Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В околицях селища виявлені рештки неолітичної стоянки та кочівницькі кургани.
Новоайдар заснований донськими козаками в 2-й половині XVII століття. Для захисту від набігів степових кочовиків - ногаїв і татар - на правому березі річки Айдару було збудоване військове козаче містечко. Тут оселялось багато селян-втікачів. Разом з козачою біднотою вони виступали проти своїх гнобителів, брали активну участь у Булавінському повстанні 1707 року. Новоайдарський козак І. Лоскут, учасник селянської війни під проводом С. Разіна, був одним із ватажків цього повстання. Царські війська жорстоко розправилися з новоайдарцями. В 1708 році вони спалили станицю і стратили більшість її жителів. Лише через кілька років тут знову виникло поселення.
У 1719 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії. Згодом, після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній, оборонне значення Новоайдара занепало. Перша половина XIX століття характеризується зростаючим зубожінням його жителів, яких відносили до розряду державних селян. Вони мусили сплачувати великі грошові податки і виконувати натуральні повинності.
Після реформи 1861 року на душу населення в селі припадало всього 1,8 десятини землі. Але й цю землю обробляти було нічим - не вистачало тягла. Селяни
розорялися, йшли в найми або на заробітки на шахти і заводи. У 1900 році на сезонні заробітки пішло 876 чоловік, в 1903 році - 1370 чоловік, в т. ч. 69 сімей повністю.
Голод, холод, неписьменність - такою була доля селян. Вони жили в темних хатах, збудованих з рублених колод. В цих хатах була одна кімната, сіни і коморa.
Під час епідемій холери та цинги в 1848-1849 рр. в Новоайдарі померло 240 чоловік, або близько 10 проц. усіх жителів. Особливо велика смертність була серед дітей. Так, у 1903 році з 806 хлопчиків віком від 6 до 17 років померло 560, а з 760 дівчаток такого ж віку - 506. Однією з причин цього був вкрай низький рівень медичного обслуговування. В 1903 році Новоайдар мав усього одну медичну дільницю на два ліжка. А оскільки вона обслуговувала відразу кілька волостей, то на 10 тис. чоловік припадало одне ліжко. Медперсонал складався з двох фельдшерів.
Не краще було і з народною освітою. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі працювали 4 початкові школи - 2 парафіальні і 2 земські. Та в них могли вчитися не всі. Основна маса селян лишалась неписьменною. В 1905 році з 3488 чоловіків Новоайдара грамотних налічувалось тільки 395 і лише 19 - з 3055 жінок. З 955 хлопчиків шкільного віку вчилося 132, а з 663 дівчаток - три.
Віковий гніт самодержавства, злидні, низький рівень культури і охорони здоров'я викликали у селян протест. У 1904 році, коли почалась російсько-японська війна, в період мобілізації до армії серед призовників села відбулося заворушення, яке було придушене загоном козаків. Під час першої російської революції 1905- 1907 рр. селяни-бідняки Новоайдара відібрали в куркулів землю і поділили її між собою. Власті відповіли на це жорстокими репресіями. Десятки селян були засуджені і відправлені на заслання.
Місцеві жителі жили головним чином з сільського господарства. Проте культура землеробства і врожаї були дуже низькими. Лише близько 40 куркульських господарств з більш як тисячі слобідських дворів мали у своєму розпорядженні сівалки, косарки, молотарки та інші сільськогосподарські машини, а також достатню кількість тяглової сили для обробітку землі. А бідняки здебільшого працювали в супрязі, об'єднуючи
Новоайдар
Сторінка 1 з 8
Новоайдар - селище міського типу, центр Новоайдарського району. Розташований на річці Айдарі, лівій притоці Сіверського Дінця, за 58 км на північний захід від Луганська і за 3 км на південний захід від станції Новий Айдар на залізниці Москва-Донбас. З обласним центром Новоайдар сполучений залізницею і автомагістраллю Луганськ-Старобільськ. До 1920 року село Новоайдар було волосним центром Старобільського повіту Донецької губернії, у 1920 році стало центром Новоайдарського підрайону, а в 1925 році - Новоайдарського району Старобільського округу. На селище міського типу Новоайдар перетворений у 1957 році. Населення - 5700 чоловік. Новоайдар заснований донськими козаками в 2-й половині XVII століття. Для захисту від набігів степових кочовиків - ногаїв і татар - на правому березі річки Айдару було збудоване військове козаче містечко. Тут оселялось багато селян-втікачів. Разом з козачою біднотою вони виступали проти своїх гнобителів, брали активну участь у Булавінському повстанні 1707 року. Новоайдарський козак І. Лоскут, учасник селянської війни під проводом С. Разіна, був одним із ватажків цього повстання. Царські війська жорстоко розправилися з новоайдарцями. В 1708 році вони спалили станицю і стратили більшість її жителів. Лише через кілька років тут знову виникло поселення.
У 1719 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії. Згодом, після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній, оборонне значення Новоайдара занепало. Перша половина XIX століття характеризується зростаючим зубожінням його жителів, яких відносили до розряду державних селян. Вони мусили сплачувати великі грошові податки і виконувати натуральні повинності.
Після реформи 1861 року на душу населення в селі припадало всього 1,8 десятини землі. Але й цю землю обробляти було нічим - не вистачало тягла. Селяни
розорялися, йшли в найми або на заробітки на шахти і заводи. У 1900 році на сезонні заробітки пішло 876 чоловік, в 1903 році - 1370 чоловік, в т. ч. 69 сімей повністю.
Голод, холод, неписьменність - такою була доля селян. Вони жили в темних хатах, збудованих з рублених колод. В цих хатах була одна кімната, сіни і коморa.
Під час епідемій холери та цинги в 1848-1849 рр. в Новоайдарі померло 240 чоловік, або близько 10 проц. усіх жителів. Особливо велика смертність була серед дітей. Так, у 1903 році з 806 хлопчиків віком від 6 до 17 років померло 560, а з 760 дівчаток такого ж віку - 506. Однією з причин цього був вкрай низький рівень медичного обслуговування. В 1903 році Новоайдар мав усього одну медичну дільницю на два ліжка. А оскільки вона обслуговувала відразу кілька волостей, то на 10 тис. чоловік припадало одне ліжко. Медперсонал складався з двох фельдшерів.
Не краще було і з народною освітою. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі працювали 4 початкові школи - 2 парафіальні і 2 земські. Та в них могли вчитися не всі. Основна маса селян лишалась неписьменною. В 1905 році з 3488 чоловіків Новоайдара грамотних налічувалось тільки 395 і лише 19 - з 3055 жінок. З 955 хлопчиків шкільного віку вчилося 132, а з 663 дівчаток - три.
Віковий гніт самодержавства, злидні, низький рівень культури і охорони здоров'я викликали у селян протест. У 1904 році, коли почалась російсько-японська війна, в період мобілізації до армії серед призовників села відбулося заворушення, яке було придушене загоном козаків. Під час першої російської революції 1905- 1907 рр. селяни-бідняки Новоайдара відібрали в куркулів землю і поділили її між собою. Власті відповіли на це жорстокими репресіями. Десятки селян були засуджені і відправлені на заслання.
Місцеві жителі жили головним чином з сільського господарства. Проте культура землеробства і врожаї були дуже низькими. Лише близько 40 куркульських господарств з більш як тисячі слобідських дворів мали у своєму розпорядженні сівалки, косарки, молотарки та інші сільськогосподарські машини, а також достатню кількість тяглової сили для обробітку землі. А бідняки здебільшого працювали в супрязі, об'єднуючи
Дивиться також інші населені пункти району:
- Штормове
- Співаківка
- Райгородка
- Олексіївка
- Новоахтирка
- Колядівка
- Дмитрівка
- Гречишкине
- Гаврилівка
- Айдар-Миколаївка