Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Краснодон

Сторінка 1 з 19
Краснодон (до 1938 року - Сорокине) - місто обласного підпорядкування.
Розташоване у південно-східній частині Донецького кряжа, на лівому березі ріки Великої Кам'янки - притоки Сіверського Дінця, за 50 км від обласного центру - міста Луганська. Залізнична станція Краснодон (на лінії Родакове-Лиха) розташована за 7 км від міста. Краснодонській міській Раді депутатів трудящих підпорядковані також місто Молодогвардійськ, селищні Ради: Гірненська, Енгельсівська, Ізваринська, Краснодонська, Сєверна, Урало-Кавказька. Населення - 67,6 тис. чоловік.
Біля міста виявлено стоянку епохи бронзи та кочівницькі кам'яні баби.
Початок Краснодону поклав Сорокинський рудник, виникнення якого відноситься до періоду промислового піднесення в Росії перед першою світовою війною. У 1906-1909 рр. відомий російський учений Л. І. Лутугін при складанні маршрутної карти залягання вугільних пластів Донбасу виявив у районі теперішнього Краснодона багаті поклади палива. В козачу станицю Гундорівську, якій тоді належали ці землі, потягнулися десятки підприємців. Велику ділянку, від хутора Сорокиного до хутора Талового, в березні 1911 року взяв в оренду інженер Каменнов. У квітні 1912 року ділянка Каменнова була придбана акціонерним товариством Московсько-Казанської залізниці. Незабаром товариство купило також сусідні ділянки інших підприємців. Швидкому промисловому освоєнню цих вугільних запасів сприяло спорудження в 1912 році Північно-Донецької залізниці. В 1912- 1914 рр. були закладені шахти № 1, № 2 і № 5, «Сорокине», «Чуриліне», «Мєшковська» і «Бурун», що утворили Сорокинський рудник. Свою назву він дістав від розташованого поблизу хутора Сорокиного.
Водночас із спорудженням шахт поблизу Сорокинського рудника розпочалося будівництво жител - «дерев'яної» і «кам'яної» колон, що утворили рудникове селище. До 1916 року тут збудували 15 кам'яних шестиквартирних, 26 дерев'яних
чотириквартирних будинків і три казарми для гірників. В 1914 році на шахтах Сорокинського рудника були видобуті перші тонни вугілля. Всі процеси видобутку вугілля і проходження гірничих виробок виконувалися вручну. На всьому руднику було чотири вуглепідйомні машини і два кінних приводи. В шахтах єдиними механізмами були парові насоси. Відсутність вентиляторних установок призводила до поганого провітрювання виробок і забоїв, швидкого псування кріпильного лісу, внаслідок чого траплялися часті завали виробок.
Щохвилини наражаючись на небезпеку, вуглекопи по 12 годин на добу обушками рубали вугілля, а саночники, брязкаючи цепом і обливаючись потом, поповзом тягнули до стовбура 13-пудовий вантаж. За цю каторжну працю вони одержували мізерну плату. Денний заробіток вибійника не перевищував 1 крб. 20 коп.; коногони, саночники, вагонщики, лампоноси заробляли від 50 коп. до одного карбованця, а робітники на вантаженні вугілля у залізничні вагони або на відгрібанні породи одержували по ЗО копійок. На шахти йшли голота з Катеринославської, Курської, Воронезької, Орловської, Тамбовської та інших губерній царської Росії, а також збіднілі козаки, татари і знедолені інших національностей. До 1916 року на руднику працювало 776 гірників, а в селищі проживало 3105 чоловік.
Казенними квартирами хазяї рудника забезпечували небагатьох. Переважна більшість шахтарів тулилася в бараках і землянках або наймала квартири в навколишніх хуторах. В житлах шахтарів було вогко, брудно. Ліжком часто служили дощані нари. Комісія, яка обстежувала в 1916 році житла гірників, записала в акті, що землянки для сімейних робітників вона «не знайшла можливим описати, такі вони непридатні навіть для домашніх тварин».
На всі шахти рудника був один медичний пункт, де працював фельдшер, який, природно, не міг подати медичної допомоги всім тим, хто її потребував. Найближча церковнопарафіальна школа і двокласне училище з п'ятирічним строком навчання, де могли вчитися діти шахтарів, знаходилися на хуторі Сорокиному, в кількох кілометрах від рудника. Більшість підлітків ніде не навчалася. З юних років вони йшли на шахти, працювали на вибірці породи, вантажних складах, змащувальниками шахтних вагонів, а хлопці старші за віком ставали вагонниками, плитовими, саночниками.
Не було на руднику ні магазинів, ні базару, за продуктами доводилося теж ходити до хутора Сорокиного.