Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Краснодон

Сторінка 4 з 19
боєприпасів на патронному заводі. Почалося навчання червоногвардійців військової справи.
В січні 1918 року на рудник прибула делегація від Донревкому. За дорученням Ф. Подтьолкова і М. Кривошликова делегати звернулися до гірників із закликом виступити проти каледінців. Сорокинський ревком палко відгукнувся на цей заклик. На станції Коксвугілля спішно сформували состав з паровоза, кількох платформ і теплушок. Паровоз і платформи були обкладені мішками з піском. На цьому «бронепоїзді» сорокинський червоногвардійський загін направився на станцію Верхньодуванна, а звідти на Лиху. В районі Лихої наприкінці січня 1918 року він прийняв перший бій з білокозаками, а потім разом з луганським червоно-гвардійським загоном і частинами Донревкому брав участь у боях за
Кам'янськ і Новочеркаськ, в розгромі каледінців.
У перші місяці Радянської влади сорокинські шахти ще залишалися в економічній залежності від акціонерного товариства Московсько-Казанської залізниці. Контрреволюціонери, які засіли в цьому товаристві, намагалися зірвати постачання вугілля молодій Радянській республіці і підбурити робітників проти Радянської влади. З жовтня 1917 року по лютий 1918 року вони не виплачували зарплати робітникам Сорокинського рудника. Тоді Рада вирішила направити  в Москву своїх делегатів - М. А. Єфремова і вибійника П. М. Самойлова. Луганська Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів видала їм мандату якому просила вищі органи Радянської влади допомогти делегатам шахтарів. Документ цей був підписаний К. Є. Ворошиловим.
Зіткнувшись з відкритим саботажем власників товариства, Єфремов звернувся по допомогу у Вищу Раду Народного Господарства, звідки був направлений до В. І. Леніна. Питання про видачу зарплати було розв'язано. Після повернення на рудник на початку березня 1918 року М. А. Єфремов виступив на мітингу, де розповів шахтарям про бесіду з Іллічем.
Дізнавшись про те, яку гостру потребу в паливі відчувають Москва і Петроград, сорокинські шахтарі почали з подвійною енергією
працювати в забоях. 8 і 9 березня 1918 року вони відправили в Москву понад 100 вагонів вугілля. Сорокинський ревком вживав рішучих заходів для боротьби з контрреволюцією і саботажем. Однак, незважаючи на зусилля сорокинських гірників, утримати владу на руднику Раді і ревкому в той час не вдалося.
Наприкінці квітня 1918 року, коли німецькі окупанти, загарбавши Україну, підійшли до кордону Області Війська Донського, в станиці Гундорівській спалахнув контрреволюційний заколот. До заколотників приєдналися багаті козаки хуторів Сорокиного, Талового, Верхньої і Нижньої Шевирівки. Не покладаючись на власні сили, гундорівські білокозаки почали просити допомоги в гайдамаків. Незабаром на допомогу заколотникам підійшов німецький загін. Уранці 25 квітня каральний білокозачий загін, яким командував осавул Трохим Попов, вдерся на Сорокинський рудник і вчинив криваву розправу. Члени ревкому Панас Биков і Георгій Дорошев були розстріляні і скинуті в шурф ізваринської шахти. Свідок цих подій Ю. Ф. Єровенко на все життя запам'ятав мужні слова першого голови Сорокинської Ради П. Ф. Викова, сказані ним перед стратою: «Радянську владу в крові не втопити, бо вона сама робітнича кров!».
Білокозаки схопили і комісара Сорокинського ревкому Михайла Ісаєва та ув'язнили його в Кам'янську тюрму. На суді він поводився мужньо і стійко. У відповідь на пропозицію зректися більшовиків Михайло Ісаєв кинув в обличчя катам: «Я був і лишуся комуністом».
Багато жителів Сорокиного у складі Катеринодонського червоногвардійського загону, очолювапого більшовиком А. С. Павловим, після запеклого бою а білокозаками в районі хутора Талового влилися в п'яту армію під командуванням К. Є. Ворошилова, що пробивалася до Царицина. В їх числі були шахтарі Микита Дараган, Спиридон Шабельський, Михайло Толстоусов, Олександра Кулешова. На різних фронтах громадянської війни билися М. Є. Котов та його сйн Петро, І. Н. Фролов, Я. Г. Вишневський, Г. І. Жигалко, А. С. Недоступов, Т. П. Чечеринда та багато інших гірників.
Білокозаки та німецькі окупанти, захопивши Сорокинський рудник, поновили власність капіталістів на шахти, скасували всі декрети і