Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В надрах Зимогір'я та його околиць залягають великі поклади кам'яного вугілля, розробка якого становить основу економіки міста.
В минулому Зимогір'я - одне з військових поселень, відоме під назвою Черкаський Брід. Перших поселенців, запорізьких козаків, почав оселяти тут російський уряд у 1645-1647 рр. Козаки повинні були виконувати сторожову службу і охороняти південні кордони Московської держави від набігів кримських та ногайських татар.
Щоб швидше освоїти землі між ріками Сіверським Дінцем та Луганню і зміцнити сторожову лінію, царський уряд у 1753 році оселив тут полки сербів, які прийняли російське підданство. Ця територія дістала назву Слов'яносербії. Кожну роту гусарських полків, сформованих з поселенців, було розташовано по селах. В Чернаському Броді оселилась 11-а ротa. Генералам та офіцерам відводили великі земельні наділи, т. зв. рангові. Так, полковник Шевич одержав на ранг село Черкаський Брід і 36 595 десятин землі. За словами сербського генерала Пишчевича, «це, звичайно, була земля, що затверділа, в стародавні віки не використовувалась, безлюдна; край теплий, у лісах диких яблук та груш багато, а також у деяких місцях і дику виноградну лозу знайти можна».
В 1764 році Слов'яносербію як адміністративну одиницю було ліквідовано, а землі її включено до складу Катеринославської провінції Новоросійської губернії. В цьому ж році Черкаський Брід перейменували на село Черкаське. Воно стало волосним центром Слов'яносербського повіту. До складу Черкаської волості входили також села Хороше, Новогригорівка, Новодем'янівка та хутори Шалахіна і Нікітінa. У 1859 році Черкаське мало 226 дворів і 1592 чоловіки населення.
Реформа 1861 року, хоч і звільнила селян від особистої залежності від поміщика, але мало полегшила життя колишніх кріпаків. Щоб викупити землю, їм треба було заплатити 5,2 тис. крб.4. За уставною грамотою, складеною самим кріпосником, кожний селянин мав відпрацювати на поміщика 104 дні на рік. Не маючи грошей на чергові платежі, селяни знову потрапляли в кабалу до поміщика. Через це багато жителів Черкаського йшло працювати на рудники або зовсім покидало своє село. В 1867 році, наприклад, 27 сімей переселилось на Кубань.
Значну роль у розвитку села відіграло відкриття на його околицях в 1865 році селянами Меркулом Одинцовим та Костянтином Бородавкою покладів кам'яного вугілля. Тут були побудовані дрібні шахти (т. зв. «дудки»). Водовідливних засобів у таких шахтах не було, і роботи проводились лише вище рівня підґрунтових вод. Для піднімання вугілля та спуску в шахту людей використовували ручний коловорот. Кріплення застосовувались не завжди. Обладнання такої шахти коштувало 275 крб. сріблом. Чотири робітники, що тут працювали, видобували за рік 20 тис. пудів вугілля. Основними засобами праці були лопата, кайло, баддя, молоток, ручний коловорот, вірьовка та кошик для піднімання вугілля.
В середині 80-х рр. XIX століття в кам'яновугільній промисловості Слов'яносербського повіту вже переважали великі підприємства, а на долю селянських шахт припадало лише 3 проц. видобутку вугілля. Найбільше селянських шахт було в Черкаському. В 1897 році селянські шахти Черкаського дали 240 тис. пудів вугілля.
Роботи на цих шахтах проводились головним чином узимку, коли селяни не працювали у полі. Видобуте вугілля вони продавали по 3-4,5 коп. за пуд підприємцям Аптекману та Ліндону, які відправляли його для потреб Московсько-Курської та Харківсько-Миколаївської залізниць, а також парових млинів Кременчука.
Розвиткові вуглевидобутку в Черкаському сприяло будівництво у 1910 році залізничної лінії Ниркове-Родакове. В цьому ж році було збудовано біля села Черкаського станцію Зимогір'я. Завдяки цьому створилися кращі умови для вивезення видобутого тут вугілля.
Розвиток капіталістичних виробничих відносин прискорив класове розшарування на селі. В 1897 році серед селянських господарств бідняки
Зимогір'я
Сторінка 1 з 9
Зимогір'я (до 1764 року - Черкаський Брід, з 1764 до 1961 року - Черкаське)- місто районного підпорядкування, розташоване обабіч річки Лугані, притоки Сіверського Дінця, за 15 км на північ від районного центру і за 52 км на південний захід від Луганська. Залізнична станція на лінії Харків-Волгоград. Населення-17,9 тис. чоловік. В минулому Зимогір'я - одне з військових поселень, відоме під назвою Черкаський Брід. Перших поселенців, запорізьких козаків, почав оселяти тут російський уряд у 1645-1647 рр. Козаки повинні були виконувати сторожову службу і охороняти південні кордони Московської держави від набігів кримських та ногайських татар.
Щоб швидше освоїти землі між ріками Сіверським Дінцем та Луганню і зміцнити сторожову лінію, царський уряд у 1753 році оселив тут полки сербів, які прийняли російське підданство. Ця територія дістала назву Слов'яносербії. Кожну роту гусарських полків, сформованих з поселенців, було розташовано по селах. В Чернаському Броді оселилась 11-а ротa. Генералам та офіцерам відводили великі земельні наділи, т. зв. рангові. Так, полковник Шевич одержав на ранг село Черкаський Брід і 36 595 десятин землі. За словами сербського генерала Пишчевича, «це, звичайно, була земля, що затверділа, в стародавні віки не використовувалась, безлюдна; край теплий, у лісах диких яблук та груш багато, а також у деяких місцях і дику виноградну лозу знайти можна».
В 1764 році Слов'яносербію як адміністративну одиницю було ліквідовано, а землі її включено до складу Катеринославської провінції Новоросійської губернії. В цьому ж році Черкаський Брід перейменували на село Черкаське. Воно стало волосним центром Слов'яносербського повіту. До складу Черкаської волості входили також села Хороше, Новогригорівка, Новодем'янівка та хутори Шалахіна і Нікітінa. У 1859 році Черкаське мало 226 дворів і 1592 чоловіки населення.
Реформа 1861 року, хоч і звільнила селян від особистої залежності від поміщика, але мало полегшила життя колишніх кріпаків. Щоб викупити землю, їм треба було заплатити 5,2 тис. крб.4. За уставною грамотою, складеною самим кріпосником, кожний селянин мав відпрацювати на поміщика 104 дні на рік. Не маючи грошей на чергові платежі, селяни знову потрапляли в кабалу до поміщика. Через це багато жителів Черкаського йшло працювати на рудники або зовсім покидало своє село. В 1867 році, наприклад, 27 сімей переселилось на Кубань.
Значну роль у розвитку села відіграло відкриття на його околицях в 1865 році селянами Меркулом Одинцовим та Костянтином Бородавкою покладів кам'яного вугілля. Тут були побудовані дрібні шахти (т. зв. «дудки»). Водовідливних засобів у таких шахтах не було, і роботи проводились лише вище рівня підґрунтових вод. Для піднімання вугілля та спуску в шахту людей використовували ручний коловорот. Кріплення застосовувались не завжди. Обладнання такої шахти коштувало 275 крб. сріблом. Чотири робітники, що тут працювали, видобували за рік 20 тис. пудів вугілля. Основними засобами праці були лопата, кайло, баддя, молоток, ручний коловорот, вірьовка та кошик для піднімання вугілля.
В середині 80-х рр. XIX століття в кам'яновугільній промисловості Слов'яносербського повіту вже переважали великі підприємства, а на долю селянських шахт припадало лише 3 проц. видобутку вугілля. Найбільше селянських шахт було в Черкаському. В 1897 році селянські шахти Черкаського дали 240 тис. пудів вугілля.
Роботи на цих шахтах проводились головним чином узимку, коли селяни не працювали у полі. Видобуте вугілля вони продавали по 3-4,5 коп. за пуд підприємцям Аптекману та Ліндону, які відправляли його для потреб Московсько-Курської та Харківсько-Миколаївської залізниць, а також парових млинів Кременчука.
Розвиткові вуглевидобутку в Черкаському сприяло будівництво у 1910 році залізничної лінії Ниркове-Родакове. В цьому ж році було збудовано біля села Черкаського станцію Зимогір'я. Завдяки цьому створилися кращі умови для вивезення видобутого тут вугілля.
Розвиток капіталістичних виробничих відносин прискорив класове розшарування на селі. В 1897 році серед селянських господарств бідняки
Дивиться також інші населені пункти району: