Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Населений пункт виник у 1898 році, коли підприємці Панкєєв і Каганський заклали на пагорбах між селами Іванівною та Черванівкою дві шахти - «Григорій» і «Марія» (за назвою вугільних пластів). Навколо шахт виросли бараки робітників-артільників, що приїхали з Тамбовської, Рязанської, Орловської та Казанської губерній. Так було покладено початок Гірсько-Іванівському руднику і селищу при ньому.
Це змушена була визнати навіть офіційна преса. Так, газета «Харьковское утро» вмістила статтю, де описувалась катастрофа на Гірсько-Іванівському руднику 18 грудня 1912 року.
За кілька днів до катастрофи черговий монтер, помітивши, що барабан підіймальної машини дав тріщину, негайно повідомив про це адміністрацію рудника. Начальство відповіло лайкою на адресу робітників і після невеликого, зробленого нашвидку ремонту, наказало пустити машину. В результаті барабан розсипався на шматки; верхня кліть підіймальної машини впала вниз з висоти 80 саженів (близько 170 м). Всі робітники, що були в ній,
загинули. Гірники, скупчені в нижній кліті, дістали тяжкі поранення, одному з них одірвало ноги.
Ця подія викликала обурення робітників. Агітаційна робота, яку провели більшовики у роки нового революційного піднесення, знайшла підтримку серед них. Члени більшовицької підпільної групи РСДРП, що утворилась у 1912 році, Стародубцев, Курилов, Панько, Пронін, Мухін та інші розповідали гірникам про події в країні, читали їм періодичні більшовицькі видання. З ініціативи членів групи незабаром після трагічних Ленських подій у квітні 1912 року у Гірсько-Іванівському селищі було організовано збір коштів на допомогу сім'ям розстріляних гірників. Агітатори багато уваги приділяли згуртуванню робітників різних національностей, які працювали на руднику, вели боротьбу зі спробами адміністрації посіяти між ними ворожнечу.
Напередодні першої світової війни у Гірсько-Іванівському селищі вже було 18 казарм, де жило 650 робітників, і 10 будинків для обслуговуючого персоналу.
Після того, як господарем Гірсько-Іванівського рудника стало акціонерне товариство, в селищі відкрили лікарню з приймальним покоєм на 10 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка.
В 1901 році в селищі відкрили двокласну земську школу, де навчалося близько 50 дітей. Був тут і клуб, але він призначався тільки для рудникової інтелігенції.
З початком першої світової війни революційна обстановка на руднику ще більше загострилась.
Більшовики організували випуск листівок, де викривався злочинний характер війни, на якій наживались капіталісти. Адміністрація рудника звернулась по допомогу до місцевої поліції. Почались репресії - повальні обшуки в квартирах робітників, арешти. Було заарештовано членів місцевої групи РСДРП Панька та Мухіна.
Але все це тільки сприяло напруженню обстановки на руднику. У березні 1916 року тут вибухнув страйк, у якому взяли участь понад 300 шахтарів. Вони вимагали підвищення заробітної плати на 5 процентів та поліпшення умов праці. Чотири дні не працювали шахти. Підприємці змушені були задовольнити основні вимоги робітників.
Радісною для гірників була звістка про повалення царизму в результаті Лютневої буржуазно-демократичної революції. З цієї нагоди в селищі зібрався багатолюдний мітинг. Він закінчився співом «Інтернаціоналу». На руднику виникла профспілкова організація, яка була помічницею партійної більшовицької групи в усіх справах, та червоно гвардійська дружина.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції влада в селищі перейшла до рук ревкому, очоленого шахтарем Ф. С. Дроником. До складу ревкому ввійшли також Я. П. Земляний, В. С. Соломій та інші. Керівництво рудником взяло на себе робітниче правління на чолі з першим народним управляючим, більшовиком В. С. Соломіним. У роки громадянської війни він
Гірське
Сторінка 1 з 7
Гірське - місто районного значення, в адміністративному відношенні підпорядковане Первомайській міській Раді. Розташоване за 20 кілометрів від Первомайська та за 3 кілометри від залізничної станції Шипилове на лінії Ниркове-Родакове. Через Гірське проходить автодорога обласного значення Луганськ - Рубіжне. Населення - 19,1 тис. чоловік. Це змушена була визнати навіть офіційна преса. Так, газета «Харьковское утро» вмістила статтю, де описувалась катастрофа на Гірсько-Іванівському руднику 18 грудня 1912 року.
За кілька днів до катастрофи черговий монтер, помітивши, що барабан підіймальної машини дав тріщину, негайно повідомив про це адміністрацію рудника. Начальство відповіло лайкою на адресу робітників і після невеликого, зробленого нашвидку ремонту, наказало пустити машину. В результаті барабан розсипався на шматки; верхня кліть підіймальної машини впала вниз з висоти 80 саженів (близько 170 м). Всі робітники, що були в ній,
загинули. Гірники, скупчені в нижній кліті, дістали тяжкі поранення, одному з них одірвало ноги.
Ця подія викликала обурення робітників. Агітаційна робота, яку провели більшовики у роки нового революційного піднесення, знайшла підтримку серед них. Члени більшовицької підпільної групи РСДРП, що утворилась у 1912 році, Стародубцев, Курилов, Панько, Пронін, Мухін та інші розповідали гірникам про події в країні, читали їм періодичні більшовицькі видання. З ініціативи членів групи незабаром після трагічних Ленських подій у квітні 1912 року у Гірсько-Іванівському селищі було організовано збір коштів на допомогу сім'ям розстріляних гірників. Агітатори багато уваги приділяли згуртуванню робітників різних національностей, які працювали на руднику, вели боротьбу зі спробами адміністрації посіяти між ними ворожнечу.
Напередодні першої світової війни у Гірсько-Іванівському селищі вже було 18 казарм, де жило 650 робітників, і 10 будинків для обслуговуючого персоналу.
Після того, як господарем Гірсько-Іванівського рудника стало акціонерне товариство, в селищі відкрили лікарню з приймальним покоєм на 10 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка.
В 1901 році в селищі відкрили двокласну земську школу, де навчалося близько 50 дітей. Був тут і клуб, але він призначався тільки для рудникової інтелігенції.
З початком першої світової війни революційна обстановка на руднику ще більше загострилась.
Більшовики організували випуск листівок, де викривався злочинний характер війни, на якій наживались капіталісти. Адміністрація рудника звернулась по допомогу до місцевої поліції. Почались репресії - повальні обшуки в квартирах робітників, арешти. Було заарештовано членів місцевої групи РСДРП Панька та Мухіна.
Але все це тільки сприяло напруженню обстановки на руднику. У березні 1916 року тут вибухнув страйк, у якому взяли участь понад 300 шахтарів. Вони вимагали підвищення заробітної плати на 5 процентів та поліпшення умов праці. Чотири дні не працювали шахти. Підприємці змушені були задовольнити основні вимоги робітників.
Радісною для гірників була звістка про повалення царизму в результаті Лютневої буржуазно-демократичної революції. З цієї нагоди в селищі зібрався багатолюдний мітинг. Він закінчився співом «Інтернаціоналу». На руднику виникла профспілкова організація, яка була помічницею партійної більшовицької групи в усіх справах, та червоно гвардійська дружина.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції влада в селищі перейшла до рук ревкому, очоленого шахтарем Ф. С. Дроником. До складу ревкому ввійшли також Я. П. Земляний, В. С. Соломій та інші. Керівництво рудником взяло на себе робітниче правління на чолі з першим народним управляючим, більшовиком В. С. Соломіним. У роки громадянської війни він