Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ціною героїчних зусиль луганські робітники разом з 15-ю Інзенською дивізією зупинили білогвардійців і З0 квітня перейшли в наступ. Ворог був розбитий і відкинутий від Луганська. Наказ революції: «Місто не здавати!» було виконано.
Битва загонів луганського пролетаріату під Гострою Могилою увійшла в історію нашої революції як взірець мужності, стійкості і відданості справі партії. В ці тяжкі дні за героїчною боротьбою луганського пролетаріату з захопленням стежила вся країна. І з'їзд профспілок України, який проходив у травні 1919 року в Харкові, в своєму привітанні луганському пролетаріатові високо оцінив його подвиги: «Товариші луганчани! Кров'ю своєю ви пишете одну з хвилюючих і блискучих сторінок в історії боротьби російського пролетаріату за диктатуру... Ваш небачений героїзм надихає наші ряди і служить запорукою близької перемоги».
В цій нелегкій боротьбі луганчани були не одні. Виконуючи директиви ЦК РКП(б), ЦК КП(б) України і Раднарком України прийняли 10 травня 1919 року рішення про мобілізацію комуністів і робітників Харківської, Катеринославської та інших губерній на допомогу Донбасу.
В. І. Ленін особисто стежив за тим, як подається допомога Луганську. Про це свідчить його телеграма на ім'я командуючого Південним фронтом: «Абсолютно необхідно, щоб Ви особисто... не тільки перевірили і прискорили, але й самі довели підкріплення до Луганська і взагалі в Донбас». Луганчани хоробро відстоювали своє рідне місто. На допомогу їм була прислана за вказівкою В. І. Леніна одна з бригад 7-ї стрілецької дивізії, сформована з робітників Харкова.
На пролетарський Луганськ йшли все нові й нові полчища білогвардійців. Становище було дуже загрозливим. В. І. Ленін 28 травня 1919 року шле телеграму на ім'я заступника Народного комісара у військових справах України про те, що Рада Оборони 26 травня ухвалила негайно послати з Харкова всіх робітників на захист Луганськa.
Однак сили були нерівними. Частини Червоної Армії 1 червня 1919 року після тяжких боїв залишили Луганськ і відступили в напрямі Харкова.
Але Луганськ був залишений червоними військами ненадовго. 24 грудня 1919 року 23-я Кубанська стрілецька дивізія визволила Луганськ від денікінців.
Того ж дня комуністи Луганська, вийшовши з підпілля, приступили до відновлення партійних і радянських органів. На той час у місті було 344 члени партії. Створюються партійні осередки на паровозобудівному, патронному, трубопрокатному, емалювальному заводах, у залізничних майстернях, на суконній фабриці. На кінець лютого 1920 року число комуністів у Луганську зросло в два рази.
20 лютого 1920 року в Луганську відбулася районна партійна конференція, де було обрано партійний комітет, який очолив діяльність партійних організацій міста, а також селищ і сіл району.
Було утворено ревком, головою якого став С. Попов. Ревком відразу ж приступив до створення місцевих органів управління. 31 грудня 1919 року на засіданні ревкому було розглянуто питання про роботу радянських установ, затверджено їх керівників. На початку січня 1920 року приступили до роботи надзвичайна комісія (ЧК), відділ народної освіти, відділ праці, житловий і земельний відділи, міська міліція, фінвідділ і військкомат.
Ревком у цей час проводив велику роботу по утвердженню революційної законності, по боротьбі з бандитизмом. Він формує і направляє в села продзагони, що складалися з робітників, в основному комуністів і комсомольців. Разом з партійними організаціями ревком забезпечив підготовку до виборів органів Радянської влади.
В місті широко розгорнулась передвиборна кампанія. На підприємствах і в установах читали лекції, доповіді про поточний момент, проводили мітинги.
На виборах до Луганської Ради комуністи балотувались по списку № 1. Підсумки голосування свідчили про те, що трудящі гаряче підтримують політику Комуністичної партії, заходи Радянської влади, спрямовані на остаточний розгром внутрішньої контрреволюції та іноземної воєнної інтервенції, на відбудову народного господарства. 6 квітня 1920 року газета «Известия» - орган бюро губкому КП(б)У і Донецького губревкому, яка
Луганськ
Сторінка 14 з 36
вогнем противника на полі бою перев'язували поранених, виносили їх у тил, доставляли бійцям їжу і боєприпаси.Ціною героїчних зусиль луганські робітники разом з 15-ю Інзенською дивізією зупинили білогвардійців і З0 квітня перейшли в наступ. Ворог був розбитий і відкинутий від Луганська. Наказ революції: «Місто не здавати!» було виконано.
Битва загонів луганського пролетаріату під Гострою Могилою увійшла в історію нашої революції як взірець мужності, стійкості і відданості справі партії. В ці тяжкі дні за героїчною боротьбою луганського пролетаріату з захопленням стежила вся країна. І з'їзд профспілок України, який проходив у травні 1919 року в Харкові, в своєму привітанні луганському пролетаріатові високо оцінив його подвиги: «Товариші луганчани! Кров'ю своєю ви пишете одну з хвилюючих і блискучих сторінок в історії боротьби російського пролетаріату за диктатуру... Ваш небачений героїзм надихає наші ряди і служить запорукою близької перемоги».
В цій нелегкій боротьбі луганчани були не одні. Виконуючи директиви ЦК РКП(б), ЦК КП(б) України і Раднарком України прийняли 10 травня 1919 року рішення про мобілізацію комуністів і робітників Харківської, Катеринославської та інших губерній на допомогу Донбасу.
В. І. Ленін особисто стежив за тим, як подається допомога Луганську. Про це свідчить його телеграма на ім'я командуючого Південним фронтом: «Абсолютно необхідно, щоб Ви особисто... не тільки перевірили і прискорили, але й самі довели підкріплення до Луганська і взагалі в Донбас». Луганчани хоробро відстоювали своє рідне місто. На допомогу їм була прислана за вказівкою В. І. Леніна одна з бригад 7-ї стрілецької дивізії, сформована з робітників Харкова.
На пролетарський Луганськ йшли все нові й нові полчища білогвардійців. Становище було дуже загрозливим. В. І. Ленін 28 травня 1919 року шле телеграму на ім'я заступника Народного комісара у військових справах України про те, що Рада Оборони 26 травня ухвалила негайно послати з Харкова всіх робітників на захист Луганськa.
Однак сили були нерівними. Частини Червоної Армії 1 червня 1919 року після тяжких боїв залишили Луганськ і відступили в напрямі Харкова.
Але Луганськ був залишений червоними військами ненадовго. 24 грудня 1919 року 23-я Кубанська стрілецька дивізія визволила Луганськ від денікінців.
Того ж дня комуністи Луганська, вийшовши з підпілля, приступили до відновлення партійних і радянських органів. На той час у місті було 344 члени партії. Створюються партійні осередки на паровозобудівному, патронному, трубопрокатному, емалювальному заводах, у залізничних майстернях, на суконній фабриці. На кінець лютого 1920 року число комуністів у Луганську зросло в два рази.
20 лютого 1920 року в Луганську відбулася районна партійна конференція, де було обрано партійний комітет, який очолив діяльність партійних організацій міста, а також селищ і сіл району.
Було утворено ревком, головою якого став С. Попов. Ревком відразу ж приступив до створення місцевих органів управління. 31 грудня 1919 року на засіданні ревкому було розглянуто питання про роботу радянських установ, затверджено їх керівників. На початку січня 1920 року приступили до роботи надзвичайна комісія (ЧК), відділ народної освіти, відділ праці, житловий і земельний відділи, міська міліція, фінвідділ і військкомат.
Ревком у цей час проводив велику роботу по утвердженню революційної законності, по боротьбі з бандитизмом. Він формує і направляє в села продзагони, що складалися з робітників, в основному комуністів і комсомольців. Разом з партійними організаціями ревком забезпечив підготовку до виборів органів Радянської влади.
В місті широко розгорнулась передвиборна кампанія. На підприємствах і в установах читали лекції, доповіді про поточний момент, проводили мітинги.
На виборах до Луганської Ради комуністи балотувались по списку № 1. Підсумки голосування свідчили про те, що трудящі гаряче підтримують політику Комуністичної партії, заходи Радянської влади, спрямовані на остаточний розгром внутрішньої контрреволюції та іноземної воєнної інтервенції, на відбудову народного господарства. 6 квітня 1920 року газета «Известия» - орган бюро губкому КП(б)У і Донецького губревкому, яка