Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після впертих боїв з переважаючими силами австро-німецьких окупантів п'ята армія змушена була залишити Катеринослав і Харків і відійти до Луганська, де 25 квітня 1918 року розгорнулися жорстокі бої. Разом з Червоною Армією в обороні міста брало участь понад 10 тис. робітників-луганчан. Але, незважаючи на героїзм червоноармійців, їм довелося відступити під натиском численного ворога. П'ята армія через Донські степи почала свій легендарний похід у Царицин, де вона взяла участь у його обороні.
Після окупації німецькими загарбниками Донбасу луганська організація більшовиків і військово-революційний комітет провадять велику роботу в підпіллі. Вони створили ряд бойових організацій на заводах «Оборона Красного Луганска» (патронний завод), паровозобудівному, серед залізничників. У місті і прилеглих до нього районах створюються підпільні групи. Листівки, надруковані в підпільній друкарні, розповсюджувались не лише в Луганську, але й далеко за його межами, наприклад у Харкові.
Підпільні партійні організації зміцнювали і розширювали зв'язки з масами, викривали грабіжницькі плани окупантів, зрадництво українських буржуазних націоналістів. Рішення І і II з'їздів КП(б) України, які відбулися влітку і восени 1918 року, націлили підпільників на посилення агітаційної роботи серед німецьких солдатів, збирання сил для вигнання інтервентів з Донбасу і всієї України.
В кінці листопада 1918 року німецькі окупанти змушені були евакуюватися з України. В Луганськ увійшли війська білокозаків-красновців. Однак їх хазяйнування було недовгим. Червона Армія почала бойові операції по визволенню Донбасу. На початку січня 1919 року 4-а стрілецька дивізія під командуванням Ф. Дибенка підійшла до станції Сентянівка. Скориставшись з цього, підпільний військово-революційний комітет Луганська в ніч з 8 на 9 січня підняв робітників на збройне повстання. Повстанці і частини Червоної Армії, що увійшли в місто, зайняли пошту, телеграф, банк, залізничну станцію, встановили пости на заводах і фабриках, захопили тюрму, не допустивши розстрілу ув'язнених у ній революціонерів. Радянську владу в Луганську було відновлено.
Більшовицька організація Луганська, поповнившись новими членами, розгорнула широку роботу по радянському будівництву.
В лютому було створено міську організацію Спілки комуністичної молоді, яка на початку березня вже налічувала 700 членів.
У кінці березня 1919 року над містом знову нависла грізна небезпека: в Донбас вторглися війська генерала Денікіна. На допомогу луганчанам прибула 15-а Інзенська дивізія, в яку влилися Луганський робітничий полк під командуванням В. Ю. Шелехова та інші загони, сформовані з місцевого населення. Місто було оголошено на воєнному стані. Війська, які захищали Луганськ, зайняли оборону від річки Сіверський Донець до Гострої Могили. Начальником оборони Луганська був призначений комдив 15-ї Інзенської дивізії Я. Я. Лаціс.
Керівництво обороною міста і забезпечення робітничих загонів зброєю, боєприпасами було покладено на військово-революційний комітет. За його рішенням був сформований Луганський комуністичний полк, основним ядром якого стали комуністи і комсомольці, передові робітники паровозобудівного і патронного заводів.
На заводах йшло формування робітничих загонів. За короткий строк пролетаріат Луганська послав на лінію фронту близько 9000 чоловік.
Під Луганськом йшли безперервні бої. Особливо жорстокий характер вони мали з 21 по З0 квітня в районі Гострої Могили, де в боях з білогвардійцями небачену мужність і героїзм проявляли не тільки робітники і червоноармійці, але й жінки, старики і навіть діти. Так, поряд з робітником патронного заводу Ковальовим бився його син-підліток. Тринадцятирічна Люба Іванова - дочка робітника залізничних майстерень - приносила батькові і його товаришам патрони, їжу і загинула в бою. Жінки-санітарки під ураганним
Луганськ
Сторінка 13 з 36
окупантами. 13 березня К. Ворошиловим і О. Пархоменком сформовано з металістів і шахтарів 1-й Луганський соціалістичний загін чисельністю 540 чоловік. У середині березня в супроводі двох бронепоїздів загін прибув під Конотоп і розпочав дії проти німецьких загарбників у районі роз'їзду Дубов'язівка. Незабаром загін влився до складу 5-ї армії, командуючим якої був призначений К. Є. Ворошилов. Після впертих боїв з переважаючими силами австро-німецьких окупантів п'ята армія змушена була залишити Катеринослав і Харків і відійти до Луганська, де 25 квітня 1918 року розгорнулися жорстокі бої. Разом з Червоною Армією в обороні міста брало участь понад 10 тис. робітників-луганчан. Але, незважаючи на героїзм червоноармійців, їм довелося відступити під натиском численного ворога. П'ята армія через Донські степи почала свій легендарний похід у Царицин, де вона взяла участь у його обороні.
Після окупації німецькими загарбниками Донбасу луганська організація більшовиків і військово-революційний комітет провадять велику роботу в підпіллі. Вони створили ряд бойових організацій на заводах «Оборона Красного Луганска» (патронний завод), паровозобудівному, серед залізничників. У місті і прилеглих до нього районах створюються підпільні групи. Листівки, надруковані в підпільній друкарні, розповсюджувались не лише в Луганську, але й далеко за його межами, наприклад у Харкові.
Підпільні партійні організації зміцнювали і розширювали зв'язки з масами, викривали грабіжницькі плани окупантів, зрадництво українських буржуазних націоналістів. Рішення І і II з'їздів КП(б) України, які відбулися влітку і восени 1918 року, націлили підпільників на посилення агітаційної роботи серед німецьких солдатів, збирання сил для вигнання інтервентів з Донбасу і всієї України.
В кінці листопада 1918 року німецькі окупанти змушені були евакуюватися з України. В Луганськ увійшли війська білокозаків-красновців. Однак їх хазяйнування було недовгим. Червона Армія почала бойові операції по визволенню Донбасу. На початку січня 1919 року 4-а стрілецька дивізія під командуванням Ф. Дибенка підійшла до станції Сентянівка. Скориставшись з цього, підпільний військово-революційний комітет Луганська в ніч з 8 на 9 січня підняв робітників на збройне повстання. Повстанці і частини Червоної Армії, що увійшли в місто, зайняли пошту, телеграф, банк, залізничну станцію, встановили пости на заводах і фабриках, захопили тюрму, не допустивши розстрілу ув'язнених у ній революціонерів. Радянську владу в Луганську було відновлено.
Більшовицька організація Луганська, поповнившись новими членами, розгорнула широку роботу по радянському будівництву.
В лютому було створено міську організацію Спілки комуністичної молоді, яка на початку березня вже налічувала 700 членів.
У кінці березня 1919 року над містом знову нависла грізна небезпека: в Донбас вторглися війська генерала Денікіна. На допомогу луганчанам прибула 15-а Інзенська дивізія, в яку влилися Луганський робітничий полк під командуванням В. Ю. Шелехова та інші загони, сформовані з місцевого населення. Місто було оголошено на воєнному стані. Війська, які захищали Луганськ, зайняли оборону від річки Сіверський Донець до Гострої Могили. Начальником оборони Луганська був призначений комдив 15-ї Інзенської дивізії Я. Я. Лаціс.
Керівництво обороною міста і забезпечення робітничих загонів зброєю, боєприпасами було покладено на військово-революційний комітет. За його рішенням був сформований Луганський комуністичний полк, основним ядром якого стали комуністи і комсомольці, передові робітники паровозобудівного і патронного заводів.
На заводах йшло формування робітничих загонів. За короткий строк пролетаріат Луганська послав на лінію фронту близько 9000 чоловік.
Під Луганськом йшли безперервні бої. Особливо жорстокий характер вони мали з 21 по З0 квітня в районі Гострої Могили, де в боях з білогвардійцями небачену мужність і героїзм проявляли не тільки робітники і червоноармійці, але й жінки, старики і навіть діти. Так, поряд з робітником патронного заводу Ковальовим бився його син-підліток. Тринадцятирічна Люба Іванова - дочка робітника залізничних майстерень - приносила батькові і його товаришам патрони, їжу і загинула в бою. Жінки-санітарки під ураганним