Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Рубіжне - місто хімії. Рубіжанський хімічний комбінат - одне з найбільших підприємств анілінофарбової промисловості країни.
Найбільш ранні сліди мешкання людей на прилеглій до міста території відносять до епохи неоліту (6-4 тисячоліття до н. е.). В околицях міста виявлено залишки двох неолітичних стоянок.
Будівництво Рубіжного (спочатку селище «Русско-Краска») почалося в 1915 році на відстані півкілометра від залізничної станції Рубіжне, спорудженої в 1895 році. Виникнення на лівому березі Сіверського Дінця нового міста (в той час селища) пов'язане з початком розвитку в цьому районі анілінофарбової промисловості.
До 1914 року монополія виробництва синтетичних барвників належала Німеччині. В Росії воно було дуже незначним. Скорочення імпорту барвників під час першої світової війни поставило в надзвичайно тяжкі умови підприємства легкої промисловості Росії. Наприкінці 1914 року в Москві створено тимчасову комісію для організації російського акціонерного товариства хімічної промисловості «Русско-Краска». Для будівництва заводу цього товариства було обстежено кілька ділянок землі на території Донбасу. Зупинилися на місцевості поблизу станції Рубіжне. Близькість вугільних шахт, Донецького содового заводу та коксобензольних підприємств забезпечувала дешеве паливо й сировину. Піщані грунти полегшували розв'язання проблеми скидання відходів. Сіверський Донець і розташовані поблизу озера могли дати
достатню кількість води. Порівняно недалеко були великі поклади вапняку та кухонної солі, необхідних для хлорного виробництва. Залізниця забезпечувала підвезення сировини і відправку готової продукції.
Статут акціонерного товариства «Русско-Краска» затвердив Микола II 4 червня 1915 року. Товариство купило у місцевого поміщика Мартиненка 1840 десятин землі і влітку 1915 року розпочало спорудження головного хімічного заводу.
На будівництві працювали сотні селян з підводами з Боровеньківської та сусідніх волостей Старобільського повіту. Устаткування завозили з Ревеля, Катеринослава та інших міст. Війна змусила хазяїв «Русско-Краски» зосередити З'вагу на виробництві продукції для воєнних потреб. Одночасно з підприємством товариства «Русско-Краски» розгорнулося будівництво заводу акціонерного товариства «Коксобензол».
Основну масу робітників хімічних заводів становили селяни навколишніх сіл, які ще не порвали остаточно зв'язків із сільським господарством. Прошарок кадрових робітників, що прийшли сюди з лисичанських шахт і Алмазнянського металургійного заводу, був незначний.
Умови праці в цехах були дуже тяжкі. Велика насиченість газами повітря у виробничих приміщеннях, нестача захисних засобів, завантаження вручну апаратів - все це призводило до поширення професіональних захворювань робітників. Заробітна плата лишалася низькою, незважаючи на зростання пов'язаної з війною дорожнечі. Нестерпно тяжкі були й побутові умови. На вулицях селища стояли на метр укопані в землю бараки, в яких спали покотом на нарах десятки робітників. Сімейним у цьому ж приміщенні відводились т. зв. комори площею 4 кв. метри. В кожній такій задушливій клітці ледве вміщалося дерев'яне ліжко і невеличкий столик. Від постійної вологи та бруду бараки кишіли паразитами, сонячне світло ледь пробивалося через маленьке віконце під самою стелею. Для майстрів і працівників заводоуправління було споруджено кілька десятків одноповерхових чотириквартирних і 3 двоповерхові будинки. На 1916 рік число жителів у селищі становило 3 тис. чоловік.
У будинку барачного типу містилась двокласна школа, в якій навчалося близько 50 дітей. Робітників заводу і жителів селища обслуговували фельдшер і медсестрa.
Імперіалістична війна, посилена експлуатація з боку заводчиків, які прагнули якомога більше нажитися на воєнних поставках, прискорили процес революціонізування робітників «Русско-Краски». В січні 1917 року
Рубіжне
Сторінка 1 з 13
Рубіжне - місто обласного підпорядкування, розташоване в західній частині Луганської області, на лівому березі Сіверського Дінця. Населення – 54 тис. чоловік. У місті залізнична станція на лінії Куп'янськ - Попасна. Шосейні шляхи зв'язують Рубіжне з Лисичанськом, Кремінною і Старобільськом.Рубіжне - місто хімії. Рубіжанський хімічний комбінат - одне з найбільших підприємств анілінофарбової промисловості країни.
Будівництво Рубіжного (спочатку селище «Русско-Краска») почалося в 1915 році на відстані півкілометра від залізничної станції Рубіжне, спорудженої в 1895 році. Виникнення на лівому березі Сіверського Дінця нового міста (в той час селища) пов'язане з початком розвитку в цьому районі анілінофарбової промисловості.
До 1914 року монополія виробництва синтетичних барвників належала Німеччині. В Росії воно було дуже незначним. Скорочення імпорту барвників під час першої світової війни поставило в надзвичайно тяжкі умови підприємства легкої промисловості Росії. Наприкінці 1914 року в Москві створено тимчасову комісію для організації російського акціонерного товариства хімічної промисловості «Русско-Краска». Для будівництва заводу цього товариства було обстежено кілька ділянок землі на території Донбасу. Зупинилися на місцевості поблизу станції Рубіжне. Близькість вугільних шахт, Донецького содового заводу та коксобензольних підприємств забезпечувала дешеве паливо й сировину. Піщані грунти полегшували розв'язання проблеми скидання відходів. Сіверський Донець і розташовані поблизу озера могли дати
достатню кількість води. Порівняно недалеко були великі поклади вапняку та кухонної солі, необхідних для хлорного виробництва. Залізниця забезпечувала підвезення сировини і відправку готової продукції.
Статут акціонерного товариства «Русско-Краска» затвердив Микола II 4 червня 1915 року. Товариство купило у місцевого поміщика Мартиненка 1840 десятин землі і влітку 1915 року розпочало спорудження головного хімічного заводу.
На будівництві працювали сотні селян з підводами з Боровеньківської та сусідніх волостей Старобільського повіту. Устаткування завозили з Ревеля, Катеринослава та інших міст. Війна змусила хазяїв «Русско-Краски» зосередити З'вагу на виробництві продукції для воєнних потреб. Одночасно з підприємством товариства «Русско-Краски» розгорнулося будівництво заводу акціонерного товариства «Коксобензол».
Основну масу робітників хімічних заводів становили селяни навколишніх сіл, які ще не порвали остаточно зв'язків із сільським господарством. Прошарок кадрових робітників, що прийшли сюди з лисичанських шахт і Алмазнянського металургійного заводу, був незначний.
Умови праці в цехах були дуже тяжкі. Велика насиченість газами повітря у виробничих приміщеннях, нестача захисних засобів, завантаження вручну апаратів - все це призводило до поширення професіональних захворювань робітників. Заробітна плата лишалася низькою, незважаючи на зростання пов'язаної з війною дорожнечі. Нестерпно тяжкі були й побутові умови. На вулицях селища стояли на метр укопані в землю бараки, в яких спали покотом на нарах десятки робітників. Сімейним у цьому ж приміщенні відводились т. зв. комори площею 4 кв. метри. В кожній такій задушливій клітці ледве вміщалося дерев'яне ліжко і невеличкий столик. Від постійної вологи та бруду бараки кишіли паразитами, сонячне світло ледь пробивалося через маленьке віконце під самою стелею. Для майстрів і працівників заводоуправління було споруджено кілька десятків одноповерхових чотириквартирних і 3 двоповерхові будинки. На 1916 рік число жителів у селищі становило 3 тис. чоловік.
У будинку барачного типу містилась двокласна школа, в якій навчалося близько 50 дітей. Робітників заводу і жителів селища обслуговували фельдшер і медсестрa.
Імперіалістична війна, посилена експлуатація з боку заводчиків, які прагнули якомога більше нажитися на воєнних поставках, прискорили процес революціонізування робітників «Русско-Краски». В січні 1917 року