Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Село Городище виникло наприкінці XVII століття на місці колишнього старого укріплення. Характер залишків цих укріплень та археологічні пам'ятки дають підстави відносити їх до часів салтівської культури (VIII-X століття). Назва села походить від слов'янського слова «городок» (Городище).
Вперше в письмових джерелах згадується Городище у 1704 році. Тут в цей час біля залишків колишнього укріплення жило лише кілька селянських сімей, які втікли від кріпосного гніту з території Правобережної України.
Після утворення у 1765 році Деркульського кінного заводу населення Городища, як і інших навколишніх сіл, було приписано до нього. Як і всі коннозаводські селяни, жителі Городища були зобов'язані без будь-якого відшкодування поставляти на завод овес, сіно та солому. Крім того, вони сплачували і грошовий оброк за користування землею.
З зростанням населення і посиленням кріпосницької експлуатації все більш непосильними ставали повинності, накладені на селян, а поруч лежали неозорі оброчно-казенні землі. У 1797 році селяни Городища разом з населенням інших конюшенних слобід Старобільського повіту «від скрути» і «по свому просто людству», як пояснювали вони пізніше, виорали близько 55 тис. десятин і взяли під сінокіс близько 3400 десятин цієї землі. Довідавшись про це, царські власті наклали і стягли з жителів слобід подвійний оброк за користування землею. Побоюючись більш суворого покарання, населення Городища, як і інших слобід, погодилось сплатити накладену суму, що ще більше підірвало економіку і без того злиденних господарств.
За існуючим у 1797 році адміністративним поділом Городище входило до складу Слобідсько-Української губернії. Наприкінці XVIII століття в Городищі проживало 640 чоловік, у т. ч. 353 чоловіки і 287 жінок. З 1835 року Городище стає волосним
центром Старобільського повіту Харківської губернії. У волосному центрі двічі на рік, весною та восени, відбувалися багатолюдні ярмарки, куди приїздили і приходили тисячі селян з навколишніх сіл. Одні, щоб щось купити або продати. Інші - просто з цікавості, адже під час ярмарків організовувалися народні гуляння, ставилися каруселі, виступав мандрівний цирк тощо.
Майнова нерівність населення Городища ще більше посилилась після реформи 1861 року, коли середній земельний наділ на ревізьку душу зменшився до 4,8 десятини. Зубожіння селян тривало і далі. Уже у 1879 році на ревізьку душу припадало по 1,58 десятини, а в середньому на господарство по 3,95 десятини. Багато
господарств остаточно розорилося, в той час як незначна меншість багатіла. У тому ж таки році Городищенська селянська община мала 26 тис. 146 крб. недоїмки, що становило по 59 крб. 58 коп. на господарство. І це цілком природно, адже малоземелля і примітивні знаряддя не давали можливості селянським господарствам одержувати високі урожаї. Так, за середніми даними за 1888-1892 рр. урожайність жита по Городищенській волості становила всього по 19 пудів, ярої пшениці - 21, вівса - ЗО і ячменю-35 пудів з десятини. До того ж Городищенська волость періодично зазнавала посух. Особливо сильними вони були в 1889 та 1906 рр. В ці «чорні роки» вигоряло все - і посіви і луки. До весни голодного року всі хати в селі були без солом'яних стріх.
Розклад Городищенської общини призвів до того, що половина селянських дворів стала безземельними та малоземельними. Десятки і сотні зубожілих селян ішли щорічно на заробітки до Області Війська Донського, до Луганська і Алчевська. Статистика зберегла такі дані: у 1872 році городищенські селяни одержали 373 паспорти, у 1887 році - вже 474. Ще більше зросло відхідництво на початку XX століття. Якщо в 1900 році в Городищенській волості до відхожого промислу зверталось 857 чоловік, то в 1901 році було вже 1063 чоловіка (237 з них - жінки)3.
Тривале відставання землеробства, пов'язане з тяжким гнітом царизму і залишками кріпосницької системи, не могло не хвилювати передових учених
Городище
Сторінка 1 з 9
Городище - село, центр Городищенської сільської Ради Біловодського району, розташоване по берегах річки Деркул, притоки Сіверського Дінця, за 20 км від райцентру. Найближча залізнична станція Вільхова - за 45 км на залізниці Кондрашівська - Міллерово. Населення - 2581 чол. Городшценській сільраді підпорядковане також село Ноздрівка.Село Городище виникло наприкінці XVII століття на місці колишнього старого укріплення. Характер залишків цих укріплень та археологічні пам'ятки дають підстави відносити їх до часів салтівської культури (VIII-X століття). Назва села походить від слов'янського слова «городок» (Городище).
Після утворення у 1765 році Деркульського кінного заводу населення Городища, як і інших навколишніх сіл, було приписано до нього. Як і всі коннозаводські селяни, жителі Городища були зобов'язані без будь-якого відшкодування поставляти на завод овес, сіно та солому. Крім того, вони сплачували і грошовий оброк за користування землею.
З зростанням населення і посиленням кріпосницької експлуатації все більш непосильними ставали повинності, накладені на селян, а поруч лежали неозорі оброчно-казенні землі. У 1797 році селяни Городища разом з населенням інших конюшенних слобід Старобільського повіту «від скрути» і «по свому просто людству», як пояснювали вони пізніше, виорали близько 55 тис. десятин і взяли під сінокіс близько 3400 десятин цієї землі. Довідавшись про це, царські власті наклали і стягли з жителів слобід подвійний оброк за користування землею. Побоюючись більш суворого покарання, населення Городища, як і інших слобід, погодилось сплатити накладену суму, що ще більше підірвало економіку і без того злиденних господарств.
За існуючим у 1797 році адміністративним поділом Городище входило до складу Слобідсько-Української губернії. Наприкінці XVIII століття в Городищі проживало 640 чоловік, у т. ч. 353 чоловіки і 287 жінок. З 1835 року Городище стає волосним
центром Старобільського повіту Харківської губернії. У волосному центрі двічі на рік, весною та восени, відбувалися багатолюдні ярмарки, куди приїздили і приходили тисячі селян з навколишніх сіл. Одні, щоб щось купити або продати. Інші - просто з цікавості, адже під час ярмарків організовувалися народні гуляння, ставилися каруселі, виступав мандрівний цирк тощо.
Майнова нерівність населення Городища ще більше посилилась після реформи 1861 року, коли середній земельний наділ на ревізьку душу зменшився до 4,8 десятини. Зубожіння селян тривало і далі. Уже у 1879 році на ревізьку душу припадало по 1,58 десятини, а в середньому на господарство по 3,95 десятини. Багато
господарств остаточно розорилося, в той час як незначна меншість багатіла. У тому ж таки році Городищенська селянська община мала 26 тис. 146 крб. недоїмки, що становило по 59 крб. 58 коп. на господарство. І це цілком природно, адже малоземелля і примітивні знаряддя не давали можливості селянським господарствам одержувати високі урожаї. Так, за середніми даними за 1888-1892 рр. урожайність жита по Городищенській волості становила всього по 19 пудів, ярої пшениці - 21, вівса - ЗО і ячменю-35 пудів з десятини. До того ж Городищенська волость періодично зазнавала посух. Особливо сильними вони були в 1889 та 1906 рр. В ці «чорні роки» вигоряло все - і посіви і луки. До весни голодного року всі хати в селі були без солом'яних стріх.
Розклад Городищенської общини призвів до того, що половина селянських дворів стала безземельними та малоземельними. Десятки і сотні зубожілих селян ішли щорічно на заробітки до Області Війська Донського, до Луганська і Алчевська. Статистика зберегла такі дані: у 1872 році городищенські селяни одержали 373 паспорти, у 1887 році - вже 474. Ще більше зросло відхідництво на початку XX століття. Якщо в 1900 році в Городищенській волості до відхожого промислу зверталось 857 чоловік, то в 1901 році було вже 1063 чоловіка (237 з них - жінки)3.
Тривале відставання землеробства, пов'язане з тяжким гнітом царизму і залишками кріпосницької системи, не могло не хвилювати передових учених
Дивиться також інші населені пункти району: