Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
автомобільними шляхами з Луганськом, Донецьком, Харковом. Лисичанській міськраді підпорядковані міста Новодружеськ та Привілля. Чисельність населення - 123,9 тис. чоловік.
На лівому березі Сіверського Дінця, у трьох кілометрах від міста, археологами виявлено сліди поселення стародавніх людей. Тут знайдено залишки глиняного посуду і велику кількість крем'яних знарядь праці, що належать до кінця III - початку II тисячоліття до н. е.
Лисичанськ - найдавніше місто Донбасу. Виник у липні 1710 року під назвою Лисичий Байрак. Як і інші козацькі слободи на півдні Росії, засновано за указом Петра І для захисту кордонів від нападу кримських та ногайських татар. Першими його мешканцями були українські козаки. Покрита лісом балка, де вони поставили свої курені, була багата на лисиць. Тому поселення дістало назву Лисичий Байрак (зустрічається і інша назва - Лисича Балка).
З 1764 року село входило до Катерининської провінції Новоросійської губернії, а з 1783 року - Бахмутського повіту Катеринославського намісництва.
В 1721 році у басейні Сіверського Дінця відомий російський рудознавець Г. Г. Капустін знайшов поверхневі поклади вугілля, що поклало початок роботам по дослідженню родовищ кам'яного вугілля у Донбасі.
Однак іноземці, які панували у вищих гірничих установах Росії, визнали, що донецьке кам'яне вугілля не має промислового значення. Ці міркування були спро
стовані. В січні 1724 року бахмутський управитель М. Вепрейський і капітан С. Чирков доповіли Петру І, що видобуте ними поблизу річки Біленької (в районі теперішнього Лисичанська) кам'яне вугілля використовується для солеваріння, у ковальській справі, опаленні житлових будинків тощо. У зв'язку з цим повідомленням Бергколегія внесла зміни у маршрут нової експедиції Капустіна і направила її також у Бахмутську провінцію за пробами вугілля. Дослідники відкрили в районі р. Біленької пласт вугілля потужністю 45 дюймів. Але у ті роки освоєння надр Лисичанська не набуло серйозного розвитку. Лише в кінці XVIII століття відновлюються дослідження кам'яного вугілля у Донбасі. Розшуки нових родовищ кам'яного вугілля на паливо продовжували інженер-капітан М. Аврамов і професор Лєванідов. Однак і в ті роки вивчення Лисичанського родовища не дало бажаних наслідків. У Росії панував феодально-кріпосницький лад, який сковував розвиток продуктивних сил країни. Багаті надра донецької землі лежали мертвим капіталом.
Систематичні та організовані державні розробки вугільних родовищ поблизу Лисичого Байраку (перші у Росії) почалися в 1795 році, після того, як було видано указ Катерини II про заснування на р. Лугані чавуноливарного заводу, для якого потрібне було паливо.
Отже, в Лисичанську почався родовід славного шахтарського племені країни, бо саме на його території - південному схилі Лисичої Балки- були розвідані вугленосні пласти і закладено восени 1795 року першу шахту Донбасу глибиною 18 сажнів (38,4 метра). Вона дістала назву «Петропавлівська». Незабаром було також закладено шахту «Митрофанівську». Лисичий Байрак стає гірницьким центром. Видобуте вугілля перевозили волами в район теперішньої залізничної станції Лисичанськ, а звідти на Луганський чавуноливарний завод, до якого були приписані шахти.
Лисичанські вугільні розробки до 1801 року були єдиними у Донбасі. За перше десятиріччя (1796-1806 рр.) тут було видано на-гора 2,2 млн. пудів вугілля, або 91,5 проц. всього вугілля, що його видобували в Донбасі. Більше двох третин видобутого палива йшло на Луганський чавуноливарний завод, а решта реалізовувалась на вільному ринку, використовувалася Чорноморським флотом та на господарські потреби.
На шахтах працювали головним чином робітники, переселені в 1796 році з Олександрівського (Олонецького) та Липецького заводів, які мешкали в Лисичому Байраці і в сусідньому селі Верхньому. Ряди гірників
Лисичанськ
Сторінка 1 з 15
Лисичанськ (старі назви - Лисичий Байрак, Лисича Балка) - місто обласного підпорядкування, центр Лисичанського району. Розташований на правому березі р. Сіверського Дінця, в який у межах міста впадає річка Верхня Біленька; за 115 км на північний захід від Луганська. На території Лисичанська є чотири станції Донецької залізниці. Місто зв'язано На лівому березі Сіверського Дінця, у трьох кілометрах від міста, археологами виявлено сліди поселення стародавніх людей. Тут знайдено залишки глиняного посуду і велику кількість крем'яних знарядь праці, що належать до кінця III - початку II тисячоліття до н. е.
Лисичанськ - найдавніше місто Донбасу. Виник у липні 1710 року під назвою Лисичий Байрак. Як і інші козацькі слободи на півдні Росії, засновано за указом Петра І для захисту кордонів від нападу кримських та ногайських татар. Першими його мешканцями були українські козаки. Покрита лісом балка, де вони поставили свої курені, була багата на лисиць. Тому поселення дістало назву Лисичий Байрак (зустрічається і інша назва - Лисича Балка).
З 1764 року село входило до Катерининської провінції Новоросійської губернії, а з 1783 року - Бахмутського повіту Катеринославського намісництва.
В 1721 році у басейні Сіверського Дінця відомий російський рудознавець Г. Г. Капустін знайшов поверхневі поклади вугілля, що поклало початок роботам по дослідженню родовищ кам'яного вугілля у Донбасі.
Однак іноземці, які панували у вищих гірничих установах Росії, визнали, що донецьке кам'яне вугілля не має промислового значення. Ці міркування були спро
стовані. В січні 1724 року бахмутський управитель М. Вепрейський і капітан С. Чирков доповіли Петру І, що видобуте ними поблизу річки Біленької (в районі теперішнього Лисичанська) кам'яне вугілля використовується для солеваріння, у ковальській справі, опаленні житлових будинків тощо. У зв'язку з цим повідомленням Бергколегія внесла зміни у маршрут нової експедиції Капустіна і направила її також у Бахмутську провінцію за пробами вугілля. Дослідники відкрили в районі р. Біленької пласт вугілля потужністю 45 дюймів. Але у ті роки освоєння надр Лисичанська не набуло серйозного розвитку. Лише в кінці XVIII століття відновлюються дослідження кам'яного вугілля у Донбасі. Розшуки нових родовищ кам'яного вугілля на паливо продовжували інженер-капітан М. Аврамов і професор Лєванідов. Однак і в ті роки вивчення Лисичанського родовища не дало бажаних наслідків. У Росії панував феодально-кріпосницький лад, який сковував розвиток продуктивних сил країни. Багаті надра донецької землі лежали мертвим капіталом.
Систематичні та організовані державні розробки вугільних родовищ поблизу Лисичого Байраку (перші у Росії) почалися в 1795 році, після того, як було видано указ Катерини II про заснування на р. Лугані чавуноливарного заводу, для якого потрібне було паливо.
Отже, в Лисичанську почався родовід славного шахтарського племені країни, бо саме на його території - південному схилі Лисичої Балки- були розвідані вугленосні пласти і закладено восени 1795 року першу шахту Донбасу глибиною 18 сажнів (38,4 метра). Вона дістала назву «Петропавлівська». Незабаром було також закладено шахту «Митрофанівську». Лисичий Байрак стає гірницьким центром. Видобуте вугілля перевозили волами в район теперішньої залізничної станції Лисичанськ, а звідти на Луганський чавуноливарний завод, до якого були приписані шахти.
Лисичанські вугільні розробки до 1801 року були єдиними у Донбасі. За перше десятиріччя (1796-1806 рр.) тут було видано на-гора 2,2 млн. пудів вугілля, або 91,5 проц. всього вугілля, що його видобували в Донбасі. Більше двох третин видобутого палива йшло на Луганський чавуноливарний завод, а решта реалізовувалась на вільному ринку, використовувалася Чорноморським флотом та на господарські потреби.
На шахтах працювали головним чином робітники, переселені в 1796 році з Олександрівського (Олонецького) та Липецького заводів, які мешкали в Лисичому Байраці і в сусідньому селі Верхньому. Ряди гірників
Дивиться також інші населені пункти району:
- Троїцьке
- Привілля
- Новодружеськ
- Мирна Долина
- Малорязанцеве
- Комишуваха
- Калинове
- Врубівка
- Вовчоярівка
- Березівське
- Білогорівка
- Борівське