Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Царська охранка вживала термінових заходів, щоб припинити революційну діяльність у місті. Вона заарештувала А. М. Берещанського, Є. Тарасова, В. Пашніна та інших керівників соціал-демократичної групи заводу ДЮМО, посилила шпіонаж для виявлення зв'язків робітників з партією. Проте ніякі сили не могли зупинити революційну бурю, що наближалася. Рік у рік зростала хвиля страйків.
Великий страйк спалахнув на заводі ДЮМО навесні 1914 року. Цей виступ робітників налякав не тільки місцеве начальство. На придушення страйку з Катеринослава прибув сам генерал-губернатор з великим загоном поліції. Страйковий комітет, до якого входили Й. Л. Яковенко, О. І. Терентьєв, Робенок, Бутенко та інші, від імені робітників вимагав 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, права обирати своїх представників для захисту інтересів робітників перед адміністрацією тощо. Розправа з членами страйкового комітету не залякала робітників. Страйки на заводі ДЮМО не припинялися і в роки першої світової війни.
Значними були страйки 9 липня 1915 року і з 27 травня по 4 червня 1916 року. Вимога робітників збільшити заробітну плату не була випадковою. Розцінки на заводі були дуже низькі; навіть жандарми в своїх таємних донесеннях департаменту поліції змушені були визнати це. «Директор Журжон,- писав жандармський ротмістр,- відстоюючи інтереси акціонерів, навмисне не бажає збільшити заробітну плату робітникам у розмірі, існуючому на інших заводах.., що виготовляють воєнні замовлення». Проте поліція кинула до в'язниці передових робітників - Машкевича, Дацкевича та інших. Страйк закінчився задоволенням часткових вимог робітників.
Війна поставила завод у тяжке становище. Значну частину робітників було мобілізовано в армію. Скоротилося надходження сировини. Внаслідок цього в 1915 році зупинилася доменна піч № 2, а в 1916 - домна № 4, через рік - домни
№ 5 і № 1, пізніше - № 6. Це призвело до скорочення виробництва металу, масового звільнення робітників, їхнього дальшого зубожіння. Все це посилило ненависть трудящих до царського самодержавства, до всього буржуазно-поміщицького ладу.
Пролетарі Алчевська з величезною радістю зустріли звістку про перемогу Лютневої революції 1917 року.
В період двовладдя в Алчевську, в Раді робітничих і солдатських депутатів, керівництво захопили меншовики, есери та інші лжесоціалісти. Рада завзято захищала інтереси підприємців. Адміністрація заводу ДЮМО виділяла на утримання Ради значні кошти, які відраховувала із заробітної плати робітників. Так, 13 квітня 1917 року на рахунок Ради робітничих і солдатських депутатів перераховано 350 крб., 25 квітня-400, 9 жовтня -450, 26 жовтня - 3000 крб. У такій Раді, звичайно, жодне питання не розв'язувалося на користь трудящих.
На наступ буржуазії робітничий клас відповів могутнім піднесенням революційного руху. Після Лютневої революції швидко відновлювалися і створювалися нові більшовицькі партійні організації Донбасу. На численних зборах перед робітниками Донецько-Юр'ївського металургійного заводу і найближчих рудників часто виступали більшовики, що приїздили з Луганська: уповноважений Центрального Комітету більшовицької партії Ю. X. Лутовинов, К. Є. Ворошилов, І. Ю. Набивач та ін. Вони роз'яснювали програму більшовиків, викривали зрадницьку тактику меншовиків та есерів. Особливо великою популярністю користувалися виступи К. Є. Ворошилова.
Характерно, що саме в липневі дні 1917 року, коли буржуазія, добившись єдиновладдя, намагалася довести до кінця свій план ліквідації революції, більшовикам Алчевська вдалося відновити свою організацію. Головою більшовицької організації обрали Д. І. Свиридова, вагаря експедиції заводу ДЮМО, заступником голови Л. Н. Климащевича - конторника головної контори заводу. До організації ввійшли Ф. Д. Веренінов, робітники заводу ДЮМО Г. І. Расюк, К. Є. Юдичев, І. П. Сапелкін, М. А. Щербаков - усього сім
Комунарськ
Сторінка 5 з 19
В поєднанні нелегальної роботи з легальною велике значення мали також робітничі кооперативи - «споживчі товариства», що їх повсюдно створювали партійні організації. В роботі алчевського споживчого товариства активну участь брали К. Є. Ворошилов, брати Косіори, А. М. Берещанський, бухгалтер цього товариства О. М. Найдьонов та інші. Великий страйк спалахнув на заводі ДЮМО навесні 1914 року. Цей виступ робітників налякав не тільки місцеве начальство. На придушення страйку з Катеринослава прибув сам генерал-губернатор з великим загоном поліції. Страйковий комітет, до якого входили Й. Л. Яковенко, О. І. Терентьєв, Робенок, Бутенко та інші, від імені робітників вимагав 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, права обирати своїх представників для захисту інтересів робітників перед адміністрацією тощо. Розправа з членами страйкового комітету не залякала робітників. Страйки на заводі ДЮМО не припинялися і в роки першої світової війни.
Значними були страйки 9 липня 1915 року і з 27 травня по 4 червня 1916 року. Вимога робітників збільшити заробітну плату не була випадковою. Розцінки на заводі були дуже низькі; навіть жандарми в своїх таємних донесеннях департаменту поліції змушені були визнати це. «Директор Журжон,- писав жандармський ротмістр,- відстоюючи інтереси акціонерів, навмисне не бажає збільшити заробітну плату робітникам у розмірі, існуючому на інших заводах.., що виготовляють воєнні замовлення». Проте поліція кинула до в'язниці передових робітників - Машкевича, Дацкевича та інших. Страйк закінчився задоволенням часткових вимог робітників.
Війна поставила завод у тяжке становище. Значну частину робітників було мобілізовано в армію. Скоротилося надходження сировини. Внаслідок цього в 1915 році зупинилася доменна піч № 2, а в 1916 - домна № 4, через рік - домни
№ 5 і № 1, пізніше - № 6. Це призвело до скорочення виробництва металу, масового звільнення робітників, їхнього дальшого зубожіння. Все це посилило ненависть трудящих до царського самодержавства, до всього буржуазно-поміщицького ладу.
Пролетарі Алчевська з величезною радістю зустріли звістку про перемогу Лютневої революції 1917 року.
В період двовладдя в Алчевську, в Раді робітничих і солдатських депутатів, керівництво захопили меншовики, есери та інші лжесоціалісти. Рада завзято захищала інтереси підприємців. Адміністрація заводу ДЮМО виділяла на утримання Ради значні кошти, які відраховувала із заробітної плати робітників. Так, 13 квітня 1917 року на рахунок Ради робітничих і солдатських депутатів перераховано 350 крб., 25 квітня-400, 9 жовтня -450, 26 жовтня - 3000 крб. У такій Раді, звичайно, жодне питання не розв'язувалося на користь трудящих.
На наступ буржуазії робітничий клас відповів могутнім піднесенням революційного руху. Після Лютневої революції швидко відновлювалися і створювалися нові більшовицькі партійні організації Донбасу. На численних зборах перед робітниками Донецько-Юр'ївського металургійного заводу і найближчих рудників часто виступали більшовики, що приїздили з Луганська: уповноважений Центрального Комітету більшовицької партії Ю. X. Лутовинов, К. Є. Ворошилов, І. Ю. Набивач та ін. Вони роз'яснювали програму більшовиків, викривали зрадницьку тактику меншовиків та есерів. Особливо великою популярністю користувалися виступи К. Є. Ворошилова.
Характерно, що саме в липневі дні 1917 року, коли буржуазія, добившись єдиновладдя, намагалася довести до кінця свій план ліквідації революції, більшовикам Алчевська вдалося відновити свою організацію. Головою більшовицької організації обрали Д. І. Свиридова, вагаря експедиції заводу ДЮМО, заступником голови Л. Н. Климащевича - конторника головної контори заводу. До організації ввійшли Ф. Д. Веренінов, робітники заводу ДЮМО Г. І. Расюк, К. Є. Юдичев, І. П. Сапелкін, М. А. Щербаков - усього сім