Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кіровській міськраді підпорядковані селища Донецький і Червоногвардійське. Залізничними станціями Сентянівка і Голубівка Кіровськ зв'язаний з Луганськом, Волгоградом, Харковом і Москвою.
Основна галузь промисловості - вугільна. В Кіровську є десять високомеханізованих шахт, об'єднаних у трест «Кіроввугілля»,
Новоголубівська центральна збагачувальна фабрика, будівельні організації трестів «Кадіїввуглебуд» і «Кадіївпромшахтобуд» та інші підприємства.
Сторіччями на землях, де тепер розташований Кіровськ, гуляв самотній вітер, гойдаючи ковилу, та зрідка у височині кружляв яструб-перепелятник, визираючи здобич. Але степ не завжди був безлюдним. Його безкраї простори були заселені ще за давньої давнини племенами епохи міді-бронзи. Про це свідчать зроблені у 1925 році в околицях міста археологічні розкопки курганних поховань, що належать до III - початку І тисячоліття до нашої ери.
Заселення території теперішнього міста почалося в другій половині XVIII століття, коли царський уряд вжив заходів до освоєння земель степового Півдня Росії. В Донецькі степи широко відкривається доступ слов'янським вихідцям з Балканського півострова. Уряд наділяв їх землями.
Землі, на яких тепер розкинувся Кіровськ, дісталися сербському офіцеру П. Голубові, що прийняв російське підданство. В 1764 році він організував поселення, назване його ім'ям.
На Голубівському руднику капіталісти інтенсивно розгорнули будівництво великих шахт. Першим таким вугільним підприємством, збудованим акціонерним товариством у 1884 році, була шахта № 6, що діє й тепер. У 1888 році закладено шахту № 22 (тепер шахта № 22 ім. С. М. Кірова). Крім цих великих вугільних підприємств, було збудовано кілька дрібних шахт.
Чудову якість голубівського коксівного вугілля високо оцінив великий російський учений Д. І. Менделєєв, який відвідав Голубівський рудник у 1888 році. Тут на шахтах він уже бачив перші парові підйомні машини.
У зв'язку з великим попитом на Голубівському руднику швидко зростав видобуток вугілля, який у 1892 році дорівнював уже 9 млн. пудів на рік. «Чорне золото» поставлялося металургійним підприємствам і залізницям, відправлялося в Москву, Харків, Полтаву, Київ, Таганрог, Ростов та інші містa.
Зростання видобутку вугілля на Голубівському руднику супроводилося жорстокою експлуатацією гірників. Роботи провадилися на дві зміни по 12 годин. Люди працювали в атмосфері, насиченій вогкістю, випарами людських тіл, кіптем ламп, вугільним пилом, шкідливими газами, що виділялися з вугілля. Все це впливало на організм шахтаря. Серед гірників рідко можна було зустріти людей здорових, які досягли похилого віку. Звичайно шахтар старів швидко і в 35-40 років ставав майже цілковитим інвалідом, з постійною ядухою, кашлем, ревматизмом. До того ж гірники весь час зазнавали небезпеки через обвали і вибухи газу в шахтах. В середньому за рік один з трьох робітників ставав калікою на шахті.
Прагнучи одержати максимальний прибуток, власники рудника зовсім не дбали про умови праці робітників. Шахтарі-прохідники часто працювали по пояс у воді. Пару з насосів для відкачування води випускали тут же. Температура повітря досягала 30-40 градусів. Грілок і сушилень на шахті не було, і робітники змушені були в мокрому одязі взимку бігти до своїх землянок. Так само тяжко працювали і вибійники. їм доводилось відбивати вугілля, стоячи навкарачки, а якщо пласт був тонкий, то й лежачи на боку. Виснажливою була і праця саночника. Цю роботу, звичайно, виконували 16-17-річні підлітки. По 12 годин на добу тягав саночник вузькими ходами («пічками») важкі сани з вантажем по 7-8 пудів, увесь час повзучи. Він, немов каторжник, був прикутий ланцюгом до санок.
За свою тяжку і небезпечну працю під землею гірники одержували мізерну плату. На Голубівському руднику в 1885 році заробіток підземних робітників становив від 159 до 251 крб. на рік, тобто від 13 крб. 25 коп. до 20 крб. 92 коп. Минали роки, село зростало, збільшувалася кількість жителів його. В 1859 році тут уже налічувалося 117 дворів з 642 селянами, приписаними до поміщика.
Кіровськ
Сторінка 1 з 16
Кіровськ - місто обласного підпорядкування. Розташований на річці Лугані за 70 км на захід від Луганська і за 8 км від Кадіївки. Територія - 27,68 кв. км. Населення - 53,1 тис. чоловік.Кіровській міськраді підпорядковані селища Донецький і Червоногвардійське. Залізничними станціями Сентянівка і Голубівка Кіровськ зв'язаний з Луганськом, Волгоградом, Харковом і Москвою.
Основна галузь промисловості - вугільна. В Кіровську є десять високомеханізованих шахт, об'єднаних у трест «Кіроввугілля»,
Сторіччями на землях, де тепер розташований Кіровськ, гуляв самотній вітер, гойдаючи ковилу, та зрідка у височині кружляв яструб-перепелятник, визираючи здобич. Але степ не завжди був безлюдним. Його безкраї простори були заселені ще за давньої давнини племенами епохи міді-бронзи. Про це свідчать зроблені у 1925 році в околицях міста археологічні розкопки курганних поховань, що належать до III - початку І тисячоліття до нашої ери.
Заселення території теперішнього міста почалося в другій половині XVIII століття, коли царський уряд вжив заходів до освоєння земель степового Півдня Росії. В Донецькі степи широко відкривається доступ слов'янським вихідцям з Балканського півострова. Уряд наділяв їх землями.
Землі, на яких тепер розкинувся Кіровськ, дісталися сербському офіцеру П. Голубові, що прийняв російське підданство. В 1764 році він організував поселення, назване його ім'ям.
На Голубівському руднику капіталісти інтенсивно розгорнули будівництво великих шахт. Першим таким вугільним підприємством, збудованим акціонерним товариством у 1884 році, була шахта № 6, що діє й тепер. У 1888 році закладено шахту № 22 (тепер шахта № 22 ім. С. М. Кірова). Крім цих великих вугільних підприємств, було збудовано кілька дрібних шахт.
Чудову якість голубівського коксівного вугілля високо оцінив великий російський учений Д. І. Менделєєв, який відвідав Голубівський рудник у 1888 році. Тут на шахтах він уже бачив перші парові підйомні машини.
У зв'язку з великим попитом на Голубівському руднику швидко зростав видобуток вугілля, який у 1892 році дорівнював уже 9 млн. пудів на рік. «Чорне золото» поставлялося металургійним підприємствам і залізницям, відправлялося в Москву, Харків, Полтаву, Київ, Таганрог, Ростов та інші містa.
Зростання видобутку вугілля на Голубівському руднику супроводилося жорстокою експлуатацією гірників. Роботи провадилися на дві зміни по 12 годин. Люди працювали в атмосфері, насиченій вогкістю, випарами людських тіл, кіптем ламп, вугільним пилом, шкідливими газами, що виділялися з вугілля. Все це впливало на організм шахтаря. Серед гірників рідко можна було зустріти людей здорових, які досягли похилого віку. Звичайно шахтар старів швидко і в 35-40 років ставав майже цілковитим інвалідом, з постійною ядухою, кашлем, ревматизмом. До того ж гірники весь час зазнавали небезпеки через обвали і вибухи газу в шахтах. В середньому за рік один з трьох робітників ставав калікою на шахті.
Прагнучи одержати максимальний прибуток, власники рудника зовсім не дбали про умови праці робітників. Шахтарі-прохідники часто працювали по пояс у воді. Пару з насосів для відкачування води випускали тут же. Температура повітря досягала 30-40 градусів. Грілок і сушилень на шахті не було, і робітники змушені були в мокрому одязі взимку бігти до своїх землянок. Так само тяжко працювали і вибійники. їм доводилось відбивати вугілля, стоячи навкарачки, а якщо пласт був тонкий, то й лежачи на боку. Виснажливою була і праця саночника. Цю роботу, звичайно, виконували 16-17-річні підлітки. По 12 годин на добу тягав саночник вузькими ходами («пічками») важкі сани з вантажем по 7-8 пудів, увесь час повзучи. Він, немов каторжник, був прикутий ланцюгом до санок.
За свою тяжку і небезпечну працю під землею гірники одержували мізерну плату. На Голубівському руднику в 1885 році заробіток підземних робітників становив від 159 до 251 крб. на рік, тобто від 13 крб. 25 коп. до 20 крб. 92 коп. Минали роки, село зростало, збільшувалася кількість жителів його. В 1859 році тут уже налічувалося 117 дворів з 642 селянами, приписаними до поміщика.