Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Пархоменко

Пархоменко (до 1951 року Макарів Яр) - село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села Кружилівка, Хорошилове, Іллівка, Новокиївка, Підгірне, Хрящівка та Огульчанськ. Розташоване у мальовничій місцевості на правому березі Сіверського Дінця, за 57 км від районного центру - міста Краснодона. Найближча залізнична станція Ільєнко (Південно-Східної залізниці) за 9 км. З містами Луганськом і Краснодоном село зв'язане асфальтованим шосе. Населення - 1,7 тис. чоловік.
Перше поселення на території села виникло у 1660 році, коли за розпорядженням Запорізького кошу тут було розміщено частину Суходільського пікету, якому наказано «суворо стежити за перелазами турецько-татарської орди». До населення пікету приєднувалися «всякого роду охочі, люди бездомні і безрідні, вільні».
Рештки сторожового укріплення на могилі поблизу Сіверського Дінця зберігалися до середини минулого століття. У 1690-1700 рр. населення, що жило в цій місцевості, уже поставляло до Бахмутської фортеці на продаж багато худоби, хліба та іншого продовольства.
Близько 1738 року на місці теперішнього села поселився колишній запорізький козак Макар Безрідний, побудувавши тут великий зимівник з багатьма землянками. В 1773 році поселення Макарів Яр, що виросло на місці зимівника, було передане як рангова дача сербському полковнику А. Г. Рашковичу, який «почав заселяти його народом сімейним і осілим». Цілі селянські сім'ї було переселено сюди з інших повітів Катеринославської губернії. На 1775 рік у Рашківці, так на вимогу власника почали називати село, було 96 дворів з населенням 448 чол. (в т. ч. 230 чоловіків). У 1786 році господарем Рашківки став поміщик Божедарович. Як і його попередник, він намагався називати село по-своєму, перейменувавши його на Архангельське, але селяни вперто не визнавали нових назв.
Наприкінці XVIII століття населення Макарового Яру було остаточно закріпачене.
Нелегким було життя в панському ярмі нащадків волелюбних запорожців. У травні 1820 року, коли в Міуській окрузі Області Війська Донського, в частині Бахмутського і Слов'яносербського повітів Катеринославської губернії вибухнуло селянське повстання, у Слов'яносербському повіті разом з кріпаками Миколаївки, Суходолу і Павлівни піднялися на боротьбу з гнобителями й селяни Макарового Яру. Вони відмовились коритися поміщикові і розігнали посланий для приборкання виступу загін козаків. Для придушення повстання царський уряд послав сюди військо. Карателі жорстоко розправилися з учасниками повстання. Селян безжалісно били нагаями, засилали до Сибіру, віддавали в солдати. Але мрія про землю і волю жила в серцях населення Макарового Яру.
На середину 50-х років XIX століття в селі проживало 546 чол. чоловічої статі.
Після реформи 1861 року Слов'яносербський повіт, куди входила Макарів'ярівська волость, залишився районом концентрованої земельної власності. Дворянам належало тут 85,9 проц. усієї землі.
Від поміщиці Депрерадович селяни Макарового Яру одержали 2096 десятин землі (4 десятини на ревізьку душу). За кожен душовий наділ колишні кріпаки повинні були вносити щороку 9 крб. сріблом і відробляти 40 чоловічих і ЗО жіночих робочих днів. До того селянські наділи були віддалені від села на 13,5 верст.
Селяни категорично відмовлялися виконувати будь-які повинності. До 1868 року сільська громада Макарового Яру мала недоїмку з викупних платежів на суму 8 тис. крб. Для стягнення її було вжито жорстоких заходів - описано і продано за безцінь робочу і гужову худобу не тільки у боржників, але й у т.зв. справних господарів. Намагаючись огородити себе від неприємностей надалі, найзаможніші селяни Макарового Яру починають викупати свої наділи. Якщо на 1873 рік цілковитими господарями своєї землі були дев'ять найзаможніших родин, то на осінь 1884 року їх число зросло до 74.
Селяни, що викупили землю, вперто вимагали від громади виділити свій наділ в окрему ділянку. Після п'ятирічних суперечок восени 1884 року 444 десятини землі, що належали 74 власникам, були відмежовані.
Минали десятиріччя, а селяни Макарового Яру орали землю примітивними плугами, вручну збирали врожай, молотили ціпами. Такими самими