Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Лисичанськ

передовий досвід. Завдяки широко розгорнутому соціалістичному змаганню, самовідданій творчій праці шахтарів, країна у вересні 1943 року одержала перші сотні тонн лисичанського вугілля. В 1944 році 46 шахт тресту «Лисичанськвугілля» видобули 430 тис. тонн палива.

Швидкими темпами відроджувались і інші підприємства. На Лисичанський склозавод було направлено дві бригади висококваліфікованих робітників та спеціалістів. Державний Комітет Оборони СРСР виділив заводові апаратуру, обладнання, мотори, насоси та інші матеріали.
15 травня 1944 року робітники склозаводу достроково пустили в дію першу чергу підприємства, яке почало давати 50 проц. довоєнної продукції. 6 червня 1944 року дав перші тонни продукції содовий завод. У серпні 1944 року за успішне виконання завдань по випуску соди заводові було присуджено перехідний Червоний Прапор Державного Комітету Оборони СРСР.
Одночасно з відбудовою промислових підприємств налагоджується робота шкіл і лікарень, дитячих ясел, торгівлі, комунального господарства. В жовтні 1943 року вже працювали 3 лікарні і 16 медпунктів. Через кілька днів після звільнення міста почалися заняття у школах. Учні гірничого технікуму вчилися і водночас відбудовували свій учбовий заклад. Мешканці міста зібрали кілька тисяч книг для міської бібліотеки. 1500 томів для Лисичанська надіслали трудящі Іркутська.
Трудівникам Лисичанська у відбудові шахт та промислових підприємств допомагала вся країна. Сюди на постійну роботу із міст та сіл західних областей України приїхало багато комсомольців і молоді. З підприємств Російської Федерації було надіслано нову техніку, з інших республік прибули кваліфіковані кадри інженерно-технічних працівників. Вже у 1945 році на шахтах тресту «Лисичанськвугілля» налічувалося понад 50 електровозів, врубмашин, транспортерів та інші механізми. У 1949 році впроваджуються у виробництво вугільні комбайни. Завдяки все більшому застосуванню механізації трест «Лисичанськвугілля» у 1949 році перевершив довоєнний рівень видобутку вугілля. На-гора було видано 2,2 млн. тонн палива - на 200 тис. тонн більше, ніж у 1940 році. Неухильно збільшував випуск продукції содовий завод, який досяг у 1951 році довоєнного рівня. За самовіддану працю в роки Великої Вітчизняної війни заводові у 1946 році передано на вічне зберігання перехідний Червоний Прапор Державного Комітету Оборони. В 1949 році за успішне виконання завдань уряду по відбудові підприємства і розширенню виробництва завод нагороджено орденом Ленінa. Урядових нагород були удостоєні 39 передових робітників, у т. ч. ордена Леніна - Г. Й. Ляпін, І. І. Михайлов, М. К. Васильєв.
На кінець четвертої п'ятирічки основні галузі промисловості Лисичанська значно перевищили довоєнний рівень виробництва. За 1950-1966 рр. випуск валової продукції підприємствами міста зріс майже у 2,7 раза, досягши 160,3 млн. карбованців.
За роки семирічки у місті проведено будівництво ряду нових підприємств. У 1962 році став до ладу шиноремонтний завод, а у 1966 році дав першу продукцію завод гумотехнічних виробів, будівництво якого триває. Це - республіканська ударна комсомольська будова. Спорудженню цього підприємства багато уваги приділяє комсомольська організація. Молодь міста відпрацювала у 1962-1966 рр. на цій будові у позаробочий час більш як 25 тис. людино-днів.
Вперше у нашій країні в місті зародилось соціалістичне змагання за швидкісне проведення підготовчих виробок. Зачинателем цього руху виступив у 1952 році бригадир прохідницької бригади шахти № 1-2 ім. Мельникова комуніст І. М. Побока, який застосував подовжені 4-метрові шпури. Вже у 1952-1953 рр. бригада Побоки у 2-2,5 раза перевищила встановлені норми проходки гірничих виробок, довівши їх до 120 погонних метрів на місяць. Цей почин мав важливе значення, бо у 50-х роках зростання видобутку вугілля гальмувалося відставанням прохідницьких робіт.
Почин І. М. Побоки знайшов широке застосування. Бригада, яку очолював П. І. Гудь, на шахті № 1-2 довела швидкість проходки до 145 метрів на місяць, а бригада Я. М. Москаленка з шахти «Чорноморка» у 1964 році досягла середньомісячної проходки 204 метри. На шахтах міста була проведена велика робота по удосконаленню технології та механізації