Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З червня 1907 року почалася смуга лютої столипінської реакції. Охранка жорстоко переслідувала робітничі організації, закривала робітничі газети.
Проте більшовицька організація цього району все ж не була ліквідована, а пішла в глибоке підпілля, не припиняючи зв'язків з шахтарями й металургами.
До складу Алмазно-Юр'ївського комітету РСДРП в 1910 році входило 55 більшовиків, у т. ч. Й. В. Косіор, М. Г. Маркін, М. В. Ракунов, М. П. Богданович, Г. І. Лазарєва, Г. В. Прус, П. Д. Кушнарьов, Є. Л. Губарєв. Організація об'єднувала 12 нелегальних партійних осередків Алмазнянського і Алчевського металургійних заводів, Голубівського, Ірмінського, Кадіївського, Брянського та інших рудників. Тут періодично скликались партійні конференції з участю представників від заводів і рудників, таємні збори й масовки, на які охоче ходили робітники, видавалися листівки й прокламації. «Незважаючи на позірну тишу ззовні,- говорилося в одній з листівок Алмазно-Юр'ївського комітету РСДРП,- там, внизу, в підпіллі, кипить жвава й серйозна робота, зростають організовані сили пролетаріату і збільшуються ряди РСДРП, і недалекий той час, коли вийдуть ці грізні сили».
І ці сили виходили на бій з царизмом. 1 травня 1911 року на Алмазнянському заводі на доменній трубі було піднято червоний прапор з зображеними на ньому цифрами 3x8. Це означало вимогу: 8 годин праці, 8 для відпочинку і 8 для сну.
У відповідь на Ленський розстріл робітників 1912 року у Кадіївці прокотилася хвиля страйків, в яких взяло участь понад тисячу шахтарів. Страйки мали політичний характер. їх керівниками були більшовики.
Готуючись до імперіалістичної війни, царський уряд намагався зміцнити свій тил. Він нещадно громив більшовицькі організації. І знову з особливою люттю
охранка обрушилася на більшовиків Донбасу. В цей період у Кадіївці діяла більшовицька група, до якої входили шахтарі Г. Лукашин, А. Криворотов, П. Третьяков та інші. Керував нею М. Веренікін. 27 квітня 1913 року поліція заарештувала 18 членів цієї групи, в т. ч. і її керівникa. Але арешти не могли зламати волю більшовиків і революційно настроєних робітників. 18 квітня 1914 року застрайкувало 1200 робітників шахти № 1 Кадіївського рудникa.
Напередодні першої світової війни Кадіївський рудник був одним з найбільших у Донбасі, він об'єднував шість шахт. У 1909 році тут було видобуто 28 790 тис. пудів вугілля. Шахти устатковано паровими вуглепідйомними машинами, паровими котлами, насосами. На руднику збудували дві промивні фабрики, центральну електростанцію, коксохімічний завод.
Алмазнянський металургійний завод виплавляв чавун різних сортів. Тут були дві доменні печі, кожна продуктивністю 10,8 тис. пудів чавуну на добу і 60 коксових печей. У 1913 році металургійний завод виплавив 7,9 млн. пудів чавуну. На заводі працювало 625 чол. Станція Алмазна щороку відправляла 100 млн. пудів вугілля.
Незважаючи на швидкий розвиток економіки, власники підприємств приділяли незначну увагу питанням медичного обслуговування трудящих. У Кадіївці була лише одна лікарня на 60 ліжок. У ній працювали один лікар, чотири фельдшери і дві акушерки. Невелика лікарня функціонувала і на станції Алмазна, яка була розташована в непристосованому приміщенні. В ній хворих обслуговували лікар, два фельдшери і акушерка. Ці медичні заклади не могли забезпечити достатньої медичної допомоги населенню.
Не краще стояла справа з розвитком освіти. В Кадіївці в 1897 році акціонерне товариство збудувало школу на 50 учнів. Початкова школа була і в Алмазній. Та дві невеликі школи не могли розв'язати гостру проблему здобуття дітьми робітників хоч би початкової освіти.
Не дбали капіталісти про побутові потреби шахтарів. Криві вулиці, де містилися землянки, «каютки» і казарми робітників, потопали в грязюці, вночі їх вкривала непроглядна темрява. На весь рудник була лише одна баня на 50 чоловік.
Долинівське
Сторінка 4 з 16
уповноважених від робітників пройшли при досить свідомому ставленні робітників до виборів... Обрані належать до прогресивних і крайніх лівих партій». Таке становище не влаштовувало царські власті.З червня 1907 року почалася смуга лютої столипінської реакції. Охранка жорстоко переслідувала робітничі організації, закривала робітничі газети.
Проте більшовицька організація цього району все ж не була ліквідована, а пішла в глибоке підпілля, не припиняючи зв'язків з шахтарями й металургами.
І ці сили виходили на бій з царизмом. 1 травня 1911 року на Алмазнянському заводі на доменній трубі було піднято червоний прапор з зображеними на ньому цифрами 3x8. Це означало вимогу: 8 годин праці, 8 для відпочинку і 8 для сну.
У відповідь на Ленський розстріл робітників 1912 року у Кадіївці прокотилася хвиля страйків, в яких взяло участь понад тисячу шахтарів. Страйки мали політичний характер. їх керівниками були більшовики.
Готуючись до імперіалістичної війни, царський уряд намагався зміцнити свій тил. Він нещадно громив більшовицькі організації. І знову з особливою люттю
охранка обрушилася на більшовиків Донбасу. В цей період у Кадіївці діяла більшовицька група, до якої входили шахтарі Г. Лукашин, А. Криворотов, П. Третьяков та інші. Керував нею М. Веренікін. 27 квітня 1913 року поліція заарештувала 18 членів цієї групи, в т. ч. і її керівникa. Але арешти не могли зламати волю більшовиків і революційно настроєних робітників. 18 квітня 1914 року застрайкувало 1200 робітників шахти № 1 Кадіївського рудникa.
Напередодні першої світової війни Кадіївський рудник був одним з найбільших у Донбасі, він об'єднував шість шахт. У 1909 році тут було видобуто 28 790 тис. пудів вугілля. Шахти устатковано паровими вуглепідйомними машинами, паровими котлами, насосами. На руднику збудували дві промивні фабрики, центральну електростанцію, коксохімічний завод.
Алмазнянський металургійний завод виплавляв чавун різних сортів. Тут були дві доменні печі, кожна продуктивністю 10,8 тис. пудів чавуну на добу і 60 коксових печей. У 1913 році металургійний завод виплавив 7,9 млн. пудів чавуну. На заводі працювало 625 чол. Станція Алмазна щороку відправляла 100 млн. пудів вугілля.
Незважаючи на швидкий розвиток економіки, власники підприємств приділяли незначну увагу питанням медичного обслуговування трудящих. У Кадіївці була лише одна лікарня на 60 ліжок. У ній працювали один лікар, чотири фельдшери і дві акушерки. Невелика лікарня функціонувала і на станції Алмазна, яка була розташована в непристосованому приміщенні. В ній хворих обслуговували лікар, два фельдшери і акушерка. Ці медичні заклади не могли забезпечити достатньої медичної допомоги населенню.
Не краще стояла справа з розвитком освіти. В Кадіївці в 1897 році акціонерне товариство збудувало школу на 50 учнів. Початкова школа була і в Алмазній. Та дві невеликі школи не могли розв'язати гостру проблему здобуття дітьми робітників хоч би початкової освіти.
Не дбали капіталісти про побутові потреби шахтарів. Криві вулиці, де містилися землянки, «каютки» і казарми робітників, потопали в грязюці, вночі їх вкривала непроглядна темрява. На весь рудник була лише одна баня на 50 чоловік.