Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Цілковита сваволя підприємців панувала і в оплаті праці робітників. Середня заробітна плата вибійника становила 20 крб. 98 коп. на місяць, кріпильників, бутчиків, вагонників - 19 крб., саночників - 16 крб. 40 коп., сортувальників вугілля - 13 крб. 20 копійок.
На багатьох шахтах з робітниками розраховувалися тричі на рік: перед різдвом, масляною і паскою. Така система оплати давала можливість підприємцям обраховувати гірників, обплутувати їх боргами. Тільки на Шубінському руднику у 1890 році шахтарям недоплатили 18 тис. крб. Тут існувала руднична крамниця, яка видавала робітникам продукти за кредитні талони, на 40-50 проц. дорожче, ніж вони коштували в дійсності.
Жили шахтарі здебільшого в землянках, вкритих згори двосхилими дахами з дощок, присипаних землею. Стіни обшивалися дошками або обкладалися камінням. Світло в таке житло проникало крізь вікно, зроблене в даху. Всередині - пічка, піл, столи. Тулилося тут по 20-25 шахтарів-одинаків або по кілька сімей.
У селищі в 1897 році було організовано поштово-телеграфну контору, начальником якої призначено колезького асесора М. І. Кравцева. На честь свого сина Кадія М. І. Кравцев почав називати контору Кадіївською. Нова назва Шубінки - Кадіївка з'явилася в офіційних документах у 1898 році.
Селище набирає рис населеного пункту міського типу. В ньому визначилася центральна вулиця Кокеріль (тепер вулиця ім. Леніна), де було споруджено красиві будинки для власників і адміністрації рудника. На вулиці Торговій містилися головна контора рудника, крамнички місцевих торговців, базар, куди привозили свої продукти селяни навколишніх сіл. У Кадіївці було багато трактирів, шинків, пивниць. Шахтарі, пригнічені жорстокою експлуатацією, нерідко пропивали в шинках свої мізерні заробітки.
Антисанітарні умови праці й життя, голод і злидні сприяли поширенню епідемічних захворювань. Улітку 1892 року на всіх рудниках лютувала холера. Від цієї хвороби вмирали сотні людей. І лише після цього царський уряд «подумав» про медичне обслуговування південного гірничого промислового району. Він зобов'язав підприємців відвести під лікарні для боротьби з холерою бараки і виділити медичний персонал.
У 1898 році Алмазне кам'яновугільне й металургійне товариство в районі станції Алмазна почало будувати металургійний завод. Підприємство, що виплавляло чавун, було збудовано за останнім словом тодішньої техніки; але й тут панувала ручна праця. Вручну робили завалку доменних печей, вручну виконували і таку важку роботу, як відкривання льотки для випуску чавуну з доменної печі. Праця робітників була справді каторжна.
90-і роки були роками політичного пробудження робітників Донецького басейну. У червні 1890 року вперше страйкували шахтарі Шубінського, Семенівського і Орловського рудників. У серпні 1892 року гірники Шубінського і навколишніх рудників страйкують знову. А в 1899 році разом з шахтарями включаються в боротьбу за поліпшення умов праці й життя робітники металургійного заводу. Боротьба супроводилась розгромом торговельних закладів, підпалами заводських і рудникових будівель, знищенням машин.
Дальший розвиток революційного руху в країні і, зокрема в Донбасі пов'язаний з промисловою кризою 1900-1903 рр. У ці роки було закрито сотні підприємств, десятки тисяч робітників викинуто на вулицю. Різке зниження цін на чавун, залізо і вугілля призвело до скорочення видобутку вугілля на шахтах і виробництва металу на заводі. В 1900 році було припинено роботи на Алмазнянському металургійному заводі. Все це призвело до дальшого загострення класових суперечностей, прискорило процес виникнення соціал-демократичних організацій і зростання політичної свідомості робітників.
Перша соціал-демократична група в Кадіївці виникла в 1900 році. До неї входили студент Харківського технологічного інституту А. А. Пряничников, гірничний технік-будівельник Л. Ліберман, учителі М. С. Мітягін, М. В. Данилович, слюсарі М. Корначов, Г. Ф. Ткаченко-Петренко та інші. Серед них був і відомий революціонер П. О. Мойсеєнко. Ця група об'єднувала марксистів Алчевського металургійного заводу, Кадіївського, Кам'янського, Максимівського, а також Брянського, Голубівського, Орловського,
Долинівське
Сторінка 2 з 16
праці гірників. Серед шахтарів склалося прислів'я: «Кайло, санки і лопата - ось та техніка проклята».Цілковита сваволя підприємців панувала і в оплаті праці робітників. Середня заробітна плата вибійника становила 20 крб. 98 коп. на місяць, кріпильників, бутчиків, вагонників - 19 крб., саночників - 16 крб. 40 коп., сортувальників вугілля - 13 крб. 20 копійок.
Жили шахтарі здебільшого в землянках, вкритих згори двосхилими дахами з дощок, присипаних землею. Стіни обшивалися дошками або обкладалися камінням. Світло в таке житло проникало крізь вікно, зроблене в даху. Всередині - пічка, піл, столи. Тулилося тут по 20-25 шахтарів-одинаків або по кілька сімей.
У селищі в 1897 році було організовано поштово-телеграфну контору, начальником якої призначено колезького асесора М. І. Кравцева. На честь свого сина Кадія М. І. Кравцев почав називати контору Кадіївською. Нова назва Шубінки - Кадіївка з'явилася в офіційних документах у 1898 році.
Селище набирає рис населеного пункту міського типу. В ньому визначилася центральна вулиця Кокеріль (тепер вулиця ім. Леніна), де було споруджено красиві будинки для власників і адміністрації рудника. На вулиці Торговій містилися головна контора рудника, крамнички місцевих торговців, базар, куди привозили свої продукти селяни навколишніх сіл. У Кадіївці було багато трактирів, шинків, пивниць. Шахтарі, пригнічені жорстокою експлуатацією, нерідко пропивали в шинках свої мізерні заробітки.
Антисанітарні умови праці й життя, голод і злидні сприяли поширенню епідемічних захворювань. Улітку 1892 року на всіх рудниках лютувала холера. Від цієї хвороби вмирали сотні людей. І лише після цього царський уряд «подумав» про медичне обслуговування південного гірничого промислового району. Він зобов'язав підприємців відвести під лікарні для боротьби з холерою бараки і виділити медичний персонал.
У 1898 році Алмазне кам'яновугільне й металургійне товариство в районі станції Алмазна почало будувати металургійний завод. Підприємство, що виплавляло чавун, було збудовано за останнім словом тодішньої техніки; але й тут панувала ручна праця. Вручну робили завалку доменних печей, вручну виконували і таку важку роботу, як відкривання льотки для випуску чавуну з доменної печі. Праця робітників була справді каторжна.
90-і роки були роками політичного пробудження робітників Донецького басейну. У червні 1890 року вперше страйкували шахтарі Шубінського, Семенівського і Орловського рудників. У серпні 1892 року гірники Шубінського і навколишніх рудників страйкують знову. А в 1899 році разом з шахтарями включаються в боротьбу за поліпшення умов праці й життя робітники металургійного заводу. Боротьба супроводилась розгромом торговельних закладів, підпалами заводських і рудникових будівель, знищенням машин.
Дальший розвиток революційного руху в країні і, зокрема в Донбасі пов'язаний з промисловою кризою 1900-1903 рр. У ці роки було закрито сотні підприємств, десятки тисяч робітників викинуто на вулицю. Різке зниження цін на чавун, залізо і вугілля призвело до скорочення видобутку вугілля на шахтах і виробництва металу на заводі. В 1900 році було припинено роботи на Алмазнянському металургійному заводі. Все це призвело до дальшого загострення класових суперечностей, прискорило процес виникнення соціал-демократичних організацій і зростання політичної свідомості робітників.
Перша соціал-демократична група в Кадіївці виникла в 1900 році. До неї входили студент Харківського технологічного інституту А. А. Пряничников, гірничний технік-будівельник Л. Ліберман, учителі М. С. Мітягін, М. В. Данилович, слюсарі М. Корначов, Г. Ф. Ткаченко-Петренко та інші. Серед них був і відомий революціонер П. О. Мойсеєнко. Ця група об'єднувала марксистів Алчевського металургійного заводу, Кадіївського, Кам'янського, Максимівського, а також Брянського, Голубівського, Орловського,