Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
коксівне вугілля для Луганського чавуноливарного заводу. Починаючи з 1851 року вугілля також видобувається місцевим поміщиком і селянами для продажу на базарах Бахмута (тепер м. Артемівськ Донецької області). За право видобування вугілля власник землі одержував від селянських промислів по 15 коп. за 12-пудову чверть, тобто по 1/4 коп. з пудa.
На початку 50-х років Голубівське родовище являло собою розробку звичайного типу для того часу. В степу недалеко одна від одної залягли ями - вертикальні шахти у 8 сажнів. Біля ям стояли саморобні ручні коловороти, кріплення не було. Вуглекопи працювали артілями, число робітників на шахтах не перевищувало 20-25 чоловік. Річний видобуток становив 500 чвертей (6 тисяч пудів).
Розробка Голубівського родовища в той період мала характер дрібних селянських промислів у сполученні з землеробством, які В. І. Ленін оцінював як початкову стадію капіталізму, коли «промисловець ще майже не диференціювався від селянина».
В результаті розширення вугільного виробництва Голубівський рудник напередодні скасування кріпосного права цілком сформувався як промислово-територіальна одиниця Алмазнянського гірничого району.
Після реформи 1861 року до багатств вугленосної голубівської землі потяглися жадібні до наживи промисловці. З'ясувавши, що вугілля має добру якість, один з дільців-комерсантів Уманський у 1863 році підписав угоду з тодішнім власником землі і рудника І. П. Голубом, за якою орендареві надавалося право протягом 10 років закладати в цих місцях нові шахти. Так почався капіталістичний розвиток Голубівського рудника.
Рятуючись від голоду і злиднів, багато селян Голубівки та навколишніх населених пунктів ішло на шахти шукати заробітку. На рудник переселялися також зубожілі селяни з різних російських і українських сіл. Використовуючи дешеву робочу силу, Уманський розширив виробництво. Крім чотирьох шахт, орендованих у І. П. Голуба, він купив ще дві у сільської громади, а до 1864 року збудував дві нові шахти, більші від діючих.
Наприкінці 60-х років XIX століття шахти Голубівського рудника давали до півмільйона пудів вугілля на рік - 5,3 проц. загального видобутку в Донбасі. В 1867-1870 рр. коксівне вугілля, видобуте на шахтах рудника, застосовувалося при дослідній плавці чавуну на ливарному заводі в Лисичанську.
Важливе значення для збільшення видобутку вугілля на Голубівському руднику мало будівництво наприкінці 70-х років XIX століття Донецької кам'яновугільної залізниці, що мала відгалуження до найважливіших родовищ. У 1878 році на Голубівському руднику закладають шахти, оснащені механічним підйомом, розширяють і переустатковують діючі. На початок 80-х років рудник вважався найбільшим в Алмазнянському гірничому районі, він давав до 3 млн. пудів палива на рік.
Шахтарі не могли звести кінці з кінцями, якщо не було інших працюючих членів сім'ї або якщо дружина гірника не заробляла, перучи білизну одиноким робітникам, здаючи куток тощо. З свого заробітку гірник, який жив без сім'ї, витрачав на харчування близько 10 крб. на місяць, сімейний робітник - від 4 до 5 крб. в середньому на члена сім'ї. Крім того, понад 2 крб. на місяць витрачалось на інструменти і на олію для шахтарської лампи.
Але й свою злиденну заробітну плату робітники одержували несвоєчасно. В 1884-1885 рр. контора Голубівського рудника заборгувала восьми артілям 20 тис. крб. Шахтарі змушені були брати в кредит продовольчі і промислові товари в хазяйських крамницях, переплачуючи значні суми за недоброякісні припаси.
У 1891 році в селищі Голубівського рудника жило 3836 чоловік. Тут було збудовано 15 кам'яних казарм. Але основна маса робітників та їх сімей тулилася в землянках і бараках навколо діючих шахт. Землянки були 10 сажнів завдовжки і 7 сажнів завширшки. В них улітку жило 18; а взимку близько 60 чоловік. Вікон у більшості землянок зовсім не було. Під час дощів
Кіровськ
Сторінка 2 з 16
Особливо швидке заселення цієї місцевості починається після того, як дослідницька експедиція, що працювала в 1837-1839 рр. у Донбасі, виявила кілька кам'яновугільних родовищ, серед них і Голубівське. Оскільки вугільні пласти виходили на поверхню, тут відразу ж почалася експлуатація родовища. Головну роль відігравали казенні розробки, де видобували На початку 50-х років Голубівське родовище являло собою розробку звичайного типу для того часу. В степу недалеко одна від одної залягли ями - вертикальні шахти у 8 сажнів. Біля ям стояли саморобні ручні коловороти, кріплення не було. Вуглекопи працювали артілями, число робітників на шахтах не перевищувало 20-25 чоловік. Річний видобуток становив 500 чвертей (6 тисяч пудів).
Розробка Голубівського родовища в той період мала характер дрібних селянських промислів у сполученні з землеробством, які В. І. Ленін оцінював як початкову стадію капіталізму, коли «промисловець ще майже не диференціювався від селянина».
В результаті розширення вугільного виробництва Голубівський рудник напередодні скасування кріпосного права цілком сформувався як промислово-територіальна одиниця Алмазнянського гірничого району.
Після реформи 1861 року до багатств вугленосної голубівської землі потяглися жадібні до наживи промисловці. З'ясувавши, що вугілля має добру якість, один з дільців-комерсантів Уманський у 1863 році підписав угоду з тодішнім власником землі і рудника І. П. Голубом, за якою орендареві надавалося право протягом 10 років закладати в цих місцях нові шахти. Так почався капіталістичний розвиток Голубівського рудника.
Рятуючись від голоду і злиднів, багато селян Голубівки та навколишніх населених пунктів ішло на шахти шукати заробітку. На рудник переселялися також зубожілі селяни з різних російських і українських сіл. Використовуючи дешеву робочу силу, Уманський розширив виробництво. Крім чотирьох шахт, орендованих у І. П. Голуба, він купив ще дві у сільської громади, а до 1864 року збудував дві нові шахти, більші від діючих.
Наприкінці 60-х років XIX століття шахти Голубівського рудника давали до півмільйона пудів вугілля на рік - 5,3 проц. загального видобутку в Донбасі. В 1867-1870 рр. коксівне вугілля, видобуте на шахтах рудника, застосовувалося при дослідній плавці чавуну на ливарному заводі в Лисичанську.
Важливе значення для збільшення видобутку вугілля на Голубівському руднику мало будівництво наприкінці 70-х років XIX століття Донецької кам'яновугільної залізниці, що мала відгалуження до найважливіших родовищ. У 1878 році на Голубівському руднику закладають шахти, оснащені механічним підйомом, розширяють і переустатковують діючі. На початок 80-х років рудник вважався найбільшим в Алмазнянському гірничому районі, він давав до 3 млн. пудів палива на рік.
Шахтарі не могли звести кінці з кінцями, якщо не було інших працюючих членів сім'ї або якщо дружина гірника не заробляла, перучи білизну одиноким робітникам, здаючи куток тощо. З свого заробітку гірник, який жив без сім'ї, витрачав на харчування близько 10 крб. на місяць, сімейний робітник - від 4 до 5 крб. в середньому на члена сім'ї. Крім того, понад 2 крб. на місяць витрачалось на інструменти і на олію для шахтарської лампи.
Але й свою злиденну заробітну плату робітники одержували несвоєчасно. В 1884-1885 рр. контора Голубівського рудника заборгувала восьми артілям 20 тис. крб. Шахтарі змушені були брати в кредит продовольчі і промислові товари в хазяйських крамницях, переплачуючи значні суми за недоброякісні припаси.
У 1891 році в селищі Голубівського рудника жило 3836 чоловік. Тут було збудовано 15 кам'яних казарм. Але основна маса робітників та їх сімей тулилася в землянках і бараках навколо діючих шахт. Землянки були 10 сажнів завдовжки і 7 сажнів завширшки. В них улітку жило 18; а взимку близько 60 чоловік. Вікон у більшості землянок зовсім не було. Під час дощів