Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Листопадова революція 1918 року в Німеччині прискорила вигнання німців з України. На другий же день після залишення окупантами Біловодська, 24 листопада 1918 року, підпільний комітет більшовиків організував масову демонстрацію, в якій взяли участь близько трьох тисяч чоловік.
На прапорах, які несли демонстранти, були написи: «Геть німецьких окупантів!», «Геть гетьмана Скоропадського!», «Хай живе влада Рад!». Гетьманська варта намагалася стріляти в демонстрантів, але ті швидко роззброїли її. На центральній площі відбувся мітинг. Тут було урочисто проголошено, що населення Біловодська визнає тільки Радянську владу, і створено військово-революційний комітет, який узяв владу до своїх рук. До його складу ввійшли М. Ф. Білик, О. І. Дяченко, А. І. Дегтярьов, П. Нижник, Г. Л. Ткаченко та інші більшовики.
Проте розгорнути роботу військово-революційному комітетові не вдалося. Місцева контрреволюційно настроєна буржуазія звернулася по допомогу до білокозацького генерала Краснова, який наприкінці листопада 1918 року надіслав із станції Чертково загін козаків для встановлення в Біловодську влади донської контрреволюції. Більшовики знову пішли в підпілля. М. Ф. Білик, О. І. Дяченко, А. І. Дегтярьов, П. Нижник та інші перебралися до Сіверського Дінця, у село Борівське, а потім у село Смолянинове, де в грудні 1918 року брали участь в організації Старобільського партизанського загону і в його складі билися з ворогами.
На початку грудня 1918 року надійшов наказ білокозацького генерала Фіцхелаурова, який проголосив себе «старобільським губернатором», про мобілізацію у донську армію. Більшовики, які залишилися у підпіллі, агітували селян не давати своїх синів у білокозацьку армію генерала Краснова. Ця агітація мала успіх. Добровільців не виявилося. Тоді козаки почали під конвоєм зганяти молодь на призивний пункт, що викликало велике обурення селян.
Мобілізація явно провалювалася. 12 грудня красновський комендант підполковник Кривов наказав зібрати селянську сходку. Він вимагав, щоб чоловіки призовного віку негайно з'явилися на призивний пункт, загрожуючи розправою в разі непокори. Але селяни не злякалися погроз. Вони розігнали комісію, обеззброїли- козацьку варту, захопили кулемети, зламали склад зброї, де забрали гвинтівки і патрони.
Згодом зі станції Чертково до Біловодська прибув каральний загін у складі трьох сотень 12-го козацького полку і офіцерської дружини, що мала чорний прапор з написом: «Смерть і страта усім радянським працівникам!». Біловодськ було оголошено в стані облоги. Почався справжній білий терор. Людей арештовували за найменшою підозрою у співчутті до більшовиків або в участі у повстанні. Тільки за три дні, з 22 по 25 грудня, білокозаки розстріляли 50 чоловік. Смертю героїв загинули більшовик селянин-бідняк В. А. Шпота, купецькі наймити П. Г. Байда і В. О. Жданов, ремісники В. Г. Онопрієнко і А. П. Горобинченко.
У тяжких умовах більшовицька підпільна організація об'єднувала бідноту, готувала до організованого збройного повстання проти контрреволюції. Для керівництва повстанням Луганська організація РКП(б) надіслала своїх представників. Було розроблено план повстання, створено 5 бойових повстанських загонів чисельністю по 250-300 чоловік. Кожен загін мав до 50 гвинтівок, до 20 шабель, револьвери й пістолети.
До сусідніх сіл більшовики надіслали уповноважених: у Литвинівку - П. Л. Гайворонського, у Городище - К. Н. Козюкалова, у Ново-Лимарівку - М. Г. Пелиха з завданням організувати там повстанські загони і під час повстання привести їх на допомогу біловодчанам.
Початок повстання було призначено на ніч з 26 на 27 грудня 1918 року, але воно почалося раніше. 25 грудня красновці заарештували одного з членів підпільної організації більшовиків. Вирішивши визволити товариша, група озброєних селян кинулася на козачий конвой з 17 осіб. Зав'язалася перестрілка. Селянам вдалося відбити заарештованого. При цьому вони роззброїли 15 козаків.
Почувши перестрілку, селяни, попереджені про повстання, не розгубилися. Члени бойових загонів із зброєю в руках вибігали на вулиці, займали свої місця,
Біловодськ
Сторінка 6 з 13
прокламаціях підпільний комітет більшовиків закликав трудящих повстати проти іноземних загарбників і встановити Радянську владу.Листопадова революція 1918 року в Німеччині прискорила вигнання німців з України. На другий же день після залишення окупантами Біловодська, 24 листопада 1918 року, підпільний комітет більшовиків організував масову демонстрацію, в якій взяли участь близько трьох тисяч чоловік.
Проте розгорнути роботу військово-революційному комітетові не вдалося. Місцева контрреволюційно настроєна буржуазія звернулася по допомогу до білокозацького генерала Краснова, який наприкінці листопада 1918 року надіслав із станції Чертково загін козаків для встановлення в Біловодську влади донської контрреволюції. Більшовики знову пішли в підпілля. М. Ф. Білик, О. І. Дяченко, А. І. Дегтярьов, П. Нижник та інші перебралися до Сіверського Дінця, у село Борівське, а потім у село Смолянинове, де в грудні 1918 року брали участь в організації Старобільського партизанського загону і в його складі билися з ворогами.
На початку грудня 1918 року надійшов наказ білокозацького генерала Фіцхелаурова, який проголосив себе «старобільським губернатором», про мобілізацію у донську армію. Більшовики, які залишилися у підпіллі, агітували селян не давати своїх синів у білокозацьку армію генерала Краснова. Ця агітація мала успіх. Добровільців не виявилося. Тоді козаки почали під конвоєм зганяти молодь на призивний пункт, що викликало велике обурення селян.
Мобілізація явно провалювалася. 12 грудня красновський комендант підполковник Кривов наказав зібрати селянську сходку. Він вимагав, щоб чоловіки призовного віку негайно з'явилися на призивний пункт, загрожуючи розправою в разі непокори. Але селяни не злякалися погроз. Вони розігнали комісію, обеззброїли- козацьку варту, захопили кулемети, зламали склад зброї, де забрали гвинтівки і патрони.
Згодом зі станції Чертково до Біловодська прибув каральний загін у складі трьох сотень 12-го козацького полку і офіцерської дружини, що мала чорний прапор з написом: «Смерть і страта усім радянським працівникам!». Біловодськ було оголошено в стані облоги. Почався справжній білий терор. Людей арештовували за найменшою підозрою у співчутті до більшовиків або в участі у повстанні. Тільки за три дні, з 22 по 25 грудня, білокозаки розстріляли 50 чоловік. Смертю героїв загинули більшовик селянин-бідняк В. А. Шпота, купецькі наймити П. Г. Байда і В. О. Жданов, ремісники В. Г. Онопрієнко і А. П. Горобинченко.
У тяжких умовах більшовицька підпільна організація об'єднувала бідноту, готувала до організованого збройного повстання проти контрреволюції. Для керівництва повстанням Луганська організація РКП(б) надіслала своїх представників. Було розроблено план повстання, створено 5 бойових повстанських загонів чисельністю по 250-300 чоловік. Кожен загін мав до 50 гвинтівок, до 20 шабель, револьвери й пістолети.
До сусідніх сіл більшовики надіслали уповноважених: у Литвинівку - П. Л. Гайворонського, у Городище - К. Н. Козюкалова, у Ново-Лимарівку - М. Г. Пелиха з завданням організувати там повстанські загони і під час повстання привести їх на допомогу біловодчанам.
Початок повстання було призначено на ніч з 26 на 27 грудня 1918 року, але воно почалося раніше. 25 грудня красновці заарештували одного з членів підпільної організації більшовиків. Вирішивши визволити товариша, група озброєних селян кинулася на козачий конвой з 17 осіб. Зав'язалася перестрілка. Селянам вдалося відбити заарештованого. При цьому вони роззброїли 15 козаків.
Почувши перестрілку, селяни, попереджені про повстання, не розгубилися. Члени бойових загонів із зброєю в руках вибігали на вулиці, займали свої місця,
Дивиться також інші населені пункти району: