Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З районним центром селище зв'язане асфальтованим шосе. Найменування населеного пункту пішло від назви річки Нагольчика, в нижній течії якої він лежить.
Нижній Нагольчик розкинувся біля підніжжя Нагольчанського пасма, одного з відрогів Донецького кряжа. Неповторна краса цього краю: дивовижні вигини гір, круті пагорби, хвилясті плато... Здається, ніби металось тут бурхливе море, підіймало сірі гребені хвиль, а потім застигло, закам'яніло і так лишилось. Балками та ущелинами тут в'ються струмки і річки. Вода в них прозора, дзвінкоголоса. В степу колишеться ковил, а в синьому небі гордо ширяють степові орли.
Інтенсивне заселення території Нагольчанського пасма, як і всього Донецького кряжа, почалось у другій половині XVII століття в зв'язку зі створенням на південних кордонах російської держави сторожових постів. Одним з таких постів, що виникли в кінці XVII - на початку XVIII століття, очевидно, був і Нижній Нагольчик, який постав на старовинному торговельному тракті між Слобідською Україною і Доном. У кількох кілометрах від нього на межі Області Війська Донського стояв перевалочний пункт, так звана митниця. Окрім служилих людей, у цьому районі оселялися й кріпосні селяни, що тікали сюди від російських і українських поміщиків.
З матеріалів статистичного комітету Області Війська Донського відомо, що в 1801 році у селищі було 16 дворів, які становили одну вулицю, і 140 жителів кріпосних селян, що належали військовому старшині В. С. Леонову, а потім його спадкоємцям.
Нижньонагольчанські селяни зазнали на собі жорстокої експлуатації. Не випадково вони взяли активну участь у повстанні кріпаків, що відбувалося в травні-червні 1820 року в Міуській окрузі. Центрами цього виступу були слободи Мартинівка і Дмитрівка (за 9 кілометрів від Нижнього Нагольчика). Селяни озброювалися довбнями, косами і громили поміщицькі садиби. Для придушення повстання було викликане регулярне військо, яке жорстоко розправилося з його учасниками.
У 1827 році на річках Нагольній і Кріпенькій, за 4 км від Нижнього Нагольчика, було знайдено родовища свинцевих руд. За розпорядженням гірничого департаменту пошуки провадили спеціалісти Луганського ливарного заводу. Але промислових результатів ці роботи не мали.
Наприкінці 60-х і на початку 70-х років XIX століття геологічні дослідження тут відновив датський учений Грамм, який мав намір експлуатувати багатства Нагольчанського кряжа. Але далі спроб у добуванні свинцю він не пішов. У другій половині 70-х років родовища мідної і свинцево-срібної руд були виявлені уже в самому Нижньому Нагольчику, де був маєток поміщиків Леонових. Аналізи дали добрі результати.
Дослідження родовищ продовжили в 90-х роках спеціалісти створеного у Нижньому Нагольчику Варваринського рудника, що належав товариству «О. Глєбов і К°». В надрах Нагольчанського кряжа було виявлено кварц, анкерит, гірський кришталь і золото. В 1896 році на Варваринському руднику працювали 2 шахти, збагачувальна фабрика і плавильний завод. Було видобуто 73 030 пудів свинцево-срібної і цинкової руд, 246 410 пудів руди, що містила золото. Але до 1900 року рудоносні жили були вже вичерпані і підприємства закрились.
Робота на підприємствах була великою підмогою для нагольчанських селян, що дуже терпіли від малоземелля. Адже після скасування кріпосного права 80 проц. земель довкола селища опинилося в руках поміщиків, а селяни одержали лише 640 десятин - по 3,1 десятини на ревізьку душу. Бідняки змушені були орендувати землю в поміщиків або наймитувати.
Постійним лихом селянських сімей були хвороби. Найпоширеніші з них були віспа, кір, скарлатина, лихоманка і холера. Боротьба з епідеміями утруднювалася тим, що на 10 волостей, які входили до Таганрозької (колишня Міуська) округи, припадав у 1905 році один лікар.
У 90-х роках XIX і на початку XX століття в районі Нижнього Нагольчика відкрилося кілька вугільних шахт Красильщикова і Шарапова, потім Шполянського, Шкварьова, Гофмана і Вагнера. В народі їх влучно охрестили «душогубками». Спершу нижньонагольчанські селяни наймалися на шахти
Нижній Нагольчик
Сторінка 1 з 7
Нижній Нагольчик - селище міського типу, центр Нижньонагольчанської селищної Ради Антрацитівського району. Розташований за 12 км від залізничної станції Антрацит і за 97 км від обласного центру. Населення -1,7 тис. чоловік.З районним центром селище зв'язане асфальтованим шосе. Найменування населеного пункту пішло від назви річки Нагольчика, в нижній течії якої він лежить.
Інтенсивне заселення території Нагольчанського пасма, як і всього Донецького кряжа, почалось у другій половині XVII століття в зв'язку зі створенням на південних кордонах російської держави сторожових постів. Одним з таких постів, що виникли в кінці XVII - на початку XVIII століття, очевидно, був і Нижній Нагольчик, який постав на старовинному торговельному тракті між Слобідською Україною і Доном. У кількох кілометрах від нього на межі Області Війська Донського стояв перевалочний пункт, так звана митниця. Окрім служилих людей, у цьому районі оселялися й кріпосні селяни, що тікали сюди від російських і українських поміщиків.
З матеріалів статистичного комітету Області Війська Донського відомо, що в 1801 році у селищі було 16 дворів, які становили одну вулицю, і 140 жителів кріпосних селян, що належали військовому старшині В. С. Леонову, а потім його спадкоємцям.
Нижньонагольчанські селяни зазнали на собі жорстокої експлуатації. Не випадково вони взяли активну участь у повстанні кріпаків, що відбувалося в травні-червні 1820 року в Міуській окрузі. Центрами цього виступу були слободи Мартинівка і Дмитрівка (за 9 кілометрів від Нижнього Нагольчика). Селяни озброювалися довбнями, косами і громили поміщицькі садиби. Для придушення повстання було викликане регулярне військо, яке жорстоко розправилося з його учасниками.
У 1827 році на річках Нагольній і Кріпенькій, за 4 км від Нижнього Нагольчика, було знайдено родовища свинцевих руд. За розпорядженням гірничого департаменту пошуки провадили спеціалісти Луганського ливарного заводу. Але промислових результатів ці роботи не мали.
Наприкінці 60-х і на початку 70-х років XIX століття геологічні дослідження тут відновив датський учений Грамм, який мав намір експлуатувати багатства Нагольчанського кряжа. Але далі спроб у добуванні свинцю він не пішов. У другій половині 70-х років родовища мідної і свинцево-срібної руд були виявлені уже в самому Нижньому Нагольчику, де був маєток поміщиків Леонових. Аналізи дали добрі результати.
Дослідження родовищ продовжили в 90-х роках спеціалісти створеного у Нижньому Нагольчику Варваринського рудника, що належав товариству «О. Глєбов і К°». В надрах Нагольчанського кряжа було виявлено кварц, анкерит, гірський кришталь і золото. В 1896 році на Варваринському руднику працювали 2 шахти, збагачувальна фабрика і плавильний завод. Було видобуто 73 030 пудів свинцево-срібної і цинкової руд, 246 410 пудів руди, що містила золото. Але до 1900 року рудоносні жили були вже вичерпані і підприємства закрились.
Робота на підприємствах була великою підмогою для нагольчанських селян, що дуже терпіли від малоземелля. Адже після скасування кріпосного права 80 проц. земель довкола селища опинилося в руках поміщиків, а селяни одержали лише 640 десятин - по 3,1 десятини на ревізьку душу. Бідняки змушені були орендувати землю в поміщиків або наймитувати.
Постійним лихом селянських сімей були хвороби. Найпоширеніші з них були віспа, кір, скарлатина, лихоманка і холера. Боротьба з епідеміями утруднювалася тим, що на 10 волостей, які входили до Таганрозької (колишня Міуська) округи, припадав у 1905 році один лікар.
У 90-х роках XIX і на початку XX століття в районі Нижнього Нагольчика відкрилося кілька вугільних шахт Красильщикова і Шарапова, потім Шполянського, Шкварьова, Гофмана і Вагнера. В народі їх влучно охрестили «душогубками». Спершу нижньонагольчанські селяни наймалися на шахти
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щотове
- Фащівка
- Ребрикове
- Рафайлівка
- Пролетарський
- Микитівка
- Маломиколаївка
- Кріпенський
- Краснолуцький
- Красний Кут
- Кам'яне
- Іванівка
- Єсаулівка
- Дубівський
- Верхній Нагольчик
- Боково-Платове
- Бобрикове
- Червона Поляна