Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На околицях селища виявлено залишки чотирьох неолітичних стоянок (V-IV тисячоліття до н. е.) і поселення епохи міді - бронзи.
Перші згадки про Борівське припадають на 40-і рр. XVII століття.
В 30-40 рр. XVII століття у зв'язку із спустошливими нападами грабіжницьких орд кримських і ногайських татар на землі Російської держави уряд вживав заходів для зміцнення оборони південних кордонів: запровадив сторожову і станичну службу, почав споруджувати Бєлгородську лінію - грандіозний оборонний бар'єр з добре укріплених міст-фортець, острожків, валів та інших фортифікаційних споруд. Містечка і сторожі будували в тих місцях, звідки було зручно вести спостереження за татарськими сакмами (шляхами).
Одна з таких сакм - Кальміуська - перетинала Сіверський Донець поблизу гирла річки Борової. Це місце називалося Борівським перевозом.
Для надійного захисту кордонів Росії близько 1640 року донські козаки спорудили сторожове містечко, яке поклало початок існуванню Борівського. У XVIII столітті на землі Борівського переселилось багато козаків і селян з правобережжя Дніпра, а також втікачів з Острогозького слобідського полку. Долина Сіверського Дінця з її лісами, родючими землями, добрими пасовищами створювала сприятливі умови для їх життя, господарського розвитку, а втікачам, яких розшукували, давала можливість ховатися в очеретах і лісових зарослях від переслідування.
Борівське було розташоване на березі Сіверського Дінця. Оскільки під час великих весняних повеней вода затоплювала оселі, багато мешканців перенесли свої хати за дві версти від ріки. Так виникло Нове Борівське містечко.
Мешканцями Старого і Нового Борівського були в основному служилі люди - козаки і стрільці, які несли сторожову службу. Господарство служилих людей здебільшого було типово селянським, яке пізніше почало називатися однодворовим, тобто помісним, що складалося з одного двора.
У першій чверті XVIII сторіччя за указом Петра І служилих людей - однодвірців - було звільнено від служби і обкладено різним податками. За соціальним станом вони були близькі до державних селян. Козацька старшина, привілеї якої царський уряд всіляко підтримував, поступово захоплювала до своїх рук все більше і більше земель, посилювала експлуатацію селян.
Територія середньої течії Сіверського Дінця на початку XVIII століття була ареною сутичок між донськими козаками, які освоювали вільні землі, та Ізюмським слобідським полком. Ізюмський полковник Ф. В. Шидловський у 1703 році скаржився Петру І, що козаки Борівської та інших станиць «с поселений их Изюмского полку казаков вьггоняют и чинят им многие обиды, и бьют, и грабят, и сено косить не дают, и похваляются смертним убийством и разорением». Посилаючи на Дон загін князя Ю. Долгорукого для розшуків селян-утікачів, Петро І наказав вирішити цю справу на користь Ізюмського полку, який був опорою царя у колонізації південних земель.
Це викликало велике невдоволення у борівчан. Тому коли в 1707 році козаки і селяни на чолі з К. Булавіним повстали проти феодально-кріпосницького гніту, борівчани підтримали повстанців. 12 жовтня 1707 року загін Булавіна, що складався з 1000 козаків, вступив у Старе Борівське містечко. «И того городка атаман со своей станицею встретили его с хлебом, и с вином, и с медом, и приняли его в станичную избу... И боровской атаман со всею станицей склонились, и предались к ним, Булавину с товарищи, и пошли за ним в Новой Боровской. И новоборовской атаман с казаками ему, Булавину, встретя, склонились, передались и пошли за ним же».
Багато мешканців села приєднались до булавінців у березні 1708 року, коли загін повстанців вдруге вступив у Борівське. Вони «казну и лошадей разграбили и все присланньїе письма изодрали, и кабацкого голову питали, и многие дома разорили, и колодников распуетили, а иных взяли с собой...». Селяни, приєднавшись до повстанців, свою класову ненависть
Борівське
Сторінка 1 з 10
Борівське - селище міського типу (з 1938 року), центр Борівської селищної Ради Лисичанського району. Розташоване на лівому березі річки Сіверського Дінця, за 13 км на схід від Лисичанська і за 9 км від залізничної станції Переїзна на лінії Попасна - Купянськ. Борівській селищній Раді підпорядковані села Боброве і Осколонівка. Чисельність населення - 9,3 тис. чоловік. Перші згадки про Борівське припадають на 40-і рр. XVII століття.
В 30-40 рр. XVII століття у зв'язку із спустошливими нападами грабіжницьких орд кримських і ногайських татар на землі Російської держави уряд вживав заходів для зміцнення оборони південних кордонів: запровадив сторожову і станичну службу, почав споруджувати Бєлгородську лінію - грандіозний оборонний бар'єр з добре укріплених міст-фортець, острожків, валів та інших фортифікаційних споруд. Містечка і сторожі будували в тих місцях, звідки було зручно вести спостереження за татарськими сакмами (шляхами).
Одна з таких сакм - Кальміуська - перетинала Сіверський Донець поблизу гирла річки Борової. Це місце називалося Борівським перевозом.
Для надійного захисту кордонів Росії близько 1640 року донські козаки спорудили сторожове містечко, яке поклало початок існуванню Борівського. У XVIII столітті на землі Борівського переселилось багато козаків і селян з правобережжя Дніпра, а також втікачів з Острогозького слобідського полку. Долина Сіверського Дінця з її лісами, родючими землями, добрими пасовищами створювала сприятливі умови для їх життя, господарського розвитку, а втікачам, яких розшукували, давала можливість ховатися в очеретах і лісових зарослях від переслідування.
Борівське було розташоване на березі Сіверського Дінця. Оскільки під час великих весняних повеней вода затоплювала оселі, багато мешканців перенесли свої хати за дві версти від ріки. Так виникло Нове Борівське містечко.
Мешканцями Старого і Нового Борівського були в основному служилі люди - козаки і стрільці, які несли сторожову службу. Господарство служилих людей здебільшого було типово селянським, яке пізніше почало називатися однодворовим, тобто помісним, що складалося з одного двора.
У першій чверті XVIII сторіччя за указом Петра І служилих людей - однодвірців - було звільнено від служби і обкладено різним податками. За соціальним станом вони були близькі до державних селян. Козацька старшина, привілеї якої царський уряд всіляко підтримував, поступово захоплювала до своїх рук все більше і більше земель, посилювала експлуатацію селян.
Територія середньої течії Сіверського Дінця на початку XVIII століття була ареною сутичок між донськими козаками, які освоювали вільні землі, та Ізюмським слобідським полком. Ізюмський полковник Ф. В. Шидловський у 1703 році скаржився Петру І, що козаки Борівської та інших станиць «с поселений их Изюмского полку казаков вьггоняют и чинят им многие обиды, и бьют, и грабят, и сено косить не дают, и похваляются смертним убийством и разорением». Посилаючи на Дон загін князя Ю. Долгорукого для розшуків селян-утікачів, Петро І наказав вирішити цю справу на користь Ізюмського полку, який був опорою царя у колонізації південних земель.
Це викликало велике невдоволення у борівчан. Тому коли в 1707 році козаки і селяни на чолі з К. Булавіним повстали проти феодально-кріпосницького гніту, борівчани підтримали повстанців. 12 жовтня 1707 року загін Булавіна, що складався з 1000 козаків, вступив у Старе Борівське містечко. «И того городка атаман со своей станицею встретили его с хлебом, и с вином, и с медом, и приняли его в станичную избу... И боровской атаман со всею станицей склонились, и предались к ним, Булавину с товарищи, и пошли за ним в Новой Боровской. И новоборовской атаман с казаками ему, Булавину, встретя, склонились, передались и пошли за ним же».
Багато мешканців села приєднались до булавінців у березні 1708 року, коли загін повстанців вдруге вступив у Борівське. Вони «казну и лошадей разграбили и все присланньїе письма изодрали, и кабацкого голову питали, и многие дома разорили, и колодников распуетили, а иных взяли с собой...». Селяни, приєднавшись до повстанців, свою класову ненависть
Дивиться також інші населені пункти району:
- Троїцьке
- Привілля
- Новодружеськ
- Мирна Долина
- Малорязанцеве
- Комишуваха
- Калинове
- Врубівка
- Вовчоярівка
- Березівське
- Білогорівка