Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Населення - 123,8 тис. чоловік.
У Комунарську - одні з найбільших в республіці металургійний і коксохімічний заводи, домобудівний комбінат, заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів та інші підприємства. За обсягом промислового виробництва Комунарськ посідає друге місце в області після Луганська.
Як населений пункт Комунарськ виник у 1895 році в зв'язку з будівництвом металургійного заводу.
До 1879 року землі, на яких розташоване теперішнє місто, належали поміщику Гладкову. Селяни займалися хліборобством і скотарством. У 1878 році Гладков заставив свої землі в Харківський земельний банк. Через рік їх викупило Олексіївське гірничопромислове товариство, провідну роль у якому відігравав дуже впливовий у торговельно-промислових колах Півдня Росії Олексій Алчевський.
Гірничопромислове товариство одразу ж розпочало тут геолого-розвідувальні роботи і відкривало невеличкі шахти, які згодом перетворювалися у великі на той час рудники - Павлівський, Родаківський, Кам'янський, Ольговерівський, Селезнівський, Жилівський та інші.
В 1878-1879 рр. прокладено казенну Катерининську залізницю від станції Дебальцеве до Луганського ливарного заводу.
Наявність залізниці, рудників з високоякісним вугіллям, а також близьке залягання криворізьких залізних руд сприяли появі тут коксохімічного і металургійного підприємств.
У 1890 році на території майбутнього металургійного заводу Олексіївське гірничопромислове товариство збудувало коксові батареї, сполучені в наступні роки залізничними коліями з Юр'ївським, Павлівським, Селезнівським та іншими рудниками.
З ініціативи О. Алчевського в 1895 році створилося нове Донецько-Юр'ївське металургійне товариство, яке почало будувати металургійний завод біля станції Юр’ївка Катерининської залізниці. Завод, як і металургійне товариство, називався Донецько-Юр’ївським (ДЮМО). В тому ж році закладено першу доменну піч, що стала до ладу діючих у травні 1896 року.
Робітників на завод наймали не тільки з місцевих зубожілих селян, але й прийшлих з інших губерній країни: Орловської, Курської, Рязанської, Костромської, Воронезької, Чернігівської, Полтавської, а також Мінської та Могильовської. Оселялися вони в сусідніх селах Юр'ївці і Василівці, на хуторі Довжину. Водночас поблизу заводу будували бараки для робітників (т. зв. стара колонія) і житлові будинки для сімей керівного персоналу підприємства (адміністративна колонія).
Донецько-Юр'ївський завод виплавляв чавун з наступною переробкою його в рядові сорти сталі. Сировиною були привізна криворізька залізна і нікопольська марганцева руди. Кокс постачали з шахт Олексіївського гірничопромислового товариства, коксові батареї якого прилягали до території заводу.
Завод ДЮМО вже через кілька років став одним з найбільших підприємств країни, що мав 16 доменних печей, 7 мартенів і прокатний цех. По виробництву чавуну і сталі він посідав у 1913-1915 рр. п'яте місце серед найбільших металургійних
заводів Півдня. В 1914 році він давав близько 17 млн. пудів чавуну і майже 14 млн. пудів сталі. На заводі працювало понад 5 тис. чоловік.
Центром майбутнього міста стала Юр'ївка - невеликий, брудний і запилений населений пункт. Після смерті Алчевського, влітку 1901 року, його ім'ям названо залізничну станцію Юр'ївка, а згодом і все робітниче селище.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на Донецько-Юр'ївському заводі, як і в усій вугільній і металургійній промисловості Донбасу, панував іноземний капітал, який грабував багатства нашої країни і нещадно експлуатував робітників. На заводі ДЮМО хазяйнували переважно франко-бельгійські капіталісти. Вся бухгалтерія велася французькою мовою. Іноземці не знали і не хотіли знати російської мови, зверталися до робітників тільки через перекладачa.
Комунарськ
Сторінка 1 з 19
Комунарськ - місто обласного підпорядкування, один з великих індустріальних і культурних центрів Донбасу. Розташований у південно-західній частині області, за 45 км від Луганська. Через місто проходить залізнична колія Луганськ-Дебальцеве. Зручними автомобільними шляхами Комунарськ сполучений з містами Луганської та Донецької областей.Населення - 123,8 тис. чоловік.
Як населений пункт Комунарськ виник у 1895 році в зв'язку з будівництвом металургійного заводу.
До 1879 року землі, на яких розташоване теперішнє місто, належали поміщику Гладкову. Селяни займалися хліборобством і скотарством. У 1878 році Гладков заставив свої землі в Харківський земельний банк. Через рік їх викупило Олексіївське гірничопромислове товариство, провідну роль у якому відігравав дуже впливовий у торговельно-промислових колах Півдня Росії Олексій Алчевський.
Гірничопромислове товариство одразу ж розпочало тут геолого-розвідувальні роботи і відкривало невеличкі шахти, які згодом перетворювалися у великі на той час рудники - Павлівський, Родаківський, Кам'янський, Ольговерівський, Селезнівський, Жилівський та інші.
В 1878-1879 рр. прокладено казенну Катерининську залізницю від станції Дебальцеве до Луганського ливарного заводу.
Наявність залізниці, рудників з високоякісним вугіллям, а також близьке залягання криворізьких залізних руд сприяли появі тут коксохімічного і металургійного підприємств.
У 1890 році на території майбутнього металургійного заводу Олексіївське гірничопромислове товариство збудувало коксові батареї, сполучені в наступні роки залізничними коліями з Юр'ївським, Павлівським, Селезнівським та іншими рудниками.
З ініціативи О. Алчевського в 1895 році створилося нове Донецько-Юр'ївське металургійне товариство, яке почало будувати металургійний завод біля станції Юр’ївка Катерининської залізниці. Завод, як і металургійне товариство, називався Донецько-Юр’ївським (ДЮМО). В тому ж році закладено першу доменну піч, що стала до ладу діючих у травні 1896 року.
Робітників на завод наймали не тільки з місцевих зубожілих селян, але й прийшлих з інших губерній країни: Орловської, Курської, Рязанської, Костромської, Воронезької, Чернігівської, Полтавської, а також Мінської та Могильовської. Оселялися вони в сусідніх селах Юр'ївці і Василівці, на хуторі Довжину. Водночас поблизу заводу будували бараки для робітників (т. зв. стара колонія) і житлові будинки для сімей керівного персоналу підприємства (адміністративна колонія).
Донецько-Юр'ївський завод виплавляв чавун з наступною переробкою його в рядові сорти сталі. Сировиною були привізна криворізька залізна і нікопольська марганцева руди. Кокс постачали з шахт Олексіївського гірничопромислового товариства, коксові батареї якого прилягали до території заводу.
Завод ДЮМО вже через кілька років став одним з найбільших підприємств країни, що мав 16 доменних печей, 7 мартенів і прокатний цех. По виробництву чавуну і сталі він посідав у 1913-1915 рр. п'яте місце серед найбільших металургійних
заводів Півдня. В 1914 році він давав близько 17 млн. пудів чавуну і майже 14 млн. пудів сталі. На заводі працювало понад 5 тис. чоловік.
Центром майбутнього міста стала Юр'ївка - невеликий, брудний і запилений населений пункт. Після смерті Алчевського, влітку 1901 року, його ім'ям названо залізничну станцію Юр'ївка, а згодом і все робітниче селище.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на Донецько-Юр'ївському заводі, як і в усій вугільній і металургійній промисловості Донбасу, панував іноземний капітал, який грабував багатства нашої країни і нещадно експлуатував робітників. На заводі ДЮМО хазяйнували переважно франко-бельгійські капіталісти. Вся бухгалтерія велася французькою мовою. Іноземці не знали і не хотіли знати російської мови, зверталися до робітників тільки через перекладачa.