Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Антрацит

Сторінка 4 з 13
«Брильянт» Боково-Хрустальської гірничої округи, усунувши управляючого, шахтарі самостійно організували добування вугілля.
Широкий рух за здійснення робітничого контролю над виробництвом і розподілом продуктів на шахтах Боково-Хрустальської гірничої округи відіграв значну роль у згуртуванні робітничого класу, в мобілізації мас на боротьбу за встановлення влади Рад і підготовці збройного повстання.

Восени 1917 року над Донбасом нависла величезна небезпека з боку контрреволюційних сил генерала Каледіна, який з допомогою іноземних і російських капіталістів створив на Дону плацдарм для наступу проти революції. Каледінські загони лютували по всій окрузі, нападали на населені пункти. Навала каральних експедицій викликала глибоке обурення серед народних мас. 4 жовтня 1917 року відбулося об'єднане засідання Рад робітничих і солдатських депутатів Боковського, Хрустальського, Должанського, Іванівського та інших гірничих районів. На засіданні була прийнята резолюція, в якій відзначалося: «Якщо до 10 жовтня озброєні козаки не будуть виведені, ми на ознаку енергійного протесту оголошуємо страйк. А на випадок насильства над нами, застосуємо всі форми нещадного терору в боротьбі за свою свободу, за свободу Росії».
12 жовтня гірники Боково-Хрустальської округи розпочали страйк. Бойові дружини робітників обеззброїли на шахтах адміністрацію і взяли підприємства під свій контроль.
Звістка про Жовтневу соціалістичну революцію в Петрограді була зустрінута на шахтах з великою радістю. Депутати Боково-Хрустальської Ради на об'єднаному засіданні палко вітали встановлення Радянської влади.
За прикладом Петрограда і Москви при Боково-Хрустальській Раді був створений Військово-революційний комітет під головуванням М. В. Переверзєва. Комітет приступив до створення загонів Червоної гвардії.
«За короткий час,- пізніше згадував один з організаторів озброєних загонів гірників М. І. Парамзін,- наш загін зріс до 250 чоловік. Навчання довелося проводити наспіх, адже ворог не чекав. Як тільки бійці загону навчилися володіти зброєю, вони відправились на бій проти каледінців. За кілька днів знову був сформований загін з 150 чоловік. Після короткочасного навчання і він пішов захищати завоювання революції».
В ніч з 3 на 4 грудня каледінські банди напали на приміщення Боково-Хрустальської Ради. Там вони застали лише М. В. Переверзєва і двох червоногвардійців. У нерівному поєдинку Переверзєв та його товариші були вбиті.
Дізнавшись про криваве злодіяння, шахтарі найближчих рудників по тривозі поспішили в Боково-Платове. Каледінці кинулись тікати. Над степом цілу ніч роздавалися тривожні траурні гудки. У відповідь на цю звірячу розправу білокозаків робітники Боково-Хрустальських шахт оголосили загальний страйк протесту, в якому взяло участь близько 30 тис. чоловік.
У своїй революційній боротьбі робітники Боково-Хрустальської гірничої округи знаходили братню підтримку з боку російського пролетаріату. В цей тяжкий час вони написали листа в Раду Народних Комісарів, у якому просили допомогти їм звільнитися від каледінців.
На прохання шахтарів особисто відгукнувся вождь революційного пролетаріату Володимир Ілліч Ленін. 25 листопада 1917 р. він звернувся з листом до тульських робітників-зброярів, закликаючи їх підтримати гірників. «Дорогі товариші,- писав Ленін,- Рада Народних Комісарів просить вас негайно забезпечити гвинтівками, наганами, патронами та ін. озброєнням Червону гвардію Боковського гірничого району Донської області. Зброї потрібно на п'ятсот чоловік».
Тульські пролетарі ділом відповіли на заклик Володимира Ілліча. Гірникам вони відправили 1000 гвинтівок, 150 тис. патронів, 3 кулемети.
Зброя прибула до Харкова, але нелегким було завдання доставити її на рудники через територію, зайняту білогвардійцями. З цим завданням добре справився І. Ю. Сурженко. Ризикуючи життям, він доставив зброю на станцію Щотове.
Ленінська допомога наспіла своєчасно. Пліч-о-пліч з робітниками інших районів Донбасу шахтарські загони Боково-Хрустальської гірничої округи самовіддано билися проти білокозаків. Уже 13 грудня Каледін змушений був визнати: «На рудниках усю владу захопили різні самочинні організації, які не визнають іншої влади, крім своєї». Під «самочинними» організаціями