Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні першої світової війни на території теперішнього Лисичанська мешкало 11 тис. чол. Лисичанськ був волосним селом Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Тут існувало 17 вугільних шахт, три склоробних, два хімічних та цементний заводи, млин, олійниця та інші підприємства.
На початку 90-х років XIX століття в Лисичанську, Верхньому та Рубіжному вже існували поштові відділення, а в 1899 році було відкрито телеграф. Електричним освітленням користувалися лише службовці адміністрації заводу «Донсода» та шахти «К. Скальковський».
Звістка про Лютневу революцію 1917 року прийшла у Лисичанськ 5(18) березня. В той же день обрано тимчасовий комітет, який складався головним чином з представників дрібнобуржуазної інтелігенції. Робітники - члени цього комітету - звернулися до робітників заводів і рудників із закликом обрати своїх представників для участі у виборах Ради робітничих депутатів Лисичанська. Вибори відбулися 12(25) березня в кінотеатрі «Комета». Серед 45 чол., обраних до першого складу Ради, тільки 17 робітників. Більшовиків у Раді не було.
Після повалення царизму у політичне життя Лисичанська активно включаються широкі маси трудящих. Завдяки наполегливій боротьбі гірників, робітників заводів «Донсода», склоробного та інших підприємств у травні 1917 року встановлюється 8-годинний робочий день, виникають професійні спілки хіміків та гірників.
Становище і умови діяльності більшовиків Лисичанська були досить складними. Вони виступали на робітничих мітингах проти імперіалістичної війни, яку продовжував вести буржуазний Тимчасовий уряд, викривали зрадницьку політику меншовиків та есерів, посилювали свій вплив у масових організаціях і цим самим готували робітників до рішучої боротьби проти буржуазії. Найбільш активними пропагандистами були більшовики: М. Лазуренко, що приїхав з Петрограда, і А. А. Френкель, що прибув з Ростова-на-Дону. їх виступи перед робітниками заводу «Донсода» та інших підприємств сприяли зміцненню більшовицьких організацій. Переконавшись у зрадництві меншовиків і есерів, робітники готувалися до рішучих дій. їх прагнення добре висловив робітник содового заводу, згодом відомий український поет В. М. Сосюра. Він у червні 1917 року опублікував у газеті «Голос рабочего» (орган Лисичанської Ради робітничих депутатів) свій перший вірш «Товаришу!», який прозвучав бойовим закликом до революційних дій.
В кінці липня на содовому заводі створюється більшовицька організація. Серед її перших членів були робітники М. П. Звонарьов, П. В. Євсєєв, Р. Г. Кох, Г. Д. Совков. У серпні 1917 року комуністи створили тут молодіжну організацію соціалістичної спілки робітничої молоді.
Коли прийшла звістка про перемогу пролетарської революції у Петрограді, авторитет більшовиків серед трудящих Лисичанська був уже міцним. На робітничих зборах і мітингах трудящі прийняли рішення про підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Було також створено військовореволюційний комітет, який очолив більшовик А. 3. Козаченко.
Але становище у Лисичанську залишалося напруженим. Ще у лютому есеро-меншовицькою Радою заводу «Донсода» була створена т. зв. «Солдатська організація», до складу якої входило до 400 чол.- синки багатіїв та дезертири з фронту. Ця банда утримувалася на гроші директора «Донсоди» капіталіста Тепліца і була добре озброєна. Після перемоги Жовтневої революції бандити намагалися роззброїти Червону гвардію, розгромити організації комуністів та Соціалістичної спілки робітничої молоді.
На допомогу лисичанським робітникам прибули загони Червоної гвардії з Олександро-Дмитріївського рудника та Горлівсько-Щербинівського району. Заколот було придушено. В грудні 1917 року робітники вигнали з Лисичанської Ради меншовиків та есерів. Рада стає на більшовицькі позиції.
У відповідності з Ленінським декретом про робітничий контроль над виробництвом, на рудниках і підприємствах організуються контрольні комісії. 20 лютого 1918 року для керівництва економічним життям в Лисичанському районі створюється районна Рада народного господарства, яка була підпорядкована обласній Раді народного господарства Півдня Росії. Райраднаргосп займався організацією роботи рудників та підприємств,
Лисичанськ
Сторінка 5 з 15
родовища. Леонід Іванович високо цінив послуги, зроблені йому Горловим, і в листах до рідних та знайомих з великою теплотою відзивався про нього.Напередодні першої світової війни на території теперішнього Лисичанська мешкало 11 тис. чол. Лисичанськ був волосним селом Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Тут існувало 17 вугільних шахт, три склоробних, два хімічних та цементний заводи, млин, олійниця та інші підприємства.
На початку 90-х років XIX століття в Лисичанську, Верхньому та Рубіжному вже існували поштові відділення, а в 1899 році було відкрито телеграф. Електричним освітленням користувалися лише службовці адміністрації заводу «Донсода» та шахти «К. Скальковський».
Звістка про Лютневу революцію 1917 року прийшла у Лисичанськ 5(18) березня. В той же день обрано тимчасовий комітет, який складався головним чином з представників дрібнобуржуазної інтелігенції. Робітники - члени цього комітету - звернулися до робітників заводів і рудників із закликом обрати своїх представників для участі у виборах Ради робітничих депутатів Лисичанська. Вибори відбулися 12(25) березня в кінотеатрі «Комета». Серед 45 чол., обраних до першого складу Ради, тільки 17 робітників. Більшовиків у Раді не було.
Після повалення царизму у політичне життя Лисичанська активно включаються широкі маси трудящих. Завдяки наполегливій боротьбі гірників, робітників заводів «Донсода», склоробного та інших підприємств у травні 1917 року встановлюється 8-годинний робочий день, виникають професійні спілки хіміків та гірників.
Становище і умови діяльності більшовиків Лисичанська були досить складними. Вони виступали на робітничих мітингах проти імперіалістичної війни, яку продовжував вести буржуазний Тимчасовий уряд, викривали зрадницьку політику меншовиків та есерів, посилювали свій вплив у масових організаціях і цим самим готували робітників до рішучої боротьби проти буржуазії. Найбільш активними пропагандистами були більшовики: М. Лазуренко, що приїхав з Петрограда, і А. А. Френкель, що прибув з Ростова-на-Дону. їх виступи перед робітниками заводу «Донсода» та інших підприємств сприяли зміцненню більшовицьких організацій. Переконавшись у зрадництві меншовиків і есерів, робітники готувалися до рішучих дій. їх прагнення добре висловив робітник содового заводу, згодом відомий український поет В. М. Сосюра. Він у червні 1917 року опублікував у газеті «Голос рабочего» (орган Лисичанської Ради робітничих депутатів) свій перший вірш «Товаришу!», який прозвучав бойовим закликом до революційних дій.
В кінці липня на содовому заводі створюється більшовицька організація. Серед її перших членів були робітники М. П. Звонарьов, П. В. Євсєєв, Р. Г. Кох, Г. Д. Совков. У серпні 1917 року комуністи створили тут молодіжну організацію соціалістичної спілки робітничої молоді.
Коли прийшла звістка про перемогу пролетарської революції у Петрограді, авторитет більшовиків серед трудящих Лисичанська був уже міцним. На робітничих зборах і мітингах трудящі прийняли рішення про підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Було також створено військовореволюційний комітет, який очолив більшовик А. 3. Козаченко.
Але становище у Лисичанську залишалося напруженим. Ще у лютому есеро-меншовицькою Радою заводу «Донсода» була створена т. зв. «Солдатська організація», до складу якої входило до 400 чол.- синки багатіїв та дезертири з фронту. Ця банда утримувалася на гроші директора «Донсоди» капіталіста Тепліца і була добре озброєна. Після перемоги Жовтневої революції бандити намагалися роззброїти Червону гвардію, розгромити організації комуністів та Соціалістичної спілки робітничої молоді.
На допомогу лисичанським робітникам прибули загони Червоної гвардії з Олександро-Дмитріївського рудника та Горлівсько-Щербинівського району. Заколот було придушено. В грудні 1917 року робітники вигнали з Лисичанської Ради меншовиків та есерів. Рада стає на більшовицькі позиції.
У відповідності з Ленінським декретом про робітничий контроль над виробництвом, на рудниках і підприємствах організуються контрольні комісії. 20 лютого 1918 року для керівництва економічним життям в Лисичанському районі створюється районна Рада народного господарства, яка була підпорядкована обласній Раді народного господарства Півдня Росії. Райраднаргосп займався організацією роботи рудників та підприємств,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Троїцьке
- Привілля
- Новодружеськ
- Мирна Долина
- Малорязанцеве
- Комишуваха
- Калинове
- Врубівка
- Вовчоярівка
- Березівське
- Білогорівка
- Борівське