Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За різні т. зв. «провини» з гірників стягували штрафи, переводили їх на більш важку роботу, карали різками. Шахтарів судив військовий суд. Мілітаризація казенної гірничої справи посилювалася до 1857 року, коли гірників казенних рудників було прирівняно до військовослужбовців царської армії. «Служба» шахтаря тривала 35 років, а після цього строку він міг бути звільненим з наданням пенсії «за бездоганну роботу». Але одержання її було зв'язано з такими великими труднощами, що багатьом робітникам доводилося працювати 40 і більше років, навіть до самої смерті, так і не одержавши обіцяної пенсії.
Напередодні реформи 1861 року лисичанські кам'яновугільні родовища входили до складу Луганського гірничого округу. З 39 тис. десятин земельних угідь, що були приписані до округу, в Лисичанську і Верхньому знаходилося більш як 9 тис. На шахтах працювало близько 500 постійних гірників, які жили у Лисичанську і Верхньому. Загальна кількість мешканців Лисичанська становила 1,7 тис., Верхнього - 2,1 тис. У обох селах налічувалося 638 будинків.
Під час реформи всі робітники казенного відомства були звільнені від обов'язкової служби заводу. Лисичанські шахтарі були наділені невеликими присадибними ділянками і, крім того, по 1 десятині землі на ревізьку душу. Це зроблено з метою, щоб закріпити робітників за промисловістю. Адже мізерні наділи не могли забезпечити їх існування.
Скасування кріпацтва сприяло розвитку капіталізму в Росії. Створення на Півдні різних підприємств, особливо металургійних, будівництво залізниць сприяло розширенню ринку збуту для донецького вугілля. Це позначилось і на піднесенні вугільної промисловості. В Лисичанську виникає багато нових приватних шахт. У 80-х роках їх вже налічувалося 30 - в шість разів більше, ніж було напередодні реформи.
Поступово казенні шахти занепадають. Вони закривалися або переходили у руки приватних підприємців. На початку 80-х років були віддані в оренду приватним особам найбільші та найдосконаліші у технічному відношенні шахти «Капітальна» та «Дагмара».
В 1879 році Лисичанськ з'єднано залізницею з Попасною, а в 1895 році - з Куп'янськом, що дало можливість вивозити продукцію у Москву та інші міста Росії. В 1898 році на лінії Попасна-Куп'янськ прокладено другу колію. Споруджено також під'їзні шляхи заводів і шахт.
В гонитві за наживою на Донбас ринули іноземні капіталісти. У 1890 році в селі Верхньому у гирлі р. Біленької російсько-бельгійським акціонерним товариством «Любімов, Сольве і К°» було закладено Донецький содовий завод («Донсода»), який став до ладу у 1892 році і вже через три роки вийшов на перше місце в Росії по виробництву соди. На початку XX століття завод виробляв продукції більше, ніж всі інші содові підприємства країни, разом узяті. Він випускав кальциновану і каустичну соду, бікарбонат, хлорне вапно, нашатирний спирт. В 1899-1900 рр. тут працювало 900 робітників, які щорічно давали продукції на 3,5 млн. карбованців.
Це акціонерне товариство прибрало до своїх рук також і вугільні підприємства: в 1892 році воно орендувало на 30 років шахту «Дагмара», а в 1897 році здає в експлуатацію шахту «Костянтин Скальковський» з річною потужністю 12 млн. пудів вугілля. У 1914 році в с. Рубіжному пущено в дію скляний завод, на якому працювало 850 робітників.
Швидке зростання промисловості Лисичанська в період розвитку капіталізму супроводжувалося збільшенням кількості робітників та їх нещадної експлуатації. Щоб перемогти своїх суперників, вугільні підприємці намагалися тягар конкуренції перекласти на плечі гірників і з цією метою продовжували робочий день на шахтах, який тривав 12, а то й більше годин на добу, а на інших підприємствах - 14-15 годин.
За свою каторжну працю шахтарі одержували низьку плату, яка в середині 80-х років у забійників, кріпильників, стовбурових дорівнювала 18-20 крб. на місяць, а саночників - 16 крб. Цих грошей не вистачало на прожиття навіть невеликої робітничої сім'ї.
Лисичанськ
Сторінка 3 з 15
маємо...»,-скаржилися шахтарі. Тих, хто писав і підписував скарги, вважали бунтівниками і карали киями. Але потік скарг не припинявся. Вони надходили і в наступні роки, а в 1827 році під час інспекторського огляду лисичанських розробок їх було подано 18. За різні т. зв. «провини» з гірників стягували штрафи, переводили їх на більш важку роботу, карали різками. Шахтарів судив військовий суд. Мілітаризація казенної гірничої справи посилювалася до 1857 року, коли гірників казенних рудників було прирівняно до військовослужбовців царської армії. «Служба» шахтаря тривала 35 років, а після цього строку він міг бути звільненим з наданням пенсії «за бездоганну роботу». Але одержання її було зв'язано з такими великими труднощами, що багатьом робітникам доводилося працювати 40 і більше років, навіть до самої смерті, так і не одержавши обіцяної пенсії.
Напередодні реформи 1861 року лисичанські кам'яновугільні родовища входили до складу Луганського гірничого округу. З 39 тис. десятин земельних угідь, що були приписані до округу, в Лисичанську і Верхньому знаходилося більш як 9 тис. На шахтах працювало близько 500 постійних гірників, які жили у Лисичанську і Верхньому. Загальна кількість мешканців Лисичанська становила 1,7 тис., Верхнього - 2,1 тис. У обох селах налічувалося 638 будинків.
Під час реформи всі робітники казенного відомства були звільнені від обов'язкової служби заводу. Лисичанські шахтарі були наділені невеликими присадибними ділянками і, крім того, по 1 десятині землі на ревізьку душу. Це зроблено з метою, щоб закріпити робітників за промисловістю. Адже мізерні наділи не могли забезпечити їх існування.
Скасування кріпацтва сприяло розвитку капіталізму в Росії. Створення на Півдні різних підприємств, особливо металургійних, будівництво залізниць сприяло розширенню ринку збуту для донецького вугілля. Це позначилось і на піднесенні вугільної промисловості. В Лисичанську виникає багато нових приватних шахт. У 80-х роках їх вже налічувалося 30 - в шість разів більше, ніж було напередодні реформи.
Поступово казенні шахти занепадають. Вони закривалися або переходили у руки приватних підприємців. На початку 80-х років були віддані в оренду приватним особам найбільші та найдосконаліші у технічному відношенні шахти «Капітальна» та «Дагмара».
В 1879 році Лисичанськ з'єднано залізницею з Попасною, а в 1895 році - з Куп'янськом, що дало можливість вивозити продукцію у Москву та інші міста Росії. В 1898 році на лінії Попасна-Куп'янськ прокладено другу колію. Споруджено також під'їзні шляхи заводів і шахт.
В гонитві за наживою на Донбас ринули іноземні капіталісти. У 1890 році в селі Верхньому у гирлі р. Біленької російсько-бельгійським акціонерним товариством «Любімов, Сольве і К°» було закладено Донецький содовий завод («Донсода»), який став до ладу у 1892 році і вже через три роки вийшов на перше місце в Росії по виробництву соди. На початку XX століття завод виробляв продукції більше, ніж всі інші содові підприємства країни, разом узяті. Він випускав кальциновану і каустичну соду, бікарбонат, хлорне вапно, нашатирний спирт. В 1899-1900 рр. тут працювало 900 робітників, які щорічно давали продукції на 3,5 млн. карбованців.
Це акціонерне товариство прибрало до своїх рук також і вугільні підприємства: в 1892 році воно орендувало на 30 років шахту «Дагмара», а в 1897 році здає в експлуатацію шахту «Костянтин Скальковський» з річною потужністю 12 млн. пудів вугілля. У 1914 році в с. Рубіжному пущено в дію скляний завод, на якому працювало 850 робітників.
Швидке зростання промисловості Лисичанська в період розвитку капіталізму супроводжувалося збільшенням кількості робітників та їх нещадної експлуатації. Щоб перемогти своїх суперників, вугільні підприємці намагалися тягар конкуренції перекласти на плечі гірників і з цією метою продовжували робочий день на шахтах, який тривав 12, а то й більше годин на добу, а на інших підприємствах - 14-15 годин.
За свою каторжну працю шахтарі одержували низьку плату, яка в середині 80-х років у забійників, кріпильників, стовбурових дорівнювала 18-20 крб. на місяць, а саночників - 16 крб. Цих грошей не вистачало на прожиття навіть невеликої робітничої сім'ї.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Троїцьке
- Привілля
- Новодружеськ
- Мирна Долина
- Малорязанцеве
- Комишуваха
- Калинове
- Врубівка
- Вовчоярівка
- Березівське
- Білогорівка
- Борівське