила кріпосних селян від особистої залежності поміщиків. Однак поміщики зберегли за собою кращі землі, а селяни одержали мізерні наділи. В Дяковому, згідно з «Додатковими правилами про селян і дворових людей, що вийшли з кріпосної залежності в землі Війська Донського», розмір земельного душового наділу був визначений в 3,5 десятини. За користування наділом селянин, як і раніше, змушений був відбувати панщину або платити оброк. Розмір панщини визначався в 36 чоловічих і 27 жіночих днів на рік. Після реформи селянин міг викупити лише присадибну землю, а польовий наділ - якщо дасть на це згоду поміщик. Цей тимчасовозобов'язаний строк тягнувся аж до 1881 року.
Намагаючись якнайшвидше звільнитися від поміщицької залежності, селяни зверталися до уряду, щоб їм видали позичку. Одержавши в банках певні суми, селяни змогли відкупитися від поміщиків, але разом з тим вони відчули, що ця «воля» мало що їм дала. Адже в державну казну слід було повертати не лише борги, а ще й виплачувати проценти за позичку. Кінець кінцем бідняки розорялися і йшли в найми до тих-же поміщиків або відправлялися на заробітки на рудники.
Не маючи ні необхідних знарядь для обробітку землі, ні добрив, селяни на своїх наділах одержували дуже низькі врожаї. Середній урожай зернових у 1901-1910 рр. наприклад, становив 7 цнт з десятини.
Дуже терпіло населення і від різних хвороб, бо медична допомога у Дяковому була малодоступна. Лише у 80-х роках XIX століття у селі відкрилася земська приймальна палата на 5 ліжок, яка обслуговувала не тільки жителів Дякового, а й населення п'яти сусідніх сіл. Єдиний фельдшер, що працював у приймальній палаті, не міг забезпечити необхідною медичною допомогою все населення. Тому селяни, особливо бідняки, найчастіше зверталися до знахарів. Серед населення часто виникали епідемії. Так, у 1881 році лютував дифтерит, внаслідок якого померло багато людей. «До причин, що підтримують розвиток дифтериту,- повідомляв лікарський інспектор Області Війська Донського,- потрібно віднести також і гігієнічні умови, в яких перебуває бідний клас жителів... Сюди відносяться погане харчування, тіснота, особливо в зимовий і осінній час, і неохайність цих приміщень». У цих умовах особливо страждали діти до одного року, смертність серед яких досягала 40 процентів.
Дореволюційне Дякове відзначалося дуже низьким рівнем культури. В селі працювала церковнопарафіальна школа, якою завідував місцевий піп. Програма її була побудована так, щоб дітей виховувати в релігійному дусі.