Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
До другої половини XVIII століття постійного населення на території, що тепер займає Первомайськ, не було. Першими поселенцями в цьому районі були селяни, переселені з різних місць Слов'яносербського повіту, які у 1765 році побудували кілька мазанок на лівому березі річки Лугані. Новий населений пункт одержав назву Петро-Мар'ївка. Мешканці його займались тваринництвом і хліборобством.
В кінці ХУНТ століття на околицях Петро-Мар'ївки колишні військові Четчиков і Соколов одержали великі наділи землі. Вони привезли сюди кілька кріпацьких родин і заснували нове поселення - Четчиківку, яка на початку XIX століття називалася Олександрівною і Сокологорівкою.
Тяжким було життя кріпаків. Цілими днями, від зорі до зорі, змушені вони були працювати на поміщика. А після такої виснажливої роботи «відпочинок»-кілька годин сну у вологих, напівповалених халупах, землянках або у панській стайні.
В поселеннях панували безкультурність і неуцтво. Шкіл або яких-небудь культурно-освітніх закладів зовсім не було. Зовсім не було і медичного обслуговування, що призводило до великої смертності серед населення.
Реформа 1861 року не поліпшила життя селян. Крім великого викупу за землю, вони повинні були платити і оброк не менший, ніж до скасування кріпацтва.
Вважалося, що колишні кріпаки одержали землю. Але яку? Найгіршу, непридатну. Але і за неї повинні були платити великі викупні платежі. Так, наприклад, селяни Олександрівни повинні були виплатити за 76 десятин землі викупних платежів поміщикові 2280 карбованців.
В кінці XIX століття на території теперішнього міста Первомайська було шість невеликих, розташованих в трьох-п'яти верстах одне від одного сільських поселень. В кожному із них налічувалось до десятка дворів. Найбільше село Олександрівна у 1885 році мало 16 дворів і 73 мешканці.
Дальше зростання цих поселень йшло з розвитком вугільної промисловості і будівництвом залізниці.
Про поклади кам'яного вугілля на території села Олександрівни було відомо ще на початку XIX століття. Але видобували його примітивно, для домашніх потреб. В основному розроблялися пласти, які виходили на поверхню.
З 1851 року видобутком вугілля для продажу в Бахмут почали займатись поміщики. Але їх шахти були маленькими, з похилими ходами. Тільки у 70-х роках поміщиком Четчиковим були закладені досить великі шахти «Анна» і «Олександр», з вертикальними стовбурами. Вони були теж примітивні. Ніякої, механізації, вугілля подавалося на поверхню з допомогою кінного підйому. Робітники працювали по 12-15 годин на добу в нестерпно тяжких умовах. Шахтарі спускались в шахти з каганцями, для яких пальне купували на свої кошти.
У 80-х роках в Донбасі розгорнулось будівництво залізниць, металургійних та інших заводів. У зв'язку з цим збільшується потреба у вугіллі. З пуском Юзівського (тепер Донецького) металургійного заводу в 1872 році Петро-Мар'ївським вугільним акціонерним товариством відкривається Петро-Мар'ївський рудник, який об'єднував 5 шахт: «Марія» (тепер шахта ім. Менжинського), «Похила», «Волков», «Касаткін», «Ернест», де розроблялися пласти з коксівним вугіллям.
За 3 кмвід Петро-Мар'ївки, на залізничній лінії Дебальцеве-Попасна, у грудні 1878 року створено станцію Варваропілля (тепер ст. Первомайськ). Завдяки цьому з шахт тепер можна було легко вивозити вугілля в інші райони. До того ж це послужило новим поштовхом для розвитку тут промисловості.
У 1878 році в цьому районі закладається великий Варваропільський рудник. Розширюються і переобладнуються діючі шахти. Вони оснащуються новою, як на той час, технікою.
Особливо інтенсивно розвивалась промисловість в межах сучасного міста в останньому десятиріччі XIX століття, в період промислового піднесення. В цей час тут споруджується близаветинський рудник (шахта «Тетяна»), провадяться розробки вапняку на Сокологорівці, а паперова фабрика,
Первомайськ
Сторінка 1 з 12
Первомайськ, місто обласного підпорядкування, розташоване на берегах річки Лугані - притоки Сіверського Дінця, по залізничній лінії Дебальцеве-Попасна. Населення - 47,7 тис. чоловік, а разом з містами Попасна, Золоте, Гірське і селищами міського типу Тошківка і Нижнє, підпорядкованими Первомайській міськраді, - 139,1 тис. чоловік. В кінці ХУНТ століття на околицях Петро-Мар'ївки колишні військові Четчиков і Соколов одержали великі наділи землі. Вони привезли сюди кілька кріпацьких родин і заснували нове поселення - Четчиківку, яка на початку XIX століття називалася Олександрівною і Сокологорівкою.
Тяжким було життя кріпаків. Цілими днями, від зорі до зорі, змушені вони були працювати на поміщика. А після такої виснажливої роботи «відпочинок»-кілька годин сну у вологих, напівповалених халупах, землянках або у панській стайні.
В поселеннях панували безкультурність і неуцтво. Шкіл або яких-небудь культурно-освітніх закладів зовсім не було. Зовсім не було і медичного обслуговування, що призводило до великої смертності серед населення.
Реформа 1861 року не поліпшила життя селян. Крім великого викупу за землю, вони повинні були платити і оброк не менший, ніж до скасування кріпацтва.
Вважалося, що колишні кріпаки одержали землю. Але яку? Найгіршу, непридатну. Але і за неї повинні були платити великі викупні платежі. Так, наприклад, селяни Олександрівни повинні були виплатити за 76 десятин землі викупних платежів поміщикові 2280 карбованців.
В кінці XIX століття на території теперішнього міста Первомайська було шість невеликих, розташованих в трьох-п'яти верстах одне від одного сільських поселень. В кожному із них налічувалось до десятка дворів. Найбільше село Олександрівна у 1885 році мало 16 дворів і 73 мешканці.
Дальше зростання цих поселень йшло з розвитком вугільної промисловості і будівництвом залізниці.
Про поклади кам'яного вугілля на території села Олександрівни було відомо ще на початку XIX століття. Але видобували його примітивно, для домашніх потреб. В основному розроблялися пласти, які виходили на поверхню.
З 1851 року видобутком вугілля для продажу в Бахмут почали займатись поміщики. Але їх шахти були маленькими, з похилими ходами. Тільки у 70-х роках поміщиком Четчиковим були закладені досить великі шахти «Анна» і «Олександр», з вертикальними стовбурами. Вони були теж примітивні. Ніякої, механізації, вугілля подавалося на поверхню з допомогою кінного підйому. Робітники працювали по 12-15 годин на добу в нестерпно тяжких умовах. Шахтарі спускались в шахти з каганцями, для яких пальне купували на свої кошти.
У 80-х роках в Донбасі розгорнулось будівництво залізниць, металургійних та інших заводів. У зв'язку з цим збільшується потреба у вугіллі. З пуском Юзівського (тепер Донецького) металургійного заводу в 1872 році Петро-Мар'ївським вугільним акціонерним товариством відкривається Петро-Мар'ївський рудник, який об'єднував 5 шахт: «Марія» (тепер шахта ім. Менжинського), «Похила», «Волков», «Касаткін», «Ернест», де розроблялися пласти з коксівним вугіллям.
За 3 кмвід Петро-Мар'ївки, на залізничній лінії Дебальцеве-Попасна, у грудні 1878 року створено станцію Варваропілля (тепер ст. Первомайськ). Завдяки цьому з шахт тепер можна було легко вивозити вугілля в інші райони. До того ж це послужило новим поштовхом для розвитку тут промисловості.
У 1878 році в цьому районі закладається великий Варваропільський рудник. Розширюються і переобладнуються діючі шахти. Вони оснащуються новою, як на той час, технікою.
Особливо інтенсивно розвивалась промисловість в межах сучасного міста в останньому десятиріччі XIX століття, в період промислового піднесення. В цей час тут споруджується близаветинський рудник (шахта «Тетяна»), провадяться розробки вапняку на Сокологорівці, а паперова фабрика,