Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Виниклі на той час шахти і рудники становили гірничі округи. Рудники навколо станції Алмазна, в тому числі і Брянський, увійшли в Алмазно-Мар'ївський гірничий округ; за адміністративно-територіальним поділом вони
належали до Лозово-Павлівської волості. Навколо шахт з'являлись невеликі робітничі селища. Основна ж частина робітників жила в навколишніх селах.
У 1894 році Брянський, Криворізький і Кам'янський рудники були зв'язані залізничною віткою зі станцією Алмазна. Вугілля відправлялось далеко за межі Донбасу - на металургійні заводи, залізниці тощо. Брянський рудник мав своє депо, паровози, вагони, склади, водокачки.
У 1899 році поряд з шахтою № 6 («Брянка») було відкрито шахти №№ 11, 14, 15 та ін. Видобуток вугілля на Брянському руднику зростав рік у рік. У 1897 році рудник видав на-гора і відправив залізницею понад 10 млн. пудів вугілля.
На шахтах Брянського рудника роботи велися по 12 годин в дві зміни, а на невеликих шахтах, де працювали в одну зміну, робочий день тривав 13-14 годин. Про
каторжні умови праці гірників писалося у тогочасній пресі: «Робота тут провадиться в атмосфері, наповненій їдким вугільним пилом і різними шкідливими для дихання газами, в мокрому, вогкому грунті». За тяжку і небезпечну працю в нелюдських умовах середній заробіток шахтаря становив 8-15 крб. на місяць. Цієї суми не вистачало навіть на найбідніший прожитковий мінімум.
Робітниче селище Брянського рудника наприкінці XIX ст. складалося з двох- трьох десятків землянок і бараків та кількох кам'яних казарм, де в страшенній тісноті тулилися робітники та їхні сім'ї. Навіть офіційні власті змушені були визнати, що шахтарі живуть «у землянках темних і тісних».
Економічна криза, що вибухла на початку 900-х років, ще більше погіршила становище гірників Брянського рудника. Робітники стають на боротьбу за свої права. На шахті Францевича біля Лозової-Павлівки під час заворушень, що виникли через несвоєчасну видачу зарплати, робітники розгромили контору і мало не вбили управителя рудникa.
В 1900 році в Лозовій-Павлівці утворилася соціал-демократична група, ло якої входили вчителі М. С. Мітягін, М. В. Данилович, слюсар Микита Корначов та ін. Серед них був і видатний революціонер П. О. Мойсеєнко, який працював згодом на Криворізькому руднику і брав участь у написанні та розповсюдженні революційних листівок.
У березні 1903 року серед шахтарів було поширено прокламацію, що закликала робітників до політичної та економічної боротьби. Її прочитали не тільки на рудниках, а й у багатьох навколишніх селах. Поліція Слов'яносербського повіту заметушилася, але спроби знайти «крамольників» були марними. Лозово-Павлівська соціал-демократична група встановлювала все нові й нові зв'язки з робітниками рудників, заводів, з жителями сіл. В ніч на 18 квітня 1903 року в робітничих селищах навколо Лозової-Павлівки було розкидано «Летучий листок» (до свята 1 Травня), в якому зазначалося, що капіталісти і поміщики грабують робітників та селян, що добре живуть лише цар з міністрами та чиновниками, а простий народ з сім'ями вмирає з голоду. Листівка закликала робітників до об'єднання, до боротьби проти царського самодержавства, за 8-годинний робочий день, за переділ землі.
Настав 1905 рік. Події 9 січня знайшли відгук у найвіддаленіших місцях Донбасу. В лютому страйки відбулися на шахті № 6, на Павлівському, Ломуватському, Орлово-Єленівському рудниках. Для придушення страйкового руху промисловці викликали козачі сотні. У вересні-жовтні тут знову відбулися страйки. Так, 18 жовтня 1905 року почався страйк, що тривав два дні. Гірники вимагали збільшення заробітної плати, висунули ряд інших економічних вимог. Розмах страйку шахтарів і підтримка його робітниками навколишніх заводів змусили адміністрацію задовольнити вимоги гірників і оплатити їм час страйку.
У дні Грудневого збройного повстання в Москві гірники Брянського, Криворізького і Павлівського рудників провели мітинги солідарності; перед адміністрацією були висунуті вимоги забрати з шахти козаків, підвищити заробітну плату, скасувати штрафи. Але ці вимоги не було задоволено.
Брянка
Сторінка 2 з 11
Брянських кам'яновугільних копалень і рудників» з основним капіталом 1,5 млн. крб. золотом.Виниклі на той час шахти і рудники становили гірничі округи. Рудники навколо станції Алмазна, в тому числі і Брянський, увійшли в Алмазно-Мар'ївський гірничий округ; за адміністративно-територіальним поділом вони
У 1894 році Брянський, Криворізький і Кам'янський рудники були зв'язані залізничною віткою зі станцією Алмазна. Вугілля відправлялось далеко за межі Донбасу - на металургійні заводи, залізниці тощо. Брянський рудник мав своє депо, паровози, вагони, склади, водокачки.
У 1899 році поряд з шахтою № 6 («Брянка») було відкрито шахти №№ 11, 14, 15 та ін. Видобуток вугілля на Брянському руднику зростав рік у рік. У 1897 році рудник видав на-гора і відправив залізницею понад 10 млн. пудів вугілля.
На шахтах Брянського рудника роботи велися по 12 годин в дві зміни, а на невеликих шахтах, де працювали в одну зміну, робочий день тривав 13-14 годин. Про
каторжні умови праці гірників писалося у тогочасній пресі: «Робота тут провадиться в атмосфері, наповненій їдким вугільним пилом і різними шкідливими для дихання газами, в мокрому, вогкому грунті». За тяжку і небезпечну працю в нелюдських умовах середній заробіток шахтаря становив 8-15 крб. на місяць. Цієї суми не вистачало навіть на найбідніший прожитковий мінімум.
Робітниче селище Брянського рудника наприкінці XIX ст. складалося з двох- трьох десятків землянок і бараків та кількох кам'яних казарм, де в страшенній тісноті тулилися робітники та їхні сім'ї. Навіть офіційні власті змушені були визнати, що шахтарі живуть «у землянках темних і тісних».
Економічна криза, що вибухла на початку 900-х років, ще більше погіршила становище гірників Брянського рудника. Робітники стають на боротьбу за свої права. На шахті Францевича біля Лозової-Павлівки під час заворушень, що виникли через несвоєчасну видачу зарплати, робітники розгромили контору і мало не вбили управителя рудникa.
В 1900 році в Лозовій-Павлівці утворилася соціал-демократична група, ло якої входили вчителі М. С. Мітягін, М. В. Данилович, слюсар Микита Корначов та ін. Серед них був і видатний революціонер П. О. Мойсеєнко, який працював згодом на Криворізькому руднику і брав участь у написанні та розповсюдженні революційних листівок.
У березні 1903 року серед шахтарів було поширено прокламацію, що закликала робітників до політичної та економічної боротьби. Її прочитали не тільки на рудниках, а й у багатьох навколишніх селах. Поліція Слов'яносербського повіту заметушилася, але спроби знайти «крамольників» були марними. Лозово-Павлівська соціал-демократична група встановлювала все нові й нові зв'язки з робітниками рудників, заводів, з жителями сіл. В ніч на 18 квітня 1903 року в робітничих селищах навколо Лозової-Павлівки було розкидано «Летучий листок» (до свята 1 Травня), в якому зазначалося, що капіталісти і поміщики грабують робітників та селян, що добре живуть лише цар з міністрами та чиновниками, а простий народ з сім'ями вмирає з голоду. Листівка закликала робітників до об'єднання, до боротьби проти царського самодержавства, за 8-годинний робочий день, за переділ землі.
Настав 1905 рік. Події 9 січня знайшли відгук у найвіддаленіших місцях Донбасу. В лютому страйки відбулися на шахті № 6, на Павлівському, Ломуватському, Орлово-Єленівському рудниках. Для придушення страйкового руху промисловці викликали козачі сотні. У вересні-жовтні тут знову відбулися страйки. Так, 18 жовтня 1905 року почався страйк, що тривав два дні. Гірники вимагали збільшення заробітної плати, висунули ряд інших економічних вимог. Розмах страйку шахтарів і підтримка його робітниками навколишніх заводів змусили адміністрацію задовольнити вимоги гірників і оплатити їм час страйку.
У дні Грудневого збройного повстання в Москві гірники Брянського, Криворізького і Павлівського рудників провели мітинги солідарності; перед адміністрацією були висунуті вимоги забрати з шахти козаків, підвищити заробітну плату, скасувати штрафи. Але ці вимоги не було задоволено.