Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Засновниками села були жителі Двулучної слободи Воронезької губернії. На початку XIX століття вони вийшли з общини і поселились на землях біля невеличкої річки Гнилої. Так з'явився хутір Гнилівський. Родючість земель і близькість до великої торгової слободи Сватової-Лучки приваблювали сюди переселенців з різних районів Росії. Серед них було чимало і розкольників-поморців.
Населення хутора Гнилівського швидко зростало. В 1821 році він уже офіційно називався Покровською слободою. Походження цієї назви зв'язано з відкриттям у колишньому хуторі церкви Покрова Богородиці.
В середині 20-х років XIX століття в слободі було вже 500 ревізьких душ, які належали до категорії державних, селян. Основним заняттям населення було землеробство і скотарство. Продукцію своїх господарств селяни регулярно поставляли на сватівські ярмарки.В середині 50-х років XIX століття в ній щороку відбувалося 5 ярмарків, на яких ішла жвава торгівля худобою, живою птицею, хлібом, ремісничими виробами. В 1857 році Покровська слобода стає волосним центром Куп'янського повіту Харківської губернії. В слободі було вже 500 дворів і 4064 жителі.
Реформа 1861 року сприяла дальшому розвиткові товарно-грошових відносин. Під час проведення реформи покровські селяни одержали по 5,5 десятини землі на ревізьку душу, тоді як душовий наділ селян хутора Глотова становив 7,4, а хутора Табаєва - 7,9 десятини. Важким тягарем на плечі покровських селян лягли викупні платежі. За даними 1885 року, покровська община щороку виплачувала різних податей на суму 15 686 крб., що становило по 8 крб. 97 коп. на кожну ревізьку душу.
Будучи неспроможними звести кінці з кінцями, сотні бідняків йшли на заробітки до Харкова, Ставрополя, на Кубань. У 1900 році з Покровської волості пішло на заробітки 900 батраків, а в 1902 році - 10003.
У пореформеній слободі інтенсивно розвивалися ремесла. В перші роки XX століття у Покровській проживало 10 бондарів, 7 ковалів, 12 теслярів, 7 столярів. У слободі працювало кілька олійниць. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки.
Хоч Покровська слобода і була волосним центром, але вона до революції мало чим відрізнялася від сусідніх сіл і хуторів. Лише в середині 80-х років XIX століття у слободі відкрився фельдшерсько-акушерський пункт. Але єдиний на всю волость фельдшер при всьому бажанні не міг обслужити всіх хворих. Селяни змушені були звертатися до знахарів. Особливо важко було боротися з епідеміями. В самій Покровській і в селах волості періодично спалахували холера, цинга, тиф та інші хвороби. Зокрема, тут лютувала холера в 1847-1848 роках, коли населення слободи взагалі не мало медичної допомоги. В розпалі цієї епідемії в Покровській майже щодня вмирало понад десять чоловік. Юрби виснажених голодом і хворобою людей бродили від села до села. Лише під час першої світової війни в слободі було збудовано лікарню.
Пізно в Покровській появилися і навчальні заклади. Тільки в 1894 році відкрилося земське однокласне училище, а в 1900-1903 рр.- дві церковнопарафіальні школи. В училищі і школах навчалось близько 100 учнів, працювало 9 вчителів. Понад 80 проц. покровських жителів були неписьменними. У слободі не було ні бібліотеки, ні клубу. Зате красувалися в ній дві церкви і два шинки. Під час свят і в недільні дні покровські парубки напідпитку часто вчиняли кулачні бійки. Йшли «стіна на стіну» Мішанка і Старовірівка (так називались частини слободи). Билися дуже, забуваючи про людську гідність. Під час цього нерозсудливого поєдинку були випадки вбивства.
Дедалі класова диференціація покровських селян поглиблювалась, поділяючи місцеву сільську общину на окремі соціальні групи. Особливо швидко поповнювались ряди сільських пролетарів.
Надії на поліпшення тяжкої долі появились у бідняків, коли вони почули про революційні події 1905 року. Збираючись у хатах Миколи Козьменка, Миколи Абросимова та інших односельчан, вони обговорювали своє гірке
Покровське
Сторінка 1 з 7
Покровське - село, центр сільської Ради, розташоване за 24 км на південь від районного центру Троїцького і за 26 км від залізничної станції Лантратове. З районним центром зв'язане шосейною дорогою. Населення - 3,5 тис. чоловік. До складу Покровської сільської Ради входять також села Давидівка, Богородицьк, Вовче, Веселе, Клину ватка, Караїчне, Кочине, Ями. Населення хутора Гнилівського швидко зростало. В 1821 році він уже офіційно називався Покровською слободою. Походження цієї назви зв'язано з відкриттям у колишньому хуторі церкви Покрова Богородиці.
В середині 20-х років XIX століття в слободі було вже 500 ревізьких душ, які належали до категорії державних, селян. Основним заняттям населення було землеробство і скотарство. Продукцію своїх господарств селяни регулярно поставляли на сватівські ярмарки.В середині 50-х років XIX століття в ній щороку відбувалося 5 ярмарків, на яких ішла жвава торгівля худобою, живою птицею, хлібом, ремісничими виробами. В 1857 році Покровська слобода стає волосним центром Куп'янського повіту Харківської губернії. В слободі було вже 500 дворів і 4064 жителі.
Реформа 1861 року сприяла дальшому розвиткові товарно-грошових відносин. Під час проведення реформи покровські селяни одержали по 5,5 десятини землі на ревізьку душу, тоді як душовий наділ селян хутора Глотова становив 7,4, а хутора Табаєва - 7,9 десятини. Важким тягарем на плечі покровських селян лягли викупні платежі. За даними 1885 року, покровська община щороку виплачувала різних податей на суму 15 686 крб., що становило по 8 крб. 97 коп. на кожну ревізьку душу.
Будучи неспроможними звести кінці з кінцями, сотні бідняків йшли на заробітки до Харкова, Ставрополя, на Кубань. У 1900 році з Покровської волості пішло на заробітки 900 батраків, а в 1902 році - 10003.
У пореформеній слободі інтенсивно розвивалися ремесла. В перші роки XX століття у Покровській проживало 10 бондарів, 7 ковалів, 12 теслярів, 7 столярів. У слободі працювало кілька олійниць. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки.
Хоч Покровська слобода і була волосним центром, але вона до революції мало чим відрізнялася від сусідніх сіл і хуторів. Лише в середині 80-х років XIX століття у слободі відкрився фельдшерсько-акушерський пункт. Але єдиний на всю волость фельдшер при всьому бажанні не міг обслужити всіх хворих. Селяни змушені були звертатися до знахарів. Особливо важко було боротися з епідеміями. В самій Покровській і в селах волості періодично спалахували холера, цинга, тиф та інші хвороби. Зокрема, тут лютувала холера в 1847-1848 роках, коли населення слободи взагалі не мало медичної допомоги. В розпалі цієї епідемії в Покровській майже щодня вмирало понад десять чоловік. Юрби виснажених голодом і хворобою людей бродили від села до села. Лише під час першої світової війни в слободі було збудовано лікарню.
Пізно в Покровській появилися і навчальні заклади. Тільки в 1894 році відкрилося земське однокласне училище, а в 1900-1903 рр.- дві церковнопарафіальні школи. В училищі і школах навчалось близько 100 учнів, працювало 9 вчителів. Понад 80 проц. покровських жителів були неписьменними. У слободі не було ні бібліотеки, ні клубу. Зате красувалися в ній дві церкви і два шинки. Під час свят і в недільні дні покровські парубки напідпитку часто вчиняли кулачні бійки. Йшли «стіна на стіну» Мішанка і Старовірівка (так називались частини слободи). Билися дуже, забуваючи про людську гідність. Під час цього нерозсудливого поєдинку були випадки вбивства.
Дедалі класова диференціація покровських селян поглиблювалась, поділяючи місцеву сільську общину на окремі соціальні групи. Особливо швидко поповнювались ряди сільських пролетарів.
Надії на поліпшення тяжкої долі появились у бідняків, коли вони почули про революційні події 1905 року. Збираючись у хатах Миколи Козьменка, Миколи Абросимова та інших односельчан, вони обговорювали своє гірке
Дивиться також інші населені пункти району:
- Тополі
- Тимонове
- Тарасівка
- Розсипне
- Роспасіївка
- Привілля
- Новочервоне
- Новоолександрівка
- Лантратівка
- Демино-Олександрівка
- Воєводське
- Вівчарове
- Багачка
- Арапівка