Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Повстанці, захопивши зброю, прорвалися до приміщення волосного правління, де засідала військова комісія по мобілізації до білої армії, розігнали її і вбили осавула.
Від несподіванки козаки розгубилися, а потім почали тіснити повстанців, які відійшли на околиці. 27 грудня на допомогу біловодчанам прийшли селяни з сіл Семикозівки, Кононівки, Бараниківки, Ново-Лимарівки. Повстанці розгромили білогвардійців і стали повними господарями в слободі.
На четвертий дань повстання до Біловодська підійшов загін генерала Фіцхелаурова. Біловодчани вийшли назустріч ворогові і вступили з ним у бій. У цей час з боку станції Чертково підійшов великий загін білокозаків. Зі сходу і заходу ворог обстрілював село з гармат і кулеметів. Не маючи достатньо зброї і патронів, щоб вистояти проти двох численних загонів білогвардійців, повстанці відступили, разом з сім'ями розійшлися в Семикозівку, Литвинівку, Бараниківку та інші села.
Вступивши 28 грудня 1918 року до Біловодська, козаки добивали поранених. Місцева буржуазія виказувала козакам учасників повстання, які не встигли відступити, і ті були розстріляні. Білокозаки грабували опустілі будинки, забирали хліб, коней, худобу й різні хатні речі, і все вивозили в Донську область. За одну тільки ніч з 29 на З0 грудня вони вивезли до 300 возів награбованого майнa.
З січня 1919 року до Біловодська підійшли 1-й Воронезький полк Всеросійської Надзвичайної Комісії і Старобільський партизанський революційний полк. Разом з повстанцями вони вибили білокозаків з Біловодська.
Біловодське повстання знайшло широкий відгук у населення Біловодської, Литвинівської та Городищенської волостей, де проживало тоді близько 50 тис. чоловік. Близько 500 селян, у тому числі 82 стариків, 17 жінок і 14 дітей вбили і розстріляли білокозаки за час з листопада 1918 по січень 1919 року.
Народ не забув тих, хто віддав своє життя за встановлення Радянської влади. На крутому схилі Мілової гори височить пам'ятник, встановлений на братській могилі, в якій поховані загиблі учасники повстання.
Після повстання багато жителів Біловодська влилося до лав Червоної Армії. Було створено кавалерійський ескадрон в складі 150 чоловік, який хоробро бився проти білогвардійців під командуванням селянина-бідняка Я. І. Хоружого, а після його загибелі - під командуванням такого ж бідняка В. Т. Козюменського, удостоєного за героїзм, виявлений на фронтах громадянської війни, двох орденів Червоного Прапора. Комісаром ескадрону був А. П. Філоненко, який загинув у бою влітку 1919 року.
Біловодський ескадрон брав участь в обороні Луганська від білогвардійських військ весною 1919 року. У бою за станцію Юзівка в Донбасі ескадрон на чолі з В. Т. Козюменським захопив у полон 500 білогвардійців і 12 ешелонів зброї та військового спорядження.
Відразу ж після визволення Біловодська тут відновилася Радянська влада. Військово-революційний комітет, створений 7 січня 1919 року, підготував вибори волосної Ради робітничих і селянських депутатів. Скрізь по селах волості також організуються Ради селянських депутатів і комітети бідноти. 10-12 березня 1919 року відбувся перший волосний з'їзд Рад, на якому обговорювалися питання зміцнення Радянської влади і будівництва нового життя.
Організатором здійснення поставлених з'їздом завдань виступив більшовицький партійний осередок, утворений у Біловодську у квітні 1919 року, на чолі з робітником Б. Ф. Косяком.
Налагодити господарське будівництво перешкодили денікінці, які в червні 1919 року вдерлися до Біловодська. Почалися арешти радянських працівників і активістів.
Денікінці стратили учасників повстання В. С. Грішного, І. П. Степаненка, І. Я. Калюжного, П. С. Михайличенка, М. Т. Жукова, А. П. Назаренка.
Коли денікінці оголосили мобілізацію у «добровольчу армію», ніхто з біловодських селян не хотів воювати проти Червоної Армії, вони
Біловодськ
Сторінка 7 з 13
як і було раніше домовлено. Приблизно через годину після початку перестрілки майже все населення Біловодська піднялося на ноги. Серед повстанців можна було побачити навіть жінок і стариків. Ті, кому не вистачало зброї, відібраної у козаків, озброювалися чим могли: дробовиками, вилами, косами, сокирами. Від несподіванки козаки розгубилися, а потім почали тіснити повстанців, які відійшли на околиці. 27 грудня на допомогу біловодчанам прийшли селяни з сіл Семикозівки, Кононівки, Бараниківки, Ново-Лимарівки. Повстанці розгромили білогвардійців і стали повними господарями в слободі.
На четвертий дань повстання до Біловодська підійшов загін генерала Фіцхелаурова. Біловодчани вийшли назустріч ворогові і вступили з ним у бій. У цей час з боку станції Чертково підійшов великий загін білокозаків. Зі сходу і заходу ворог обстрілював село з гармат і кулеметів. Не маючи достатньо зброї і патронів, щоб вистояти проти двох численних загонів білогвардійців, повстанці відступили, разом з сім'ями розійшлися в Семикозівку, Литвинівку, Бараниківку та інші села.
Вступивши 28 грудня 1918 року до Біловодська, козаки добивали поранених. Місцева буржуазія виказувала козакам учасників повстання, які не встигли відступити, і ті були розстріляні. Білокозаки грабували опустілі будинки, забирали хліб, коней, худобу й різні хатні речі, і все вивозили в Донську область. За одну тільки ніч з 29 на З0 грудня вони вивезли до 300 возів награбованого майнa.
З січня 1919 року до Біловодська підійшли 1-й Воронезький полк Всеросійської Надзвичайної Комісії і Старобільський партизанський революційний полк. Разом з повстанцями вони вибили білокозаків з Біловодська.
Біловодське повстання знайшло широкий відгук у населення Біловодської, Литвинівської та Городищенської волостей, де проживало тоді близько 50 тис. чоловік. Близько 500 селян, у тому числі 82 стариків, 17 жінок і 14 дітей вбили і розстріляли білокозаки за час з листопада 1918 по січень 1919 року.
Народ не забув тих, хто віддав своє життя за встановлення Радянської влади. На крутому схилі Мілової гори височить пам'ятник, встановлений на братській могилі, в якій поховані загиблі учасники повстання.
Після повстання багато жителів Біловодська влилося до лав Червоної Армії. Було створено кавалерійський ескадрон в складі 150 чоловік, який хоробро бився проти білогвардійців під командуванням селянина-бідняка Я. І. Хоружого, а після його загибелі - під командуванням такого ж бідняка В. Т. Козюменського, удостоєного за героїзм, виявлений на фронтах громадянської війни, двох орденів Червоного Прапора. Комісаром ескадрону був А. П. Філоненко, який загинув у бою влітку 1919 року.
Біловодський ескадрон брав участь в обороні Луганська від білогвардійських військ весною 1919 року. У бою за станцію Юзівка в Донбасі ескадрон на чолі з В. Т. Козюменським захопив у полон 500 білогвардійців і 12 ешелонів зброї та військового спорядження.
Відразу ж після визволення Біловодська тут відновилася Радянська влада. Військово-революційний комітет, створений 7 січня 1919 року, підготував вибори волосної Ради робітничих і селянських депутатів. Скрізь по селах волості також організуються Ради селянських депутатів і комітети бідноти. 10-12 березня 1919 року відбувся перший волосний з'їзд Рад, на якому обговорювалися питання зміцнення Радянської влади і будівництва нового життя.
Організатором здійснення поставлених з'їздом завдань виступив більшовицький партійний осередок, утворений у Біловодську у квітні 1919 року, на чолі з робітником Б. Ф. Косяком.
Налагодити господарське будівництво перешкодили денікінці, які в червні 1919 року вдерлися до Біловодська. Почалися арешти радянських працівників і активістів.
Денікінці стратили учасників повстання В. С. Грішного, І. П. Степаненка, І. Я. Калюжного, П. С. Михайличенка, М. Т. Жукова, А. П. Назаренка.
Коли денікінці оголосили мобілізацію у «добровольчу армію», ніхто з біловодських селян не хотів воювати проти Червоної Армії, вони
Дивиться також інші населені пункти району: