Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Населення Біловодська майже цілком складалося з кіннозаводських селян. У 1838 році їх налічувалось 5542 чоловіки, міщан було 276 чоловік, купців - 38. Решту жителів становило духівництво (99 чоловік), чиновники (16 чоловік), відставні
солдати, а також ті, хто вийшов у безстрокову відпустку (54 чоловіки), та ін. Всього в місті проживало 6029 чоловік. Управління військово-кіннозаводського округу фактично було повновладним правителем міста. В його руках зосереджувалась вся влада над селянами. Тривалий час Біловодськ так і називався «заштатне місто кіннозаводського відомства».
Коли у 40-х роках військово-кінні заводи були перетворені на державні й віднесені до міністерства державного майна, кіннозаводські селяни стали називатися державними. Під час аграрної реформи 1861 року селяни Біловодська були звільнені від повинності безплатно постачати сіно й солому Деркульському кінному заводові. Проте одночасно царські власті зменшили земельний наділ з 9,3 до 5 десятин на ревізьку душу з правом одержати ще 3 десятини, за які потрібно було щороку вносити плату по 73 коп. за десятину. Селяни Біловодської волості відмовились за таку ціну брати додатковий наділ. Цим скористалися місцеві лихварі, які заорендували відрізані землі по 20 коп., а тим же селянам здавали в оренду по карбованцю і більше за десятину на рік. Як не бідкалися біловодчани, але їм так і не вдалося повернути ці так звані оброчно-казенні землі.
Головним заняттям біловодчан було землеробство, а також скотарство. На кінець 70-х років XIX століття населення слободи досягло 11 846 чоловік, а кількість дворів зросла до 1520. Селяни об'єднувались у дві громади, яким належало 23608 десятин землі, у тому числі близько 21 600 десятин придатної.
У пореформені роки Біловодськ стає великого торговельною слободою, центром збуту зерна і худоби. Розвиткові торгівлі сприяло й те, що через Біловодськ пролягав чумацький шлях з півночі на південь країни. Тут селяни Біловодська і навколишніх сіл продавали хліб і худобу. Спритні ділки скуповували хліб і вивозили його до приазовських міст, наживаючи великі бариші. Купці споруджували в слободі величезні склади. Протягом року в Біловодську зсипалося до 2 тис. вагонів зерна. Щороку тут відбувалося п'ять ярмарків, крім хліба й худоби, збувалися вироби місцевих шкіряників, ковалів, шевців, кушнірів тощо. У слободі з'являються заїжджі двори, збільшується кількість крамниць. У 1885 році тут вже було понад 50 крамниць, 10 заїжджих дворів, поштова конторa.
Чимало жителів Біловодська чумакувало. Бідніші селяни наймалися до купців, що скуповували зерно, і з ранньої весни, коли з'являвся підніжний корм для биків, і до пізньої осені возили хліб переважно до Таганрога й Ростова, а звідти доставляли рибу того ж купця. Заможні селяни об'єднувались в «купу» (громаду) і самостійно на возах відправляли пшеницю до приазовських міст. Частина чумаків наймалася возити сіль з Бахмута в порти Азовського і Чорного морів.
У 1872 році за 45 кілометрів на схід від Біловодська була прокладена залізниця, що сполучала центральні губернії Росії з Ростовом-на-Дону. Значення Біловодська як торговельного центра зменшилось, довіз хліба на його ярмарки набагато скоротився, позначилася на цьому і посуха 1871 року та недорід у наступному році. Занепадає і тваринництво. У 1871 і 1872 рр. спалахнула епідемія чуми великої рогатої худоби. Селяни були охоплені панікою, забивали худобу або продавали її за півціни.
Дедалі все більш розорених селян змушені були йти на заробітки на Дон, Кубань, Ставрополля. Дехто йшов на донецькі шахти і заводи. Але частіше доводилось батракувати у поміщиків та куркулів. За день тяжкої праці чоловік міг заробити 10-35 копійок, а жінки одержували ще менше.
Щовесни сотні чоловіків і жінок наймалися до місцевих купців та крамарів торгувати їхніми товарами в роз'їзді. Пішки з кошиками, на возах, навантажених тканинами, нитками, хустинами, ґудзиками та іншим купецьким крамом, наймані торгівці вирушали в інші села Старобільського повіту, у Донську область, Воронезьку, Ставропольську, Астраханську, Саратовську та інші губернії. Звідти поверталися з іншими товарами,
Біловодськ
Сторінка 2 з 13
кількості борошна домішували дубові жолуді, лободу, кору дерев, коріння трав тощо. Вони самі наймалися і віддавали в найми до багатіїв своїх дітей тільки за харчі. Люди пухли з голоду і вмирали. Тим часом багатії, маючи великі запаси хліба, байдуже спостерігали людське горе.Населення Біловодська майже цілком складалося з кіннозаводських селян. У 1838 році їх налічувалось 5542 чоловіки, міщан було 276 чоловік, купців - 38. Решту жителів становило духівництво (99 чоловік), чиновники (16 чоловік), відставні
Коли у 40-х роках військово-кінні заводи були перетворені на державні й віднесені до міністерства державного майна, кіннозаводські селяни стали називатися державними. Під час аграрної реформи 1861 року селяни Біловодська були звільнені від повинності безплатно постачати сіно й солому Деркульському кінному заводові. Проте одночасно царські власті зменшили земельний наділ з 9,3 до 5 десятин на ревізьку душу з правом одержати ще 3 десятини, за які потрібно було щороку вносити плату по 73 коп. за десятину. Селяни Біловодської волості відмовились за таку ціну брати додатковий наділ. Цим скористалися місцеві лихварі, які заорендували відрізані землі по 20 коп., а тим же селянам здавали в оренду по карбованцю і більше за десятину на рік. Як не бідкалися біловодчани, але їм так і не вдалося повернути ці так звані оброчно-казенні землі.
Головним заняттям біловодчан було землеробство, а також скотарство. На кінець 70-х років XIX століття населення слободи досягло 11 846 чоловік, а кількість дворів зросла до 1520. Селяни об'єднувались у дві громади, яким належало 23608 десятин землі, у тому числі близько 21 600 десятин придатної.
У пореформені роки Біловодськ стає великого торговельною слободою, центром збуту зерна і худоби. Розвиткові торгівлі сприяло й те, що через Біловодськ пролягав чумацький шлях з півночі на південь країни. Тут селяни Біловодська і навколишніх сіл продавали хліб і худобу. Спритні ділки скуповували хліб і вивозили його до приазовських міст, наживаючи великі бариші. Купці споруджували в слободі величезні склади. Протягом року в Біловодську зсипалося до 2 тис. вагонів зерна. Щороку тут відбувалося п'ять ярмарків, крім хліба й худоби, збувалися вироби місцевих шкіряників, ковалів, шевців, кушнірів тощо. У слободі з'являються заїжджі двори, збільшується кількість крамниць. У 1885 році тут вже було понад 50 крамниць, 10 заїжджих дворів, поштова конторa.
Чимало жителів Біловодська чумакувало. Бідніші селяни наймалися до купців, що скуповували зерно, і з ранньої весни, коли з'являвся підніжний корм для биків, і до пізньої осені возили хліб переважно до Таганрога й Ростова, а звідти доставляли рибу того ж купця. Заможні селяни об'єднувались в «купу» (громаду) і самостійно на возах відправляли пшеницю до приазовських міст. Частина чумаків наймалася возити сіль з Бахмута в порти Азовського і Чорного морів.
У 1872 році за 45 кілометрів на схід від Біловодська була прокладена залізниця, що сполучала центральні губернії Росії з Ростовом-на-Дону. Значення Біловодська як торговельного центра зменшилось, довіз хліба на його ярмарки набагато скоротився, позначилася на цьому і посуха 1871 року та недорід у наступному році. Занепадає і тваринництво. У 1871 і 1872 рр. спалахнула епідемія чуми великої рогатої худоби. Селяни були охоплені панікою, забивали худобу або продавали її за півціни.
Дедалі все більш розорених селян змушені були йти на заробітки на Дон, Кубань, Ставрополля. Дехто йшов на донецькі шахти і заводи. Але частіше доводилось батракувати у поміщиків та куркулів. За день тяжкої праці чоловік міг заробити 10-35 копійок, а жінки одержували ще менше.
Щовесни сотні чоловіків і жінок наймалися до місцевих купців та крамарів торгувати їхніми товарами в роз'їзді. Пішки з кошиками, на возах, навантажених тканинами, нитками, хустинами, ґудзиками та іншим купецьким крамом, наймані торгівці вирушали в інші села Старобільського повіту, у Донську область, Воронезьку, Ставропольську, Астраханську, Саратовську та інші губернії. Звідти поверталися з іншими товарами,
Дивиться також інші населені пункти району: