Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На Попаснянському міському кладовищі також височить обеліск, встановлений на могилі бійців і командирів 125-ї бригади 42-ї стрілецької дивізії, які полягли в боях проти білогвардійців у 1919 році, захищаючи Попасну.
В період окупації селища денікінцями з червня по грудень 1919 року в Попасній панував жорстокий терор, були відновлені дореволюційні порядки й установи: селищна управа, поліцейське управління тощо. Білогвардійці провадили масові арешти, розстрілювали і вішали людей без суду і слідства. Були розстріляні радянські активісти, серед них О. І. Будник та І. О. Буйгаш. Але недовго тривали звірства білих. Частини Червоної Армії вели успішні бої з противником і в грудні 1919 року вийшли в район Донбасу. 9-а і 12-а стрілецькі дивізії 8-ї армії, 4-а і 11-а кавалерійські дивізії Першої Кінної армії Будьонного, завдаючи ударів по угрупованнях білих, утворили лінію фронту Бахмут (Артемівськ) - Попасна. 26 грудня 12-а стрілецька дивізія вийшла в район Попасної, а 27 грудня при підтримці двох бронепоїздів Першої Кінної армії вона зайняла станцію.
На початку 1920 року в Попасній відновилась Радянська влада. В лютому 1920 року тут створився підрайонний партійний комітет, секретарем якого обрали робітника-залізничника В. М. Клюєва. Активно включилась у будівництво нового життя молодь Попасної. В березні 1920 року тут виник комсомольський осередок, який очолив помічник машиніста паровоза залізничного депо С. Г. Ручко. Комсомольський осередок створив для дітей-сиріт дитячий будинок. Комсомольці збирали для дітей одяг і продукти. В клубі вони організували драматичний, хоровий і музичний гуртки. Члени осередку проходили військове навчання, виїздили в сусідні райони у складі продзагонів, із зброєю в руках боролися проти куркульських банд.
Весною 1920 року було обрано Попаснянський підрайонний виконавчий комітет
Лисичанського повіту Донецької губернії. Головою підрайвиконкому став колишній матрос балтійського флоту Д. В. Благушин. Партійні і радянські органи очолили боротьбу трудящих міста за відбудову зруйнованого господарства і, передусім, підприємств залізничного вузла, колій і рухомого складу.
У роки громадянської війни в Попасній особливо постраждало колійне, паровозне і дагонне господарство. Була розбита друга колія лінії Попасна - Микитівка, пошкоджені десятки кілометрів залізничної колії. На запасних і станційних коліях стояли сотні пошкоджених вагонів і паровозів. Робітники, очолені партійною організацією, виявляли героїчні зусилля, щоб відбудувати залізничний вузол, подолати розруху. Вони розуміли, що без цього не можна добитись поліпшення економічного становища, побудувати нове життя. Комуністи і комсомольці стали застрільниками такої важливої форми залучення трудящих до соціалістичного будівництва, як суботники, в яких брали участь не тільки робітники, а й їх сім'ї. З особливим піднесенням трудящі Попасної брали участь у Всеросійському суботнику, проведеному 1 Травня 1920 року. В цей день було відремонтовано шість паровозів і 15 вагонів, всі цехи, депо і територію станції було очищено від бруду і приведено в порядок. Багато робітників виявляли великий ентузіазм. В квітні 1920 року молоді робітники М. Алексєєнко, Р. Дягілєв, Д. Ягленко, М. Бублій та інші, працюючи надурочно, відремонтували паровоз за п'ять днів, замість намічених десяти.
Необхідно було не тільки відбудувати зруйноване господарство, але й піднести рівень культури широких народних мас. Тому вже в перші роки Радянської влади партійні і радянські організації багато уваги приділяли ліквідації неписьменності, розвитку освіти. З 1 вересня 1920 року в Попасній були відкриті три школи, в яких навчалося понад тисячу учнів. Кількість дітей, охоплених всіма видами навчання, порівняно з дореволюційним
Попасна
Сторінка 5 з 11
«Углекопа». В цей час з боку станції Роти підійшов білогвардійський бронепоїзд. Один із снарядів влучив у котел паровоза, слідом за цим було пробито броню. Вмить стався великий вибух. На місці героїчної загибелі команди бронепоїзда в день 47 роковин Радянської Армії відкрито пам'ятник Слави, увінчаний червоною зіркою. На пам'ятнику текст: «Бійцям і залізничникам бронепоїзда «Углекоп», які загинули 2 червня 1919 року в бою з білогвардійцями. Вічна пам'ять героям громадянської війни, які віддали своє життя за радянську владу». В період окупації селища денікінцями з червня по грудень 1919 року в Попасній панував жорстокий терор, були відновлені дореволюційні порядки й установи: селищна управа, поліцейське управління тощо. Білогвардійці провадили масові арешти, розстрілювали і вішали людей без суду і слідства. Були розстріляні радянські активісти, серед них О. І. Будник та І. О. Буйгаш. Але недовго тривали звірства білих. Частини Червоної Армії вели успішні бої з противником і в грудні 1919 року вийшли в район Донбасу. 9-а і 12-а стрілецькі дивізії 8-ї армії, 4-а і 11-а кавалерійські дивізії Першої Кінної армії Будьонного, завдаючи ударів по угрупованнях білих, утворили лінію фронту Бахмут (Артемівськ) - Попасна. 26 грудня 12-а стрілецька дивізія вийшла в район Попасної, а 27 грудня при підтримці двох бронепоїздів Першої Кінної армії вона зайняла станцію.
На початку 1920 року в Попасній відновилась Радянська влада. В лютому 1920 року тут створився підрайонний партійний комітет, секретарем якого обрали робітника-залізничника В. М. Клюєва. Активно включилась у будівництво нового життя молодь Попасної. В березні 1920 року тут виник комсомольський осередок, який очолив помічник машиніста паровоза залізничного депо С. Г. Ручко. Комсомольський осередок створив для дітей-сиріт дитячий будинок. Комсомольці збирали для дітей одяг і продукти. В клубі вони організували драматичний, хоровий і музичний гуртки. Члени осередку проходили військове навчання, виїздили в сусідні райони у складі продзагонів, із зброєю в руках боролися проти куркульських банд.
Весною 1920 року було обрано Попаснянський підрайонний виконавчий комітет
Лисичанського повіту Донецької губернії. Головою підрайвиконкому став колишній матрос балтійського флоту Д. В. Благушин. Партійні і радянські органи очолили боротьбу трудящих міста за відбудову зруйнованого господарства і, передусім, підприємств залізничного вузла, колій і рухомого складу.
У роки громадянської війни в Попасній особливо постраждало колійне, паровозне і дагонне господарство. Була розбита друга колія лінії Попасна - Микитівка, пошкоджені десятки кілометрів залізничної колії. На запасних і станційних коліях стояли сотні пошкоджених вагонів і паровозів. Робітники, очолені партійною організацією, виявляли героїчні зусилля, щоб відбудувати залізничний вузол, подолати розруху. Вони розуміли, що без цього не можна добитись поліпшення економічного становища, побудувати нове життя. Комуністи і комсомольці стали застрільниками такої важливої форми залучення трудящих до соціалістичного будівництва, як суботники, в яких брали участь не тільки робітники, а й їх сім'ї. З особливим піднесенням трудящі Попасної брали участь у Всеросійському суботнику, проведеному 1 Травня 1920 року. В цей день було відремонтовано шість паровозів і 15 вагонів, всі цехи, депо і територію станції було очищено від бруду і приведено в порядок. Багато робітників виявляли великий ентузіазм. В квітні 1920 року молоді робітники М. Алексєєнко, Р. Дягілєв, Д. Ягленко, М. Бублій та інші, працюючи надурочно, відремонтували паровоз за п'ять днів, замість намічених десяти.
Необхідно було не тільки відбудувати зруйноване господарство, але й піднести рівень культури широких народних мас. Тому вже в перші роки Радянської влади партійні і радянські організації багато уваги приділяли ліквідації неписьменності, розвитку освіти. З 1 вересня 1920 року в Попасній були відкриті три школи, в яких навчалося понад тисячу учнів. Кількість дітей, охоплених всіма видами навчання, порівняно з дореволюційним