Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
району. Розташоване за 20 км на північний схід від Луганська, на лівому
ДУ березі Сіверського Дінця. На околиці селища - вузлова станція Кондрашівська-Стара, від якої залізничні колії розходяться на Москву, Луганськ і Міллерово. За 3 км від Кондрашівської-Старої знаходиться станція Кондрашівська-Нова. Населення - 13,7 тис. чоловік.
В околицях селища виявлено залишки поселення і каменеоброблюючої майстерні епохи неоліту, кочівницькі кургани і кам'яні баби.
Як і інші козачі містечка на південно-східній окраїні Росії, Станично-Луганське засноване селянами-втікачами і посадськими людьми у другій половині XVII ст. Поселення, що виникло у лісистій місцевості при впадінні річки Лугані в Сіверський Донець, називалося містечком Луганським. У 1684 році його розорили татари, проте незабаром воно було відроджене. Уже в 1766 році в містечку налічувалося 279 дворів, з населенням 879 чоловіків і 679 жінок. Місце, де воно було розташоване, часто терпіло від повені при розливах рік. Тому в 1773 році жителі переселилися на нове, більш зручне місце, розташоване за 3 км від старого. Нове селище дістало назву Станиця Луганськa.
На карті того часу вона позначалася на західному кордоні земель Війська Донського. Козаки Станиці Луганської одержували землю і користувались рядом привілеїв: правом на безмитну торгівлю, виключним правом ловити рибу в річках, що протікали в межах війська тощо Проте наприкінці XVII - на початку XVIII століття козакам заборонялося займатися хліборобством. Царський уряд і військові власті вважали, що заняття землеробством буде відволікати козаків від несення військової служби. Тільки після перемог над Туреччиною, що зміцнили південні кордони Росії,
ця заборона була знята. Поряд з землеробством у Станиці Луганській розвивалося і тваринництво. Козаки розводили коней, велику рогату худобу і овець.
Землею козаки Станиці Луганської були забезпечені краще, ніж селяни сусідніх сіл. Земельний наділ - пай одного козака - становив 30 десятин, але офіцери мали від 2 до 4, а генерал аж 6 паїв.
З 1845 року офіцери і чиновники замість жалування і пенсій стали одержувати землі. Офіцери, наприклад, одержували від 200 до 800 десятин. Так у руках станичної верхівки зосередилися великі земельні масиви.
І хоч навколо станиці лежали родючі землі, вона не завжди забезпечувала козаків достатньою кількістю хліба. Це пояснювалось низькою культурою землеробства і тим, що козаки були зайняті військовою службою. Основними сільськогосподарськими знаряддями у козачих господарствах були соха, рало і борона - для обробки землі, коса і серп - для збирання хлібів і трав, коток і ціп - для обмолоту врожаю. Частими були неврожаї, що викликали, як правило, голод. Так, голодним у станиці був 1830 рік.
Важливе місце в економіці Станиці Луганської займала торгівля. Тут у 50-х роках XIX століття відбувалися весняні ярмарки, оборот кожної з них становив до 100 тис. крб. На ярмарках приїжджі купці торгували тканинами, шкіряними, залізними та ін. товарами, цукром і чаєм, а козаки у великій кількості продавали худобу.
Після реформи 1861 року станичне козаче господарство зазнало великих змін. З кожним роком фінансове становище війська погіршувалось, і це примушувало все частіше вдаватися до здачі земель військового запасу в оренду. В зв'язку з цим, а також зростанням населення, у 1897 році тут проживало 2626 чол., сімейними розділами розмір земельного паю наприкінці століття скоротився до 7 десятин, включаючи непридатні землі.
Великим тягарем на станичників лягала необхідність споряджати козаків за свій рахунок на службу. Затрати ці досягали 300 крб. на кожного, що вступав на службу. Нагадаємо, що середній валовий прибуток козачої сім'ї середнього достатку обчислювався за рік в 144 карбованці.
Це призводило до того, що після спорядження козака на службу бідняцькі і середняцькі господарства змушені були йти у боргову кабалу до станичної верхівки Ось один з багатьох прикладів. У 1905 році йшов на службу козак М. Г. Шереметов. Був він бідняком і не мав коштів, щоб придбати строєвого коня і збрую, обмундирування і шаблю. Коня і обмундирування для нього придбала громада, відібравши за це земельний пай. Його молода дружина змушена була йти батрачити до заможних козаків. Біди Шереметова не
Станично-Луганське
Сторінка 1 з 10
Станично-Луганське - селище міського типу, центр Станично-Луганськогорайону. Розташоване за 20 км на північний схід від Луганська, на лівому
ДУ березі Сіверського Дінця. На околиці селища - вузлова станція Кондрашівська-Стара, від якої залізничні колії розходяться на Москву, Луганськ і Міллерово. За 3 км від Кондрашівської-Старої знаходиться станція Кондрашівська-Нова. Населення - 13,7 тис. чоловік.
Як і інші козачі містечка на південно-східній окраїні Росії, Станично-Луганське засноване селянами-втікачами і посадськими людьми у другій половині XVII ст. Поселення, що виникло у лісистій місцевості при впадінні річки Лугані в Сіверський Донець, називалося містечком Луганським. У 1684 році його розорили татари, проте незабаром воно було відроджене. Уже в 1766 році в містечку налічувалося 279 дворів, з населенням 879 чоловіків і 679 жінок. Місце, де воно було розташоване, часто терпіло від повені при розливах рік. Тому в 1773 році жителі переселилися на нове, більш зручне місце, розташоване за 3 км від старого. Нове селище дістало назву Станиця Луганськa.
На карті того часу вона позначалася на західному кордоні земель Війська Донського. Козаки Станиці Луганської одержували землю і користувались рядом привілеїв: правом на безмитну торгівлю, виключним правом ловити рибу в річках, що протікали в межах війська тощо Проте наприкінці XVII - на початку XVIII століття козакам заборонялося займатися хліборобством. Царський уряд і військові власті вважали, що заняття землеробством буде відволікати козаків від несення військової служби. Тільки після перемог над Туреччиною, що зміцнили південні кордони Росії,
ця заборона була знята. Поряд з землеробством у Станиці Луганській розвивалося і тваринництво. Козаки розводили коней, велику рогату худобу і овець.
Землею козаки Станиці Луганської були забезпечені краще, ніж селяни сусідніх сіл. Земельний наділ - пай одного козака - становив 30 десятин, але офіцери мали від 2 до 4, а генерал аж 6 паїв.
З 1845 року офіцери і чиновники замість жалування і пенсій стали одержувати землі. Офіцери, наприклад, одержували від 200 до 800 десятин. Так у руках станичної верхівки зосередилися великі земельні масиви.
І хоч навколо станиці лежали родючі землі, вона не завжди забезпечувала козаків достатньою кількістю хліба. Це пояснювалось низькою культурою землеробства і тим, що козаки були зайняті військовою службою. Основними сільськогосподарськими знаряддями у козачих господарствах були соха, рало і борона - для обробки землі, коса і серп - для збирання хлібів і трав, коток і ціп - для обмолоту врожаю. Частими були неврожаї, що викликали, як правило, голод. Так, голодним у станиці був 1830 рік.
Важливе місце в економіці Станиці Луганської займала торгівля. Тут у 50-х роках XIX століття відбувалися весняні ярмарки, оборот кожної з них становив до 100 тис. крб. На ярмарках приїжджі купці торгували тканинами, шкіряними, залізними та ін. товарами, цукром і чаєм, а козаки у великій кількості продавали худобу.
Після реформи 1861 року станичне козаче господарство зазнало великих змін. З кожним роком фінансове становище війська погіршувалось, і це примушувало все частіше вдаватися до здачі земель військового запасу в оренду. В зв'язку з цим, а також зростанням населення, у 1897 році тут проживало 2626 чол., сімейними розділами розмір земельного паю наприкінці століття скоротився до 7 десятин, включаючи непридатні землі.
Великим тягарем на станичників лягала необхідність споряджати козаків за свій рахунок на службу. Затрати ці досягали 300 крб. на кожного, що вступав на службу. Нагадаємо, що середній валовий прибуток козачої сім'ї середнього достатку обчислювався за рік в 144 карбованці.
Це призводило до того, що після спорядження козака на службу бідняцькі і середняцькі господарства змушені були йти у боргову кабалу до станичної верхівки Ось один з багатьох прикладів. У 1905 році йшов на службу козак М. Г. Шереметов. Був він бідняком і не мав коштів, щоб придбати строєвого коня і збрую, обмундирування і шаблю. Коня і обмундирування для нього придбала громада, відібравши за це земельний пай. Його молода дружина змушена була йти батрачити до заможних козаків. Біди Шереметова не
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий
- Чугинка
- Червоний Жовтень
- Тепле
- Передільське
- Нижньотепле
- Миколаївка
- Красна Талівка
- Комишне
- Герасимівка
- Верхньобогданівка
- Верхня Вільхова
- Велика Чернігівка
- Валуйське
- Петрівка