Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На вимогу робітників вивести з Донбасу білокозацькі війська міністерство внутрішніх справ Тимчасового уряду відповіло відмовою. Тоді під керівництвом більшовиків шахтарі почали створювати бойові дружини і самі виганяли карателів. Уже 13 жовтня 1917 року генерал Каледін змушений був телеграфувати військовому міністрові: «На рудниках всю владу захопили різні самочинні організації, що не визнають ніякої іншої влади, крім своєї».
Коли телеграф приніс повідомлення з Петрограда про перемогу Жовтневого збройного повстання і сформування першого в світі робітничо-селянського уряду, на шахтах Криндачівки відбулися багатолюдні мітинги і збори. У своїх резолюціях вони одностайно підтримали історичні рішення II Всеросійського з'їзду Рад і вітали своїх представників з Боково-Хрустальської Ради та Криндачівської рудничної Ради, які брали участь в ройоті заїзду і голосували за ленінські декрети про мир і про землю, за передачу всієї влади Радам.
Більшовики Криндачівки закликали гірників не складати зброю, бо контрреволюційні сили Дону, очолювані генералом Каледіним, зчинили заколот. За вказівкою іноземних імперіалістів Каледін і Центральна Рада домовилися про розподіл між собою Донбасу з тим, щоб спільними зусиллями придушити тут пролетарську революцію. З Дону в Донецький басейн було кинуто білокозацькі війська, з Правобережної України - гайдамацько-петлюрівські банди. Каледін оголосив Донську область і Донбас на воєнному становищі і дав наказ розганяти Ради.
З грудня 1917 року кінний загін козаків зробив наліт на Боково-Хрустальську Раду і вчинив звірячу розправу над її керівниками. У нерівній збройній сутичці голова Ради М. В. Переверзєв, начальник штабу червоногвардійського загону 0. Г. Княжеченко і робітник-червоногвардієць І. Григор'єв були убиті. їх тіла козаки витягли у степ і страшенно знівечили.
Обурені кривавими злочинами контрреволюції шахтарі Боково-Хрустальського гірничого округу оголосили 5 грудня 1917 року загальний страйк протесту, в якому взяло участь близько З0 тис. чоловік. Гірники звернулися до трудящих Росії і України із закликом «подати реальну допомогу робітникам Донецького басейну, що захлинаються у крові і ведуть боротьбу з каледінцями».
Руку допомоги шахтарям простягли робітники Москви, Петрограда, Харкова та інших міст. Путіловці вирішили виготовити для гірників зброю. За особистою
вказівкою В. І. Леніна трудящі Тули надіслали шахтарям Боково-Хрустальського гірничого округу гвинтівки. У Криндачівці було створено червоногвардійський загін, який очолив більшовик М. С. Коняєв. Під час жорстокого бою з білокозаками на станції Дебальцеве 27 грудня 1917 року Коняєв загинув смертю героя.
Пролетарі Харкова для боротьби проти каледінців сформували загін під командуванням робітника Гангуса і комісара Ф. Тинякова. На початку січня 1918 року загін прибув у Донбас. Поповнений за рахунок гірників Криндачівки, Дебальцевого та інших шахтарських селищ, він розгорнув активні бойові дії проти каледінців. Наприкінці січня 1918 року війська Луганської і Воронезької груп, підтримані місцевими червоногвардійськими загонами, спільними зусиллями розгромили білокозаків. Трудящі Донбасу здобули можливість приступити до мирної праці. Криндачівські гірники під керівництвом Ради почали налагоджувати видобуток вугілля, якого так потребувала країна. Однак мирне будівництво було перерване світовою і внутрішньою контрреволюцією, яка будь-що намагалася придушити владу робітників і селян.
У травні 1918 року Криндачівку окупували німецькі загарбники. Грабіж інтервентів призвів до дезорганізації і дальшого руйнування економіки селища. Шахти не працювали. Багато гірників, рятуючись від голодної смерті, пішли з сім'ями у села. Наприкінці 1918 року німецьких окупантів
Красний Луч
Сторінка 3 з 15
районів було прийнято запропоновану більшовиками резолюцію протесту проти введення козацьких загонів Каледіна у Донбас. «Приїзд озброєних козаків,- говорилося в резолюції,- бентежить мирний трудовий робітничий клас і селян навколишніх волостей, які вважають для себе ганьбою бачити над собою багнети та нагайки. Якщо до 10 жовтня озброєні козаки не покинуть району, ми на знак енергійного протесту оголосимо страйк, а в разі насильства над нами застосуємо всі форми відчайдушної боротьби за свою свободу, за свободу Росії». Коли телеграф приніс повідомлення з Петрограда про перемогу Жовтневого збройного повстання і сформування першого в світі робітничо-селянського уряду, на шахтах Криндачівки відбулися багатолюдні мітинги і збори. У своїх резолюціях вони одностайно підтримали історичні рішення II Всеросійського з'їзду Рад і вітали своїх представників з Боково-Хрустальської Ради та Криндачівської рудничної Ради, які брали участь в ройоті заїзду і голосували за ленінські декрети про мир і про землю, за передачу всієї влади Радам.
Більшовики Криндачівки закликали гірників не складати зброю, бо контрреволюційні сили Дону, очолювані генералом Каледіним, зчинили заколот. За вказівкою іноземних імперіалістів Каледін і Центральна Рада домовилися про розподіл між собою Донбасу з тим, щоб спільними зусиллями придушити тут пролетарську революцію. З Дону в Донецький басейн було кинуто білокозацькі війська, з Правобережної України - гайдамацько-петлюрівські банди. Каледін оголосив Донську область і Донбас на воєнному становищі і дав наказ розганяти Ради.
З грудня 1917 року кінний загін козаків зробив наліт на Боково-Хрустальську Раду і вчинив звірячу розправу над її керівниками. У нерівній збройній сутичці голова Ради М. В. Переверзєв, начальник штабу червоногвардійського загону 0. Г. Княжеченко і робітник-червоногвардієць І. Григор'єв були убиті. їх тіла козаки витягли у степ і страшенно знівечили.
Обурені кривавими злочинами контрреволюції шахтарі Боково-Хрустальського гірничого округу оголосили 5 грудня 1917 року загальний страйк протесту, в якому взяло участь близько З0 тис. чоловік. Гірники звернулися до трудящих Росії і України із закликом «подати реальну допомогу робітникам Донецького басейну, що захлинаються у крові і ведуть боротьбу з каледінцями».
Руку допомоги шахтарям простягли робітники Москви, Петрограда, Харкова та інших міст. Путіловці вирішили виготовити для гірників зброю. За особистою
вказівкою В. І. Леніна трудящі Тули надіслали шахтарям Боково-Хрустальського гірничого округу гвинтівки. У Криндачівці було створено червоногвардійський загін, який очолив більшовик М. С. Коняєв. Під час жорстокого бою з білокозаками на станції Дебальцеве 27 грудня 1917 року Коняєв загинув смертю героя.
Пролетарі Харкова для боротьби проти каледінців сформували загін під командуванням робітника Гангуса і комісара Ф. Тинякова. На початку січня 1918 року загін прибув у Донбас. Поповнений за рахунок гірників Криндачівки, Дебальцевого та інших шахтарських селищ, він розгорнув активні бойові дії проти каледінців. Наприкінці січня 1918 року війська Луганської і Воронезької груп, підтримані місцевими червоногвардійськими загонами, спільними зусиллями розгромили білокозаків. Трудящі Донбасу здобули можливість приступити до мирної праці. Криндачівські гірники під керівництвом Ради почали налагоджувати видобуток вугілля, якого так потребувала країна. Однак мирне будівництво було перерване світовою і внутрішньою контрреволюцією, яка будь-що намагалася придушити владу робітників і селян.
У травні 1918 року Криндачівку окупували німецькі загарбники. Грабіж інтервентів призвів до дезорганізації і дальшого руйнування економіки селища. Шахти не працювали. Багато гірників, рятуючись від голодної смерті, пішли з сім'ями у села. Наприкінці 1918 року німецьких окупантів
Дивиться також інші населені пункти району: