Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В околицях міста виявлені курганні поховання епохи пізньої бронзи (кінець II- початок І тисячоліття до н. е.).
Виникнення міста пов'язане з відкриттям у 80-х рр. XIX століття на південних схилах Донецького кряжу багатих покладів кам'яного вугілля (антрациту). У 1900 році із станції Штерівка було прокладено залізничну колію довжиною 12,5 версти, яка сполучила вугільне родовище з Катерининською залізницею. Побудована тут нова станція дістала назву Криндачівка (за ім'ям власника землі Криндача). Навколо неї зростало робітниче селище. За адміністративним поділом селище Криндачівка належало до Новопавлівської волості Таганрозького округу Області Війська Донського.
Перші три великі шахти в Криндачівці побудовано в 1900-1903 рр. Бурхливий розвиток промисловості Півдня викликав дедалі збільшуваний попит на вугілля. Було організовано акціонерне товариство Боково-Хрустальських антрацитових копалень. У 1903 році воно орендувало у місцевих поміщиків 1200 десятин вугленосних земель і розпочало будівництво нових шахт. Наступного року акціонери відкрили три нові шахти з річним вуглевидобутком 9 млн. пудів. У 1905 році підприємець Бергер побудував рудник «Віра» продуктивністю 6 млн. пудів на рік. Інтенсивний
розвиток вугільної промисловості тривав і далі. У 1913 році в Криндачівці діяло вже 18 шахт, які щороку видобували 80 млн. пудів антрациту.
На шахтах Криндачівки працювало багато жителів навколишніх сіл - Янівки, Іванівни, Хрустального та інших,- значна частина яких ще не втратила зв'язків з сільським господарством. Число робітників зростало також за рахунок розорених і знедолених селян, які приїздили сюди на заробітки з Владимирської, Орловської, Рязанської, Чернігівської та інших губерній. Умови праці криндачівських шахтарів були дуже тяжкими. По 10-12 годин трудилися вони у задушливих, вологих підземних виробках, часто по коліна у воді. Основними знаряддями вуглекопів були обушок, піддир, санки, желонга та примітивний ліхтар.
За свою тяжку, виснажливу і небезпечну працю (загибель і каліцтво людей внаслідок вибухів і затоплювань шахт було тоді дуже частим явищем) гірники заробляли від 90 коп. до 1 крб. 50 коп. на день.
Але на руки вони одержували значно менше, бо шахтовласники всілякими штрафами, а також видачею товарів і продуктів харчування з рудничних крамниць переполовинювали їх платню.
Сімейні робітники жили в убогих хатинках і землянках, т. зв. «каютках», які вони будували на клаптиках землі, відведених їм хазяями шахт. Навіть літньої пори в цих хижках було вогко, повітря затхле і гниле. Одинаки тулилися в темних казармах, схожих на сараї, з нарами у два-три яруси. На рудниках шахтовласників Яковенка, Панченка у 1905 році налічувалося по 8 казарм, де у неймовірній тісноті мешкали від 220 до 400 робітників.
Каторжна праця під землею, напівголодне існування, жахливі житлові умови, безправність, сваволя хазяїв і місцевих властей робили життя гірників нестерпним. В їх середовищі зрів класовий протест. Гірники дедалі рішучіше включалися у революційний рух.
Масовий виступ шахтарів Боково-Хрустальського гірничого округу стався у жовтні 1905 року. За кілька днів до початку страйку на рудниках були розповсюджені соціал-демократичні листівки, які закликали всіх робітників піднятися «на загальну боротьбу за права людини». 31 жовтня 1905 року гірники зібралися на руднику Єрделі, розташованому за 5 км від Криндачівки, обговорили підготовлені страйковим комітетом 20 вимог економічного характеру і доручили обраним уповноваженим передати їх адміністрації. Але шахтовласники відмовились задовольнити вимоги робітників. Тоді вуглекопи розігнали адміністрацію. Місцеві власті сповіщали департаментові поліції: «На рудниках адміністрація розбіглася... Туди надіслано 3 взводи козаків».
Страйк тривав кілька днів. У ньому взяло участь близько 3 тис. шахтарів Криндачівки і навколишніх рудників. Страйк було придушено військовою
Красний Луч
Сторінка 1 з 15
Красний Луч (до 1920 року - Криндачівка) - місто обласного підпорядкування. У Краснолуцьку міську Раду входять населені пункти Вахрушеве, Запоріжжя, Міусинськ, Петровське, Софіївський, Хрустальне і Штерівка. Відстань до Луганська - 62 км. Залізниця і автомобільні магістралі сполучають місто з багатьма промисловими центрами Луганської, Донецької та Ростовської областей. Населення - 102,5 тис. чоловік.В околицях міста виявлені курганні поховання епохи пізньої бронзи (кінець II- початок І тисячоліття до н. е.).
Перші три великі шахти в Криндачівці побудовано в 1900-1903 рр. Бурхливий розвиток промисловості Півдня викликав дедалі збільшуваний попит на вугілля. Було організовано акціонерне товариство Боково-Хрустальських антрацитових копалень. У 1903 році воно орендувало у місцевих поміщиків 1200 десятин вугленосних земель і розпочало будівництво нових шахт. Наступного року акціонери відкрили три нові шахти з річним вуглевидобутком 9 млн. пудів. У 1905 році підприємець Бергер побудував рудник «Віра» продуктивністю 6 млн. пудів на рік. Інтенсивний
розвиток вугільної промисловості тривав і далі. У 1913 році в Криндачівці діяло вже 18 шахт, які щороку видобували 80 млн. пудів антрациту.
На шахтах Криндачівки працювало багато жителів навколишніх сіл - Янівки, Іванівни, Хрустального та інших,- значна частина яких ще не втратила зв'язків з сільським господарством. Число робітників зростало також за рахунок розорених і знедолених селян, які приїздили сюди на заробітки з Владимирської, Орловської, Рязанської, Чернігівської та інших губерній. Умови праці криндачівських шахтарів були дуже тяжкими. По 10-12 годин трудилися вони у задушливих, вологих підземних виробках, часто по коліна у воді. Основними знаряддями вуглекопів були обушок, піддир, санки, желонга та примітивний ліхтар.
За свою тяжку, виснажливу і небезпечну працю (загибель і каліцтво людей внаслідок вибухів і затоплювань шахт було тоді дуже частим явищем) гірники заробляли від 90 коп. до 1 крб. 50 коп. на день.
Але на руки вони одержували значно менше, бо шахтовласники всілякими штрафами, а також видачею товарів і продуктів харчування з рудничних крамниць переполовинювали їх платню.
Сімейні робітники жили в убогих хатинках і землянках, т. зв. «каютках», які вони будували на клаптиках землі, відведених їм хазяями шахт. Навіть літньої пори в цих хижках було вогко, повітря затхле і гниле. Одинаки тулилися в темних казармах, схожих на сараї, з нарами у два-три яруси. На рудниках шахтовласників Яковенка, Панченка у 1905 році налічувалося по 8 казарм, де у неймовірній тісноті мешкали від 220 до 400 робітників.
Каторжна праця під землею, напівголодне існування, жахливі житлові умови, безправність, сваволя хазяїв і місцевих властей робили життя гірників нестерпним. В їх середовищі зрів класовий протест. Гірники дедалі рішучіше включалися у революційний рух.
Масовий виступ шахтарів Боково-Хрустальського гірничого округу стався у жовтні 1905 року. За кілька днів до початку страйку на рудниках були розповсюджені соціал-демократичні листівки, які закликали всіх робітників піднятися «на загальну боротьбу за права людини». 31 жовтня 1905 року гірники зібралися на руднику Єрделі, розташованому за 5 км від Криндачівки, обговорили підготовлені страйковим комітетом 20 вимог економічного характеру і доручили обраним уповноваженим передати їх адміністрації. Але шахтовласники відмовились задовольнити вимоги робітників. Тоді вуглекопи розігнали адміністрацію. Місцеві власті сповіщали департаментові поліції: «На рудниках адміністрація розбіглася... Туди надіслано 3 взводи козаків».
Страйк тривав кілька днів. У ньому взяло участь близько 3 тис. шахтарів Криндачівки і навколишніх рудників. Страйк було придушено військовою
Дивиться також інші населені пункти району: