Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Антрацит

Сторінка 5 з 13
білий генерал мав на увазі перші в історії органи робітничо-селянської влади. В січні контрреволюційні війська були повністю вигнані з Донецького басейну.
Квітень 1918 року приніс нові випробування. Німецькі окупанти захопили територію Боково-Хрустальської округи. Почався розгул контрреволюції. Шахти знову опинилися в руках підприємців. Робітничі організації змушені були піти в глибоке підпілля. На шахтах округи поширюються більшовицькі листівки, газети.

У грудні німецькі війська змушені були залишити Боково-Хрустальську гірничу округу. Але на шахтах ще бешкетували білокозаки. В січні 1919 року Червона Армія визволила Донбас від контрреволюційних зграй.
Масовий героїзм виявили робітники Боковських шахт на фронтах громадянської війни. У важких боях вони відстоювали народну владу від посягань внутрішніх і зовнішніх ворогів. Для відсічі білогвардійським військам генерала Денікіна весною 1919 року шахтарі разом з селянами організували збройний загін під командуванням слюсаря І. Н. Толстоусова. Згодом цей загін був перетворений у 370-й стрілецький
полк 42-ї дивізії Червоної Армії. В його рядах робітники й селяни Боково-Антрацитівської округи билися з білогвардійськими військами Денікіна і Врангеля.
За бойові заслуги в роки громадянської війни І. Н. Толстоусов був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Не скорились шахтарі ворогові і в період окупації денікінськими військами (квітень
1919 р. січень 1920 р.). Велику допомогу частинам Червоної Армії, що наступали, вони подали на початку січня 1920 року під час боїв за визволення Боковського рудника. Під землею по штреках і уклонах робітники провели
в тил ворога команду червоних кулеметників. Червоноармійці раптовим ударом розгромили білих і захопили великі трофеї зброї. Не відставали від гірників і залізничники. Вони виводили з ладу паровози денікінців, залишали в дорозі ешелони ворога, утворюючи на перегонах пробки, чим утруднювали відступ білій армії.
Ще не встигла відгриміти громадянська війна, як шахтарі, засукавши рукава, взялися за відбудову господарства. Завдання було не легке, адже піахти не працювали, всюди панувала розруха. Погано одягнуті і взуті, напівголодні, вони самовіддано працювали, і ніхто не говорив про тривалість робочого дня, не думав про заробіток. Усіх хвилювало одне: дати країні вугілля, вивести її з тяжкого економічного становища. Спільні зусилля гірників дали перші результати. Уже в січні
1920 року було пущено в експлуатацію Фоминівський рудник. Згодом стали до ладу шахти № 13,14,15, 3-4 та інші. Націоналізовані шахти колишнього Боковського гірничого району в тому ж році були об'єднані в Боковське рудоуправління, центром якого стало селище шахти № 13. Селище одержало офіційну назву Боково-Антрацит.
Щоб по-справжньому розгорнути боротьбу за відбудову і розвиток народного господарства, необхідно було посилити боєздатність партійних організацій на підприємствах, поповнити їх за рахунок передових, найбільш свідомих робітників. Тільки за час проведеного за рішенням Центрального Комітету КП(б)У і Донецького губкому партії у лютому 1920 року партійного тижня парторганізація Боково-Антрацита зросла на З0 чоловік. В її рядах тоді перебувало 50 членів і 70 кандидатів у члени партії.
Комуністи і безпартійні робітники Боково-Антрацита свято виконували заклик Володимира Ілліча Леніна, що пролунав у квітні 1920 року з трибуни першого Всеросійського установчого з'їзду гірників: «... Щоб врятувати Радянську владу зараз, необхідно дати хліб для промисловості, тобто вугілля». На всіх шахтах відбувалися збори, на яких приймалися рішення підвищити норми виробітку в середньому на десять процентів.
Конкретні заходи по підвищенню продуктивності праці спеціально обговорювалися на конференції гірників Боковського рудоуправління 16 грудня 1923 року. Учасники конференції звернулися з листом до В. І. Леніна, в якому писали: «Шановний Володимир Ілліч, робітники Боковського району Донбасу, зібравшись на конференцію гірників, шлють Вам пролетарський привіт, бажають якнайшвидшого видужання. Зі свого боку