Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Лисичанськ

Сторінка 7 з 15
Швидкими темпами відновлювалась виробнича потужність заводу «Донсода», який почав давати продукцію у 1921 році. В 1923 році підприємству надано ім'я В. І. Леніна. Завдяки здійсненню реконструкції та механізації завод у 1925-1926 рр. досяг довоєнного рівня виробництва соди і в 1,5 раза перевершив цей рівень по випуску бікарбонату натрію. В цей час підприємство давало більше половини загальносоюзного виробництва кальцинованої соди.

Завод «Пролетарій» (колишній склозавод Лівенгофського товариства), відбудований у 1922 році, вже через три роки у 2,6 раза перевищив рівень виробництва скла 1915 року.
В 1920 році Лисичанськ став районним центром. Це сприяло його дальшому економічному та культурному зростанню. Районна партійна організація намітила завдання по будівництву в Лисичанську нових шахт, механізації виробничих процесів на промислових підприємствах, підвищенню продуктивності праці, піднесенню матеріального добробуту і культурного рівня всіх трудівників міста.
Успіхи у відбудові народного господарства були затьмарені звісткою про смерть В. І. Леніна. На траурних зборах і мітингах трудящі Лисичанська по
клялися віддати всі сили справі Леніна і неухильно виконувати його заповіти. Відповідаючи на заклик Центрального Комітету РКП(б), понад 300 робітників Лисичанська подали колективну заяву про вступ до партії. На руднику ім. М. Рухимовича у партію записалося 60 чол. Масовим був і вступ молоді до комсомолу. За перший тиждень після смерті великого вождя заяви про прийняття до Комуністичної спілки молоді подали 316 юнаків та дівчат.
Відбудовуючи народне господарство, партійні організації селища добилися значних успіхів в піднесенні матеріального і культурного рівня трудящих. В 1925 році у Лисичанську було відкрито тубдиспансер з нічним санаторієм на 25 ліжок. У 1926 році працювало дві лікарні на 115 ліжок, 4 амбулаторії, медичні пункти на кожному підприємстві, три аптеки. Населення обслуговувало 158 медичних працівників.
З кожним роком зростала культура гірників. Велика увага, зокрема, приділялась ліквідації неписьменності. У 1922-1923 рр. в Лисичанську було організовано 16 пунктів лікнепу. Робітники та селяни, у тому числі й жінки, які до революції не могли одержати освіту, вечорами наполегливо вчилися. Розширюється мережа загальноосвітніх закладів. У 1923 році відкрито три нові початкові школи. Добровільне товариство «Друг дітей» бере під особливий нагляд сиріт і дітей бідняків. їм видавалися одяг, взуття, підручники, зошити.
Першочерговим завданням була також підготовка кваліфікованих спеціалістів для промисловості. У 1921 році на базі штейгерського училища створюється гірничий технікум, який готував експлуатаційників, електротехніків, маркшейдерів та інших спеціалістів для шахт. В 1922 році на содовому заводі відкрито школу фабрично-заводського навчання 3 і 9-місячні курси по підвищенню технічного рівня робітників, на яких навчалось 152 чол. В 1924 році починають працювати хімічна профшкола, на базі якої в 1930 році організовано хімічний технікум, та гірничопромислова школа при руднику ім. Рухимовича.
Все ширше розгортали роботу культурно-освітні заклади. У червні 1920 року урочисто відкрито клуб робітників содового заводу. В наступні роки почали працювати клуби на шахтах, склозаводі «Пролетарій», були створені бібліотеки, діяли стаціонарні кіноустановки.
В 1923 році Лисичанськ став робітничим селищем, у 1924 році - Рубіжне (перейменоване в 1936 році у Пролетарськ), в 1927 році - Верхнє. За даними перепису, у Лисичанську налічувалося 11,3 тис. мешканців, у Верхньому - 16 тис., у Пролетарську - 9,7 тисяч.
Зростаючи і міцніючи, Лисичанськ віддавав свої багаті скарби справі соціалістичного будівництва. У 1928 році на шахтах Лисичанська почали застосовуватися врубові машини, скреперні установки та хитні конвейєри для транспортування вугілля. Роботи по технічному озброєнню шахт значно поліпшились після створення у 1935 році державного тресту «Лисичанськвугілля», який об'єднав 11 шахт. Вже у 1940 році кількість видобутого вугілля при допомозі машин становила 99 проц., а транспортування було механізовано на 95,6 проц. В цей період на шахтах Лисичанська працювало 50 врубових машин. За роки п'ятирічок видобуток палива збільшився у 2,5 разa.